Постанова 4857 № 500/1992/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1992/19 пров. № 857/13531/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Кухтея Р.В., Попка Я.С. з участю секретаря судового засідання Гром І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Осташ А.В. у м. Тернополі о 11 год. 28 хв. у справі № 500/1992/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-2587-53-У від 14.11.2018 року в сумі 15819,54 грн. У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає те, що 14.11.2018 року відповідач виніс вимогу про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), як фізичній особі-підприємцю, яка має прострочену заборгованість зі сплати єдиного внеску. Позивачка вважає цю вимогу протиправною з огляду на те, що відповідач порушив порядок формування та надіслання вимоги про сплату боргу визначений Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який передбачає те, що вимога про сплату боргу формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, у випадку, якщо платник єдиного внеску має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Крім того, позивачка зазначає, що відповідач не взяв до уваги ту обставину, що позивачка припинила підприємницьку діяльність на підставі постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року. Позивачка додатково вказує на те, що відповідач вимогу про сплату боргу на ім`я позивачки надіслав за іншою адресою, ніж є фактична адреса місця проживання та реєстрації позивачки. Тому, позивачка зробила висновок про те, що відповідач протиправно визначив їй заборгованість зі сплати єдиного внеску та виніс вимогу про сплату цього боргу. На думку позивачки, належним способом захисту порушеного права є скасування вимоги про сплату боргу. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Тернопільській області № Ф-2587-53-У від 14.11.2018 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області судовий збір в розмірі 1921 грн. 20 коп. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що суд першої інстанції при вирішенні справи та прийнятті оскарженого рішення порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини справи. Відповідач зазначає, що позивачка перебувала на податковому обліку в Кременецькій об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (Підволочиське відділення) як фізична особа-підприємець з 23.09.2008 року по 21.08.2018 року. Відповідно до даних інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума недоїмки позивачки з єдиного внеску станом на 31.10.2018 року становила 15819,54 грн., яка нарахована за 2017 рік та за 9 місяців 2018 року. На дату формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 року позивачка не була знята з обліку як платник єдиного внеску. Відповідач вважає, що рішення суду про припинення підприємницької діяльності не скасовує в автоматичному режимі державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи та виключення з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності і платників єдиного внеску. Відповідач звертає увагу на те, що процедура зняття позивачки з обліку платника податків та припинення підприємницької діяльності, на момент прийняття вимоги про сплату боргу, не завершена, тому позивачка в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. Крім того, відповідач зазначив те, що відповідно до частини 16 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується, що спростовує доводи позивачки про порушення строку формування та надіслання податкової вимоги. Водночас, відповідач зазначив, що вимогу про сплату боргу надіслав на податкову адресу позивачки вказаній в облікових даних платника податків. З цих підстав відповідач вважає, що вимога про сплату боргу винесена в порядку визначеному законодавством України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що у період з 23.09.2008 року до 17.12.2018 року позивачка була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на податковому обліку в Кременецькій об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (Підволочиське відділення). 14.11.2018 року Головне управління ДПС у Тернопільській області винесло вимогу № Ф-2587-53-У про сплату боргу (недоїмки) за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік та три квартали 2018 року в сумі 15819,54 грн. 20 травня 2019 року Підволочиським районним відділом ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області відкрито виконавче провадження щодо виконання вимоги про сплату боргу № Ф-2587-53-У від 14.11.2018 року. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно виніс вимогу про сплату боргу з єдиного внеску, оскільки позивачка припинила підприємницьку діяльність на підставі постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідач при прийнятті вимоги про сплату боргу порушив правила формування вимоги визначені Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №

449. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Частиною 1 статті 5 Закону № 2464-VI передбачено, що взяття на облік осіб, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Згідно з частиною 8 статті 9 цього ж Закону платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону № 2464-VI, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Частиною 12 статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу). Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 Закону № 2464-VI, облік осіб, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 4частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку. Апеляційний суд зазначає, що на час винесення вимоги про сплату боргу № Ф-2587-53 від 14.11.2018 року, позивачка була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Проте, апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі № 819/2594/15, яка набрала законної сили 27.10.2015 року, задоволено адміністративний позовом Збаразької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області та припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Одночасно, суд постановив копію постанови направити учасникам адміністративного процесу, а також державному реєстратору - на виконання вимог, встановлених статтею 49 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», після набрання цією постановою законної сили. Це судове рішення станом на дату винесення вимоги про сплату боргу не було виконане. Враховуючи цю обставину, апеляційний суд звертає увагу на правову норму статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», відповідно до якої державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Порядок позбавлення такого статусу визначений статтею 49 цього Закону, відповідно до якої суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв`язку з постановленням судового рішення, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв`язку з постановленням судового рішення та в той же день видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) їй повідомлення про внесення такого запису. Тобто, законом установлений чіткий механізм дій державних органів та суду у випадку набрання законної сили рішенням суду щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, при цьому, метою таких дій є внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою. Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочиснтва України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Незважаючи на наявність такого судового рішення, державний реєстратор не вніс до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою у зв`язку з постановленням судового рішення відповідно до статті 49 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». При цьому, апеляційний суд вважає за важливе зазначити, що належне виконання судового рішення не призвело б до виникнення спору, а позивачка була б позбавлена статусу фізичної особи-підприємця, а відтак - й платника єдиного внеску. Невиконання судового рішення призвело до нарахування позивачці органом ДПС суми боргу з єдиного внеску, при цьому, знаючи про постанову суду про припинення підприємницької діяльності позивачкою, відповідач не надав йому належного значення, що є неприпустимим у правовій державі, де діє принцип верховенства права. Враховуючи наявність відповідного судового рішення про припинення підприємницької діяльності позивачки, у неї виникли обґрунтовані сподівання на те, що державний реєстратор і податковий орган вживатимуть заходів для виключення запису про неї як фізичної особи-підприємця, зняття з податкового обліку, тощо. Відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини, яка висловлена в рішеннях у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії» державні органи при здійсненні своїх повноважень повинні дотримуватись принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Крім того, відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини у справах «Фресор та Руар проти Франції», «Ляшко проти України», «Санді Таймс» про Сполученого Королівства» в умовах правової держави заборона надмірного державного втручання у свободу особи розглядається як аксіоматична вимога: держава має право обмежувати право людини тільки тоді, коли це дійсно необхідно, і тільки в такому обсязі, в якому її заходи будуть співмірними з поставленою метою. Іншими словами, у цій сфері проголошується і діє принцип пропорційності (розмірності, адекватності). Враховуючи наведені вище норми матеріального права та міркування суду, апеляційний суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 року, яку виніс відповідач, не відповідає принципу «пропорційності», адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами фізичної особи - позивачки. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29). Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року в справі № 500/1992/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Р. В. Кухтей Повний текст постанови складений 22.01.2020 року Я. С. Попко