Постанова 4852 № 340/1577/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 січня 2020 року м. Дніпросправа № 340/1577/19 головуючий суддя І інстанції Притула К.М. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року в адміністративній справі № 340/1577/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф 238-23 від 26.12.2018 в сумі 19603,23 грн. та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф 238-23 від 22.12.2018 в сумі 5898,51 грн. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправними та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф 238-23 від 26.12.2018 в сумі 19603,23 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф 238-23 від 22.12.2018 в сумі 5898,51 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову позивача відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що фізична особа-підприємець, яка одночасно провадить незалежну професійну діяльність, веде окремий облік доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності, здійснює окремо розрахунок з бюджетом. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус фізичної особи - підприємця та здійснює основний вид діяльності у сфері права (КВЕД 69.10). 22.12.2018 року відповідачем була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-238-23, якою від позивача вимагається сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 5898.51 грн. Також, 26.12.2018 року відповідачем була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-238-23, якою від позивача вимагається сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 19603.23 грн. Не погодившись з обґрунтованістю прийняття вказаних вимог, позивач звернувся до суду з метою захисту порушених прав. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.12.2018 №Ф-238-23 на суму 19603,23 грн. та від 22.12.2018 року №Ф-238-23 на суму 5898,51 грн. є протиправними та підлягають скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з зазначеними висновками, з огляду на наступні обставини. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до п.п. 4, 5 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність (юридичну практику). Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Сплата особою, як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску у порядку та розмірах, визначених законодавством, в розмірі не менше мінімального, виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від , що враховується судом апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України. Як свідчать встановлені обставини справи, нарахування єдиного внеску за спірними вимогами здійснювалось позивачу наступним чином: - єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців: за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року в сумі 8448.00 грн.; за період з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року в сумі 9828.72 грн.; щоквартальні нарахування єдиного соціального внеску для фізичних осіб-підприємців платників єдиного податку в розмірі 2754.18 грн. - нарахування для незалежної професійної діяльності: за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року в сумі 8448.00 грн.; за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року в сумі 9009.66 грн. Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач не здійснював незалежної адвокатської діяльності, а здійснював діяльність арбітражного керуючого. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 26.04.2017 наказом Міністерства юстиції України № 1441/5 «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) виданого ОСОБА_1 .» анульовано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 690 від 09.04.2013 виданого ОСОБА_1 . Відтак, з моменту анулювання Свідоцтва № 690, а саме з 26.04.2017 позивач не здійснював незалежну професійну діяльність та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення діяльності арбітражного керуючого, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у ОСОБА_1 як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем, як фізичною особою - підприємцем, нараховано та сплачено у 2017 та у 2018 році єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 9831,54 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій, витягом з інтегрованої картки платника, що свідчить про виконання останнім обов`язку по сплаті мінімального розміру єдиного внеску. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду першої інстанції щодо протиправності прийняття відповідачем спірних вимог про сплату недоїмки та необхідності їх скасування. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року в адміністративній справі № 340/1577/19- залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за виключенням наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко