Постанова 4815 № 567/1207/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2020 року м. Рівне Справа № 567/1207/19 Провадження № 22-ц/4815/46/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів:Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., секретар судового засідання - Ковальчук Л. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , позивач - ОСОБА_2 , позивач - ОСОБА_3 , відповідач - Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Українка Острозького району Рівненської області розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2019 року у складі судді Назарука В. А., постановлену в м. Острозі Рівненської області, дата складання повного тексту ухвали невідома, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Українка Острозького району Рівненської області про визнання зборів релігійної громади такими, що не відбулися та визнання недійсними рішень, оформлених їх протоколом. Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2019 року у відкритті провадження у справі за вказаним позовом відмовлено. Ухвала суду першої інстанції вмотивована положеннями п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, якою передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та обґрунтована тим, що даний спір виник щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади с.Українка Острозького району Рівненської області та стосується релігійних вчень та організаційного порядку цієї релігійної організації, тобто виник всередині церкви між парафіянами. Судом враховано, що оскарження в судовому порядку дій та рішень керівних органів релігійних організацій щодо членства чи обрання його керівних органів, зміни конфесійної приналежності, не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту порушених прав членів таких організацій, оскільки в даному разі йдеться не про порушення прав і свобод громадянина, а про діяльність релігійної організації, зокрема про її акти та дії, що належать до внутрішньої організаційної діяльності організації і є її виключною компетенцією. Судом також зазначено про принцип невтручання держави у внутрішню діяльність церкви. Вважаючи ухвалу суду незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок суду першої інстанції про те, що спірні відносини не є предметом регулювання держави. Пояснює, що ухваливши Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи», держава взяла на себе функцію реєстрації зміни підлеглості релігійних громад і встановила умови для їх переходу з однієї конфесії до іншої, пов`язавши це із результатами прийнятих на зборах певних рішень. При цьому, законом передбачені умови правомірності їх прийняття, зокрема наявності певного кворуму, за відсутності якого рішення не може мати юридичних наслідків. Вказує, що відповідно до зазначеного Закону, для зміни конфесійної приналежності необхідним є наявність трьох складових: 1. внесення змін до статуту релігійної громади; 2. рішення щодо зміни конфесійної приналежності має прийматися загальними зборами релігійної громади; 3. за зміни конфесійної приналежності має проголосувати не менше 2/3 від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, відповідно до статуту (положення) такої релігійної громади. Пояснює, що рішення щодо зміни конфесійної приналежності релігійної громади Української Православної Церкви с. Українка та перехід до ПЦУ фактично проголосували лише 147 осіб із 410 присутніх із загальної кількості парафіян 487, а тому підтримка такого рішення склала менше 1/2 частини всієї громади при необхідних 2/3 числа прихожан, у зв`язку з чим воно не набрало потрібної кількості голосів. Стверджує, що зібрання релігійної громади з позитивним рішенням про зміну підлеглості не відбулося, оскільки на ньому не було необхідного кворуму у вигляді 2/3 членів, а тому відсутні підстави вважати це рішення легітимним у розумінні вищезазначеної норми Закону. Пояснює, що незважаючи на відсутність законної підстави для зміни підлеглості релігійної громади, протокол про перехід до ПЦУ було оформлено як рішення парафіяльних зборів Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Українка Острозького району Рівненської області. Додає, що в подальшому розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації № 269 від 28.03.2019 року було прийнято рішення зареєструвати статут релігійної громади, а на основі цього розпорядження, в свою чергу, державним реєстратором Управління культури і туризму Рівненської ОДА 03 квітня 2019 року прийнято ряд рішень, наслідком яких стала зміна конфесійної приналежності Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Українка Острозького району Рівненської області, у зв`язку з чим релігійна громада, до якої належали більшість прихожан, у тому числі і позивачі, припинила своє існування, як і членство останніх у ній, що унеможливлює реалізацію релігійних прав та задоволення духовних потреб. Вважає способом захисту порушеного права на членство у певній релігійній громаді, реалізацію релігійних прав та задоволення духовних потреб у її складі, є визнання недійсним рішення про зміну підлеглості релігійної громади з метою подальшого відновлення її функціонування. Покликається на те, що даний спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, не є господарським способом у сфері корпоративних відносин, а виник із цивільних правовідносин, і тому він повинен вирішуватися за правилами ЦПК у суді загальної юрисдикції. З наведених міркувань просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що до Острозького районного суду Рівненської області звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позовом до Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Українка Острозького району Рівненської області про визнання зборів релігійної громади такими, що не відбулися та визнання недійсними рішень, оформлених їх протоколом. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Разом з тим відповідач у цій справі є релігійною організацією, і суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Статтею 7 цього Закону визначено, що релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону). За правилами, встановленими статтею 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»). Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації. Спір, який виник у даній справі, стосується правовідносин з прийняття рішення про внесення змін до Статуту щодо конфесійної приналежності релігійної організації.. Як вбачається із позовної заяви та доводів апеляційної скарги, вимоги позивачів зводяться до визнання зборів релігійної громади такими, що не відбулися та визнання недійсними рішень, оформлених їх протоколом, а відтак позов у цій справі подано на захист релігійних прав позивачів як учасників релігійної громади. Таким чином, правовідносини, які виникли між позивачами та відповідачем, стосуються питань участі позивачів у створенні та діяльності релігійної громади, членами якої вони є, і є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації/зміни Статуту (положення) цієї релігійної організації. Юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, слід визначати відповідно до ч. 21 ст. 14, частини 2 ст. 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі № 910/8132/19, і є обов`язковими для суду в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України. За наведених обставин, апеляційний суду приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з порушенням норм процесуального права, які регулюють визначення підсудності спору, судом першої інстанції не в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення із скасуванням оскаржуваної ухвали та направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст. ст. 367, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2019 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Українка Острозького району Рівненської області про визнання зборів релігійної громади такими, що не відбулися та визнання недійсними рішень, оформлених їх протоколом - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 21 січня 2020 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Бондаренко Н. В. Хилевич С. В.