LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд580/3578/19

від 21.01.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3578/19 Суддя (судді) першої інстанції: М.А. Білоноженко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Ісаєнко Ю.А., Собківа Я.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі № 580/3578/19 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до відповідача Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про скасування постанови,- В С Т А Н О В И Л А : У листопаді 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, в якому просило суд скасувати постанову за ВП № 60480152 від 04.11.2019р. про відкриття виконавчого провадження. В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження не відповідає вимогам ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки остання прийнята на виконання рішення, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, натомість спірна постанова не містить факту його справляння, а тому підлягає скасуванню. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Відповідачем не надано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу. Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з`явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 у справі № 580/1731/19 адміністративний позов задоволено повністю, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області видати ОСОБА_1 довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг та вислугу років тощо) станом на дату її звільнення та довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед звільненням за формою, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду України від17.01.2017 №1-3. Черкаським окружним адміністративним судом 31.10.2019 року видано виконавчий лист №580/1731/19. Постановою від 04.11.2019 відкрито виконавче провадження ВП № 60480152 з виконання виконавчого листа від 31.10.2019 у справі № 580/1731/19, боржника повідомлено про необхідність протягом 10 робочих днів виконати рішення суду. Позивач, вважаючи протиправною постану Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 04.11.2019 ВП № 60480152, звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи спірну постанову відповідач дія у рамках чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5). Відповідно до змісту статей 1 та 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України"Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Відповідно до змісту статті1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до приписів статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частиною першою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Відповідно до приписів статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Частиною п`ятою та шостою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Як вбачається із змісту заявленого позову та апеляційної скарги позивачем вказується на неправомірність спірної постанови державного виконавця в силу відсутності у спірній постанові посилань на стягнення з боржника виконавчого збору. Поряд із цим, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем, разом із постановою про відкриття виконавчого провадження винесено постанову про стягнення виконавчого збору з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ВП №60480152, у розмірі 16692,00 грн. Враховуючи вищевикладене, державним виконавцем вирішено питання про стягнення виконавчого збору з боржника у відповідності до приписів встановлених ст. 27 Закону №1404-VIII. Інших доводів в обґрунтування апеляційної скарги апелянтом не наведено. Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області -залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року -залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г.В. Земляна Судді: Ю.А. Ісаєнко Я.М. Собків

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»