Постанова 4851 № 520/10008/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2020 р. Справа № 520/10008/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Донець Л.О., Суддів: Гуцала М.І. , Бенедик А.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 по справі № 520/10008/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 25.09.2019, ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач), в якій просив суд: визнати незаконними дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті пенсії, яка була зароблена трудовим стажем на території України, у зв`язку з виїздом за кордон; зобов`язати відповідача сплатити позивачу заборгованість по пенсії, яка була зароблена позивачем трудовим стажем на території України з 01.12.2017 та в подальшому сплачувати зазначену пенсію. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 адміністративний позов задоволено частково. Скасовано рішення відповідача № 62 від 27.08.2019, яке винесено відносно позивача. Зобов`язано відповідача здійснити поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 01.12.2017. У задоволенні решти позову відмовлено. Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення правового спору. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачу з 20.12.2012 була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У зв`язку із виїздом на постійне місце проживання в Німеччину виплату пенсії позивачу з 01.12.2017 було припинено. Позивач через свого представника за довіреністю 22.08.2019 письмовою заявою звернувся до відповідача з приводу поновлення пенсії за віком з 01.12.2017 та надав такі документи: посвідку на постійне місце проживання № Y083F0971, довідку від 13.08.2019 № 61226/19-091-1406. Рішенням № 62 від 27.08.2019 відповідач відмовив. Суд першої інстанції, під час розгляду справи, дійшов до висновку про те, що оскаржуване у справі рішення є незаконним та підлягає скасуванню (в даному аспекті суд виходить за межі позовних вимог, враховуючи ст. 9 КАС України), а відновлення порушених прав позивача суд вбачає шляхом зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 01.12.2017 шляхом її призначення. Позов в частині оскарження дій щодо відмови у виплаті пенсії не підлягає задоволенню, оскільки зазначене не є належним способом захисту порушених прав. Позов в зобов`язальній частині щодо виплати пенсії в подальшому не підлягає задоволенню, оскільки спрямований на майбутнє. Позов в зобов`язальній частині щодо сплати заборгованості з пенсії задоволено судом у вищенаведений спосіб. Колегія суддів, розглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги відповідача, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. У ст. 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними у в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. У ст. 1 Першого Протоколу передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Україна, як держава-сторона Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує кожному громадянину України право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав. Право громадянина України на призначення пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встновлено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей. Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), серед іншого, передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Згідно з абз 1 п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до п. 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання. Підставою для відмови позивачу у задоволенні заяви про поновлення йому пенсії стало порушення порядку звернення за поновленням пенсії: за відсутністю документів, які підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні. Колегія суддів вважає, що позивач, проживаючи у м. Зельце (Німеччина), як громадянин України, що підтверджується посвідкою на постійне місце проживання Y083F0971, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. Колегія суддів зауважує на тому, що право позивача на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 308/6229/16-а (К/9901/17631/18). Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, колегія суддів зазначає, що відмова відповідача в поновленні виплати пенсії позивачу з підстав відсутності документів, які підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні, суперечить рішенню Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009. Так, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визначено, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись із такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України). Разом з тим, названим вище Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування". Також, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.01.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). Пунктом 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача відсутні підстави для відмови в поновленні виплати пенсіїї позивачу. В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на дотримання ним вимог постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому судове рішення не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 по справі № 520/10008/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.О. Донець Судді М.І. Гуцал А.П. Бенедик