Постанова 4804 № 264/7361/18

22-ц/804/284/20 264/7361/18 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „14" січня 2020 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 264/7361/18 Номер провадження 22-ц/804/284/20 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М. за участю секретаря: Сікори М.М. учасники справи : позивач - ОСОБА_1 відповідач - ПрАТ «ММК ім. Ілліча» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2019 року головуючого судді Пустовойт Т.В. із складанням повного тексту судового рішення 01 листопада 2019 року по цивільній справі про зобов`язання внести виправлення до трудової книжки,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» ( далі - ПрАТ «ММК ім. Ілліча») про зобов`язання внести виправлення до трудової книжки. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працював у ПрАТ «ММК ім.Ілліча» в листопрокатному цеху 1700 на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду в період з 28 січня 1965 року по 01 червня 1975 року та з 04 грудня 1995 року по 31 травня 2004 року. 01 червня 1975 року позивач був переведений на посаду оператора поста управління на гарячих ділянках. За період роботи на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду та після того, коли позивач був переведений на посаду оператора поста управління на гарячих ділянках, умови праці були однакові та не змінювались. З довідки, наданої Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області вбачається, що період роботи позивача на підприємстві ПАТ «ММК ім. Ілліча» на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду за період з 28 січня 1965 року по 01 червня 1975 року не зараховано до пільгового стажу по Списку №1, в той же час період роботи з 04 грудня 1995 року по 31 травня 2004 року у листопрокатному цеху 1700 на посаді слюсаря-ремонтника металургійного обладнання, зараховано по Списку № 1. 23 червня 2006 року позивач був звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. Згідно довідки № 345 ,про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наданої відповідачем зазначено, що період з 03 липня 2003 року по 10 серпня 2003 року, з 01 вересня 2003 року по 31 грудня 2003 року, та з 03 квітня 2003 року по 31 травня 2004 року позивач працював на посаді слюсаря-ремонтника, зайнятого ремонтом устаткування в місцях його встановлення на дільницях діючих виробництв, основні робітники яких користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1. Позивач звертався до відповідача за роз`ясненням по пільговому стажу його роботи за період з 28 січня 1965 року по 01 червня 1975 року. Згідно відповіді від 22 червня 2018 року професія, яку обіймав позивач відносилась до пільгової пенсії за Списком № 2, документи, які підтверджують умови праці позивача по Списку № 1, а саме: групові наряди, штатний розклад, технологія виробництва в архіві відсутні, у зв`язку з чим, відповідачем відмовлено у внесенні змін в трудову книжку. З вказаним позивач не погоджується, оскільки, згідно Постанови Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26.01.1991 року, первинно посада слюсаря-ремонтника була включена за Списком № 1 виробництв, цехів, посад на роботах з шкідливими і важкими умовами праці. Також Постановою Кабінету Міністрів СРСР № 591 від 09.08.1991 року посада слюсаря-ремонтника віднесена до Списку №1. Відсутність в архіві документів, які підтверджують умови праці позивача по Списку №1, є провиною відповідача, оскільки граничні строки тимчасового зберігання документів в архіві установи (75 років) ним не дотримано. Тому, просив внести виправлення відомостей до п.5,6,7 трудової книжки, доповнивши назву його посади слюсар-ремонтник записом «зайнятого ремонтом устаткування в місцях його встановлення на дільницях діючих виробництв, основні робітники яких користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1». Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» про зобов`язання внести виправлення до трудової книжки - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що судом неправильно розтлумачено п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2, затверджених наказом Міністерства праці і соціальної політики № 383 від 18 листопада 2005 року, та не застосовано Додатку 1 до цього пункту Порядку; не застосовано постанову КМ СРСР від 26 січня 1991 року № 10 та постанову Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року , якими були затверджено Списки №1 та №

2. Судом застосовано ст. 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка не підлягала застосуванню у даному випадку. Також вказує, що висновки суду про те, що у період його роботи у відповідача з 28 січня 1965 року по 01 червня 1975 року, діяла постанова Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 року «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах», не відповідають обставинам справи. Відзив на апеляційну скаргу представником відповідача ОСОБА_2 мотивований законністю та обгрунтованістю рішення. Зважаючи на те, що у період з 28.01.1965 року по 01.06.1975 року професія слюсар ремонтний не входила до робіт Списку № 1, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (у цей період входила до переліку професій по Списку № 2), а також те, що позивач не навів жодних аргументів на підтвердження об*єктивних обставин для внесення змін до запису у трудову книжку і не обґрунтував, яку саме норму матеріального права неправильно застосував суд першої інстанції, просила залишити судове рішення без змін. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги . У судовому засіданні апеляційного суду представник ПрАТ «ММК ім. Ілліча» Новгородська В.В. підтримала доводи відзиву та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду,дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці, ОСОБА_1 28 січня 1965 року був прийнятий на металургійний комбінат імені Ілліча у листопрокатний цех 1700 слюсарем рем. 5 розряду (номер запису 5). 01 грудня 1969 року був переведений там же слюсарем ремонтним 6 розряду (номер запису 6). 15 листопада 1970 року переведений там же слюсарем ремонтним 7 розряду (номер запису 7). 01 грудня 1974 року переведений там же слюсарем 5 розряду по ремонту металургійного обладнання (номер запису 8). 01 червня 1975 року переведений там же оператором поста управління на гарячих ділянках робіт 5 розряду (номер запису 9). З липня 1973 року по червень 1974 року знаходився у закордонному відрядженні. З листа ПрАТ «ММК ім. Ілліча» №18/119 від 15 березня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_1 працював на вказаному підприємстві в період з 28 січня 1965 року по 31 травня 1975 року за професією «слюсаря-ремонтника», «слюсаря-ремонтного» та «слюсаря по ремонту металургійного обладнання». Відповідно до п.3 Наказу № 383 від 18 листопада 2005 року, праця на посаді «слюсаря-ремонтника» не передбачена у Списку №1 та дає право виходу на пенсію за Списком №

2. При цьому, документи, підтверджуючі факт праці ОСОБА_1 в період з 28 січня 1965 року по 31 травня 1975 року на посаді «слюсаря-ремонтника на гарячих ділянках робіт» не збережені. Листом ПрАТ «ММК ім. Ілліча» №18/268 від 22 червня 2018 року, ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсій за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальне політики України від 18.11.2005 № 383, на момент його роботи в ЛПЦ-1700 з 28 січня 1965 року по 31 травня 1975 року на посаді слюсаря-ремонтника, діяла Постанова Ради міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 року, згідно якої професія «слюсаря-ремонтника» відсутня у переліку професій та не користується пільговим пенсійним забезпеченням по Списку №

1. Документи первинного обліку: групові наряди, штатний розклад, технологія виробництва, в архіві відсутні. Атестація робочих місць за умовами праці на комбінаті вперше була проведена у 1994 році та затверджена наказом № 137 від 10.05.1994 року. Дія вказаного наказу на період роботи ОСОБА_1 , з 28 січня 1965 року по 31 травня 1975 року на посаді слюсаря-ремонтника, не розповсюджується. Згідно Постанови Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26 січня 1991 року, первинно посада слюсаря-ремонтника була включена за Списком № 1 виробництв, цехів, посад на роботах з шкідливими і важкими умовами праці з 26 січня 1991 року. Відповідно до розпорядження № 4194 від 21 грудня 2018 року та протоколу №1 від 11 лютого 2019 року, експертною комісією по оцінці документів ЛПЦ-1700, в ході звірки наявності запитуваних документів, підтверджуючих право на пільгове пенсійне забезпечення (групові наряди 1965-1975 р.р.) у архіві ЛПЦ-1700 не виявлені. Відповідно до особових рахунків за 1965-1969 р.р., ОСОБА_1 з 28 січня 1965 року працював за посадою слюсаря ремонт. 5 розряду, отримував 2 групу оплати, з 01 грудня 1969 року за тією ж посадою 6 розряду, отримував ІІ групу оплати. Відповідно до вимог п.3 «Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальне політики України від 18 листопада 2005 року № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року. Змістом ст.100 Закону України « Про пенсійне забезпечення « визначено, що особам, які працювали до введення в дію цього закону на роботах, передбачених списками згідно постанови Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, пенсія за віком на пільгових умовах призначається відповідно до вимог, встановлених раніше діючим законодавством. Отже, у спірний період, а саме з 28 січня 1965 року по 01 червня 1975 року, діяла Постанова Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 року «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах». Список № 1 Розділ 3 (прокатне,колесопрокатне,бандажепрокатне,вило прокатне,жестекатальне,лудильне,оцинкувальне виробництва. Цехи термічні, рейкових скріплень, вирубування і зачищення гарячого металу) вказаної постанови взагалі у своєму переліку не містить посади слюсаря ремонтного. Посада слюсаря ремонтного була включена лише до Розділу 3 Списку № 2 виробництв,цехів,професій та посад з важкими умовами праці,робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах. Отже,судом було встановлено, що працюючи в період з 28 січня 1965 року по 31 травня 1975 року за професією «слюсаря-ремонтника», «слюсаря-ремонтного» та «слюсаря по ремонту металургійного обладнання»,професія позивача ,зазначена як професія «слюсаря-ремонтного» відноситься до Списку №2. При цьому, суд зазначив, що у вказаний період проведення обов`язкової атестації робочого місця законодавством не вимагалось. Лише з прийняттям постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року № 10 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення» до Списку №1 були включені: - робітники ремонтних служб, зайняті ремонтом обладнання в місцях його установки на дільницях (робочих місцях) діючих виробництв, де основні робітники, які ведуть технологічний процес, користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1, зокрема, слюсарі-ремонтники, електрогазозварники, електрозварники ручного зварювання, електромонтери з ремонту та обслуговування електроустаткування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог,суд першої інстанції виходив з того,що відповідачем виконані вимоги діючого на той час законодавства. Про те ,що позивач працював у період, щодо якого виник спір, на роботах передбачених Списком № 2 вказують записи в його трудовій книжці. Доводи позивача про однакові і не змінні умови праці при роботі в якості слюсаря-ремонтника і оператора поста управління на гарячих ділянках робіт, суд відхилив , оскільки будь-яких відомостей про вищевказані умови суду сторонами не надавалось, при цьому позивачем не заперечувався факт його знаходження у закордонному відрядженні (Болгарії) у період з липня 1973 року по червень 1974 року. Вимога про зміну запису в трудовій книжці ОСОБА_1 , а саме: внесення доповнення до найменування професії «зайнятого ремонтом обладнання в місцях його встановлення на дільницях діючих виробництв, основні працівники яких користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1» є безпідставною і не передбачає врахування вищевказаного періоду роботи до стажу, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №

1. З такими висновками суду погоджується й суд апеляційної інстанції. Відповідно до ч.ч. 1, 4, 5 ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. Детальніше порядок ведення трудових книжок визначається Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників. У спірний період з 28.01.1965 року по 01.06.1975 року діяла постанова Ради міністрів СРСР N 1173 від 22.08.56 року «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах». Розділ 3 (прокатне,оцинкувальне виробництва. Цехи термічні, рейкових скріплень, вирубування і зачищення гарячого металу) вказаної постанови взагалі у своєму переліку не містить посади слюсаря ремонтного. Посада слюсарі ремонтного була включена лише до розділу 3 Списку N 2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах. Тобто, вимога позивача про внесення доповнень в трудову книжку , а саме: п.5 прийнятий на посаду «слюсаря-ремонтника металургійного обладнання» ,п.6 переведений на посаду «слюсаря-ремонтника металургійного обладнання « 6 розряду,п.7 переведений на посаду «слюсаря-ремонтника металургійного обладнання» 7 розряду , записом «зайнятого ремонтом обладнання в місцях його встановлення на дільницях діючих виробництв, основні працівники яких користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 » є безпідставною і не передбачає врахування вищевказаного періоду роботи до стажу, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №

1. Згідно положення ч.1,2 ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення апеляційним судом не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 17 січня 2020 року . Судді: