Постанова 4818 № 640/12946/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 15 січня 2020 року м. Харків справа № 640/12946/19 провадження № 22-ц/818/320/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Огар І.В., ім`я (найменування) сторін: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2019 року в складі судді Попраса В.О., у с т а н о в и в : В липні 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та просив визначити порядок користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування позивача житлову кімнату площею 16,7 кв м з балконом, а відповідачу - площею 11,7 кв м, кухню, вбиральню, ванну кімнату, коридор, вбудовані шафи залишити у спільному користуванні власників. Позов мотивовано тим, що сторонам на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до технічного паспорту вказана квартира складається з двох кімнат площею 16,7 кв м та 11,7 кв м. В квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_1 , його малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідач ОСОБА_2 . Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2010 року виділено у користування ОСОБА_2 кімнату площею 16,7 кв.м., ОСОБА_1 - кімнату площею 11,7 кв.м. Однак разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 та двома малолітніми синами ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в найближчий час збирається проживати в квартирі. Норма жилої площі в Україні встановлена у розмірі 13,5 кв м на одну особу. Позивачу разом зі своєю родиною виділено у користування кімнату площею 11,7 кв м, що не відповідає нормі жилої площі в Україні та суперечить інтересам малолітніх дітей, які як члени сім`ї власника жилого приміщення, мають право користуватися найманим приміщенням нарівні з власником або наймачем. Тому, позивач просить визначити інший порядок користування квартирою. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог. Заочним рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2010 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, виділено у користування ОСОБА_2 кімнату площею 16,7 кв м, ОСОБА_1 . - кімнату площею 11,7 кв м. Доказів того, що на теперішній час між сторонами склався новий порядок користування квартирою позивачем не надано. 25 жовтня 2019 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи , невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи , порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки всім обставинам справи та наданим доказам на підтвердження позовних вимог, а тому ухвалено незаконне та необґрунтоване рішення. 09 грудня 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України). За правилами частин першої - другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України). Відповідно до частин першої - третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Таким чином, порядок користування житловими приміщеннями у будинку, який належить на праві власності кільком особам, може бути встановлений у випадку, коли такі приміщення відповідають за розміром часткам цих осіб у будинку. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна в натурі для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1, виданого 09 грудня 1998 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, згідно з розпорядженням від 09 грудня 1998 року № 40107. Відповідно до технічного паспорту вказана квартира складається з двох кімнат площами 11,7 кв м та 16,7 кв м, кухні - 8,3 кв м, ванної кімнати - 2,6 кв м, вбиральні - 1,2 кв м, коридору - 6,9 кв м, вбудованих шаф 0,4 кв м та 0,5 кв м. Квартира обладнана балконом. Заочним рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2010 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням. Виділено у користування ОСОБА_2 кімнату площею 16,7 кв м, ОСОБА_1 . - кімнату площею 11,7 кв м. Задовольняючи позов ОСОБА_2 та виділяючи їй у користування кімнату площею 16,7 кв м з балконом, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що такий порядок користування фактично склався на час розгляду справи. Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він зі своєю сім`єю, яка складається з дружини та двох малолітніх дітей, в найближчий час збирається проживати у вказаній квартирі. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Позивачем не надано доказів порушення його прав, оскільки на час звернення до суду із позовом, він у вказаній квартирі не проживає. В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_1 з червня 2006 року разом з дружиною та двома дітьми проживає за іншою адресою. Захист прав на майбутнє чинним законодавством не передбачений. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановленим з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, понесеного у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 20 січня 2020 року. Головуючий - А.В. Котелевець Судді - Р.М. Піддубний О.Ю. Тичкова