Постанова 4805 № 295/14692/17

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/14692/17 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г. Категорія 29 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., з участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №295/14692/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 липня 2019 року, яке ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області та Державної казначейської служби України. Просила, з підстав, передбачених ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконавче провадження», ст.1167 ЦК України, стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, у відшкодування моральної шкоди 95 880 грн. Позов обґрунтовувала тим, що у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 09 грудня 2008 року перебував на виконанні виконавчий лист від 09 грудня 2008 року №2-а-17873/08, виданий Житомирським окружним адміністративним судом, за яким на користь ОСОБА_2 з Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації стягнута заборгованість із виплати разової грошової допомоги у розмірі 1 770,30 грн. У подальшому, після повернення без виконання вищевказаного виконавчого листа та смерті стягувача ОСОБА_2 , заміни стягувача на ОСОБА_1 , вищевказаний виконавчий лист був прийнятий до виконання управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, яке є структурним підрозділом Головного територіального управління юстиції у Житомирській області. На час звернення із даним позовом до суду судове рішення державою Україна не виконане, хоча виконавчий лист перебуває на виконанні після заміни стягувача з 2016 року, а на примусовому виконанні знаходиться у державних органах із 2011 року, тобто шість років. Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідальність за виконання остаточних рішень несе держава. Презумпція надмірно тривалого невиконання судового рішення дає підстави для відшкодування моральної шкоди. Тривалим невиконанням судового рішення їй спричинено моральну шкоду, яка виражена у порушенні права на мирне володіння своїм майном - грошовими коштами, які присуджені рішенням суду, збитками, які виникли через знецінення грошей внаслідок інфляції. Виконавче провадження є завершальною стадією судового розгляду, а тому порушує право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Розмір моральної шкоди визначає відповідно до практики ЄСПЛ у розмірі 3 000 євро, що за офіційним курсом станом на день звернення із позовом становить 95 880 грн. (3 000 євро х 31,96 грн.). Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що остаточне судове рішення обов`язкове до виконання. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий суд. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень. За таких обставин, вважає висновок суду про те, що їй не спричинено моральної шкоди не відповідає обставинам справи. Окрім того, заборгованість за судовим рішенням становить «майно», а тому тривале невиконання судового рішення порушує її право власника на мирне володіння своїм майном. Сам лише факт правопорушення (тривалого невиконання судового рішення) має своїм наслідком спричинення моральної шкоди. Практика ЄСПЛ та положення статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які є джерелом права, вказують на те, що у разі порушення прав через протиправну діяльність (у тому числі і протиправне рішення) чи бездіяльність органу або посадової особи, які діють від імені держави, виникає презумпція спричинення моральної шкоди. Неможливість домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Виконавчий лист перебуває на виконанні у державних органах з 29 листопада 2011 року, тобто шість років, а тому надмірно тривале провадження є підставою для відшкодування моральної шкоди. Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу. Просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області та Державної казначейської служби України у відзиві наголошує на тому, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є факт неправомірних дій цього органу або його посадових чи службових осіб. Позивач у судовому порядку дії державного органу не оскаржувала та судом не встановлено незаконність дій державного органу, а відтак відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 зазнала моральної шкоди. У відзиві Головного територіального управління юстиції у Житомирській області йдеться про те, що позивачем не зазначені обґрунтовані підстави бездіяльності управління. Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 не підтверджено судовим рішенням, яким встановлено бездіяльність державного виконавця, як посадової особи органу ДВС. Дії державного виконавця позивачем під час виконання рішення не оскаржувалися. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували заподіяння їй моральної шкоди, не обґрунтована мотивація розрахунку розміру відшкодування, вимоги й щодо відшкодування моральної шкоди у контексті душевних страждань чи принижень честі та гідності, при цьому сума, яку позивач просить стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди, значно перевищує розмір суми, присудженої до стягнення за виконавчим листом. Апеляційний суд не може повністю погодитися із таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що Житомирським окружним адміністративним судом 09 грудня 2008 року виданий виконавчий лист у справі №2-а-17873/08 про стягнення з Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 заборгованість по виплаті разової грошової допомоги в розмірі 1 770,30 грн. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Разом із тим, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 29 листопада 2011 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №30250347. Закон України «Про виконавче провадження», який діяв у такій редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Оскільки у боржника відсутнє майно, на яке могло бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку майна виявилися безрезультатними, то головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України постановою від 28 грудня 2012 року, яка затверджена начальником даного відділу, виконавчий лист повернутий стягувачу, тобто ОСОБА_2 , без реального виконання (а.с.14 т.1). Повернення виконавчого документа не перешкоджало повторному пред`явленню його до виконання. У подальшому погашення заборгованості в сумі 1 770,30 грн. за виконавчим листом, виданим Житомирським окружним адміністративним судом 09 грудня 2008 року в справі №2-а-17873/08, виконання якого гарантується державою (боржник - Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської ОДА), проводилося відповідно до положень Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою КМУ від 03 вересня 2014 року №440 (надалі - Порядок). Згідно з даним Порядком обліку підлягають виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» суб`єкти, які видані або ухвалені до 01 січня 2013 року. ОСОБА_1 11 квітня 2016 року був пред`явлений виконавчий лист №2-а-17873/08 для обліку в Реєстрі рішень, виконання яких гарантується державою. Після одержання від боржника довідки про відсутність відомостей про виконання рішення даний виконавчий документ був зареєстрований у Реєстрі рішень, виконання яких гарантується державою, 20 квітня 2016 року за №50906907. Актом приймання-передавання за 4 квартал 2016 року (перша черга) пакет документів 10 січня 2017 року переданий до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів - Головного управління ДКС України в Житомирській області (а.с.86-88 т.1). Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції представник Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, повноваження якої підтверджені належним чином, пояснила, що виконавчий лист реально виконаний 26 березня 2019 року, оскільки кошти у сумі 1 770,30 грн. виплачені. Відповідно до пункту 3 частини другої ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом. Отже, встановлено невиконання судового рішення відносно позивача ОСОБА_1 , яке тривало з квітня 2016 року по березень 2019 року, тобто упродовж майже трьох років. Остання була позбавлена можливості користуватися коштами у сумі 1 770,30 грн., які у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є майном. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Верховною Радою України та є частиною національного законодавства. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Окрім того, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Відповідно до частин першої-четвертої ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року) зауважив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року в справі «Сокур проти України, заява №29439/02 та від 19 лютого 2009 року в справі «Крищук проти України», заява №1811/06). ЄСПЛ також зазначив, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії, заява №36813/97, пункти 203-204 та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява №21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 07 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії» пункт 100). Отже, при розгляді даного спору колегія суддів апеляційного суду, враховуючи прецедентну практику ЄСПЛ, виходить із того, що право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується, а тому висновки суду першої інстанції про те, що позивачу в зв`язку з надмірно тривалим невиконанням судового рішення не завдано моральної шкоди є помилковими. Оцінка розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом. При розгляді даного спору суд першої інстанції не прийняв до уваги, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової та її розмір може перевищувати розмір суми, що присуджена до стягнення, оскільки слід враховувати інші обставини, що мають суттєве значення. Так, невиконання судового рішення щодо позивача тривало майже три роки, чим було завдано ОСОБА_1 душевних страждань через неможливість розпорядитися упродовж цього періоду своїм майном, а право власності має бути непорушним (ст.321 ЦК України). Дотримуючись вимог розумності і справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що 3 000 грн. є цілком достатньою сатисфакцією у відшкодування моральної шкоди, спричиненої тривалим невиконанням судового рішення. У стягненні решти у відшкодування моральної шкоди відмовляється. Підставою для скасування рішення повністю та ухвалення нового судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, що відповідає положенням ст.376 ЦПК України. Отже, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення, яким стягує на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн., а у задоволенні решти моральної шкоди відмовляє. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів із казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 3 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 20 січня 2020 року.