Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/2813/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1621/20 Справа № 216/2813/17 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» на ухвалу Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 вересня 2019 року, яка прийнята суддею Кузнецовим Р.О. у м.Кривому Розі, відомостей щодо складання повного тексту ухвали матеріали справи не містять - ВСТАНОВИВ : У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» (надалі ТзОВ «Сітісервіс-КР») звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 3 384 гривень; інфляційні витрати в розмірі 1236,23 гривень; 3% річних в розмірі 158,01, судовий збір в розмірі 1600 гривень. Ухвалою Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 вересня 2019 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. В апеляційній скарзі ТзОВ «Сітісервіс-КР», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що судом першої інстанції не в повній мірі були з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме те, що наявність у відповідача статусу суб`єкта підприємницької діяльності не є підтвердженням того, що спір який виник між сторонами, підвідомчій Господарському суду, оскільки власником нежитлового приміщення є фізична особа. Позивач вказує, що суд першої інстанції не врахував, що використання відповідачем нежитлового приміщення у підприємницькій діяльності не впливає на його правовий статус, як власника об`єкта нерухомого майна, яке набуто ним у власність саме як фізичною особою. У відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач ОСОБА_1 вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та ухвалено рішення з правильним застосуванням норм процесуального права, тому просить ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ст. 369 ЦПК України, оскільки апеляційні скарги на ухвали суду про передачу справи на розгляд іншому суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ТзОВ «Сітісервіс-КР» звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 3384,60 грн., інфляційні втрати в розмірі 1236,23 грн., та три проценти річних в розмірі 158,01 грн., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.2-3). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.01.2015, за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (а.с.77). Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, місце провадження господарської діяльності за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_6 (а.с.92-93). Ухвалою Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року скасовано судовий наказ від 24 лютого 2017 року, виданий Центрально - Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 3041,67 грн., 3% річних в сумі 114,56 грн. та судовий збір в розмірі 800 грн. (а.с. 9). Закриваючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлено до фізичної - особи підприємця, тому справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За змістом статті 19 ЦПК України, під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. Частиною першою статті 19 цього Кодексу визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. За змістом частин першої - третьої статті 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України,ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства); по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа). Отже, виходячи з вищезазначених положень закону, місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, а отже розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання, перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд, відповідно до нормативів норм, стандартів, порядків і правил. Виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальні послуги. Згідно ч.1 ст.128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.58 Господарського кодексу України. Отже, з аналізу наведених норм закону випливає, що спори за участю суб`єктів підприємницької діяльності, підвідомчі господарським судам, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розгляд даного спору підвідомчий господарському суду. З матеріалів справи вбачається, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1 з 16 травня 2002 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, видом його економічної діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 92). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.01.2015, за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 . Згідно свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1, виданого суб`єкту господарювання ОСОБА_1 , місцем провадження господарської діяльності зазначена адреса: АДРЕСА_5 та АДРЕСА_1 та 29/41 вид господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна. У зв`язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний спір підлягає розгляду господарським судом. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача, що судом не в повній мірі були з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме що наявність у відповідача статусу суб`єкта підприємницької діяльності, не є підтвердженням того, що спір який виник між сторонами підлягає розгляду господарським судом, так як власником нежитлового приміщення є фізична особа, оскільки згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його, як підприємця без статусу юридичної особи, відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України, тому підтвердження статусу відповідача, як фізичної особи-підприємця, на час звернення до суду такий спір буде підвідомчий господарському суду, натомість у випадку наявності відомостей про державну реєстрацію припинення діяльності фізичною особою-підприємцем, тобто відсутності у відповідача статусу підприємця позивачеві слід звертатись з позовом до суду загальної юрисдикції. Як вбачається з матеріалів справи, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ОСОБА_1 з 16 травня 2002 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, видом його економічної діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача, що судом першої інстанції не враховано, що використання відповідачем нежитлового приміщення у підприємницькій діяльності не впливає на його правовий статус, як власника об`єкта нерухомого майна, яке набуто ним у власність саме як фізичною особою, оскільки як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення № 368 від 01 листопада 2011 року виконавчого комітету Криворізької міської ради, жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_7 переведене в нежилета згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.01.2015 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке використовується ним для підприємницькоїдіяльності, а саме надання в оренду й експлуатацію власного нерухомого майна. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які б стали підставою для скасування оскаржуваної ухвали. За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду відповідає вимогам процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 374, 381, 382 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» - залишити без задоволення. Ухвалу Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 20 січня 2020 року. Головуючий: Судді: