Постанова Київський апеляційний суд № 755/8260/18

Справа № 755/8260/18 Головуючий 1 інстанція- Гончарук В.П. Провадження № 22-ц/824/2275/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 16 січня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Вергелес О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Універсал Банк»та ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 27 червня 2019 року у справі: - за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором; - за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_2 про захист прав споживача,- в с т а н о в и в: У травні 2018 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду із вказаним позовом,який мотивований тим, що 06 березня 2008 року між банком і відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014-2008-552, згідно якого банк надав відповідачу кредит для придбання нерухомого майна у вигляді квартири у розмірі 55000 доларів США терміном до 01 березня 2037 року за процентною ставкою із розрахунку 12,45 % річних, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. Поручителем позичальника за кредитним договором є співвідповідач ОСОБА_2 , яка за договором поруки від 06 березня 2008 року зобов`язалася відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань по поверненню кредиту в повному обсязі. Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник ОСОБА_1 мав повертати кредит та проценти щомісячними платежами до 01 числа кожного місяця згідно графіку (додаток № 2 до кредитного договору), однак не виконував цих обов`язків, мав прострочену заборгованість. Вимога банку про усунення порушень і сплату боргу, направлена відповідачам 10 серпня 2017 року залишена ними без задоволення. Станом на 30 березня 2018 року заборгованість за кредитом становить 55911,89 доларів США, з яких прострочене тіло кредиту 637,70 доларів США, дострокове стягнення тіла кредиту 51614,05 доларів США, проценти 3514,93 долари США та підвищені проценти 145,21 долар США. Посилаючись на ст.ст.1050, 1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив - 2 - достроково стягнути із обох відповідачів солідарно на користь банку частину боргу за кредитним договором у розмірі 37680 доларів США, з яких прострочене тіло кредиту 637,70 доларів США, дострокове стягнення кредиту 37042,30 доларів СШАта судові витрати. У серпні 2018 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов, в якому просив встановити та визнати факт зловживання правом на підвищення банком в односторонньому порядку процентної ставки до 13,45 % та порушення його права на отримання повної і достовірної інформації про реальну процентну ставку, сукупну вартість та абсолютне подорожчання кредиту в межах приписів ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», порушення права укладати правочини у письмовому вигляді; встановити та визнати факт застосування підприємницької практики з боку банку у виді підвищення процентної ставки заднім числом; визнати недійсною умову кредитного договору про розмір процентної ставки 13,45 %, починаючи з 15 липня 2008 року, та зобов`язати банк зробити перерахунок боргу за кредитними договором; встановити та визнати факт зловживання правом з боку банку щодо проведення реструктуризації його зобов`язань за кредитним договором у гривню згідно приписів п.4 ч.12 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», починаючи з 20 лютого 2017 року; зобов`язати відповідача провести реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором у гривню у відповідності до приписів п.4 ч.12 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», станом на дату отримання пропозиції. Позовні вимоги мотивовані тим, що зі змісту розрахунку заборгованості, наданому банком в первісному позові, випливає, що ВАТ «Універсал Банк» в односторонньому порядку, грубо порушуючи п. 2.12 кредитного договору № 014-2008-552 від 06 березня 2008 року, без його згоди як позичальника підвищив (задніми числом) процентну ставку за користування коштами, яка починаючи з 15 липня 2008 року становить 13,45 % річних стандартної ставки. Вважає, що дана умова про застосування збільшеної процентної ставки за кредитним договором свідчить про агресивну і нечесну підприємницьку практику та є недійсною у відповідності ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Окрім того, оскільки банк заднім числом змінив умови кредитного договору і підвищив процентну ставку, змінив розмір сукупної вартості кредиту та показники абсолютного подорожання кредиту, не зробив новий графік погашення, не уклав додаткової угоди до кредитного договору в письмовій формі про нові умови кредитного договору, вважає, що підвищення процентної ставки є недійсною умовою кредитного договору, у зв`язку з чим вимагає від банку зробити перерахунок заборгованості. Умови кредитного договору не містять інфляційного застереження, а про ризик зменшення вартості предмета іпотеки у доларовому еквіваленті банк його не попереджав. Посилався, що банк, зловживаючи правом, із 22 вересня 2011 року не повідомив його про можливість внесення змін до кредитного і іпотечного договорів щодо зміни валюти зобовязання згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» і зменшення показників абсолютного подорожчання сукупної вартості кредиту, а його заява від 25 січня 2017 року про реструктуризацію кредиту у гривню залишена без реагування, внаслідок чого йому будуть завдані збитки і він втратить об`єкт кредитування і єдине житло - іпотечну квартиру по АДРЕСА_1 . Вважає такі дії зловживанням правом з боку банку Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 червня 2019 року первісний позов АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» борг за кредитним договором у розмірі 37042,30 доларів США, що еквівалентно 969396,99 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9693,95 грн. В решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. - 3 - Не погоджуючись із рішенням, АТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову банку та ухвалити нове, яким вимоги банку за первісним позовом задоволити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обстаивнам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована помилковістю висновків суду в частині відмови у стягненні простроченого тіла кредиту в розмірі 637,70 доларів США. Окрім того, відмовляючи у солідарному стягненні боргу за кредитом із позичальника та поручителя, суд невірно застосував шестимісячний строк припинення поруки, не взявши до уваги діючу редакцію ч.4 ст.559 ЦК України, яка встановлює трирічний строк поруки і застосовується до правовідносин, які продовжують існувати після уведення його в дію. Стягуючи борг за кредитом у гривні в еквіваленті до долара США, суд не врахував, що кредит надавався в іноземній ваоюті, а тому згідно ст.ст.192, 524, 533 ЦК України та судової практики Верховного Суду борг має бути стягнутий виключно у доларах США. Рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову банк не оскаржує. Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його вимоги за зустрічним позовом задоволити у повному обсязі, а у задоволенні первісного позову відмовити, посилаючись на незаконність та несправедливість рішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що суд не дослідив факт зловживання правом на підвищення процентної ставки із 12,45 % до 13,45 % з боку банку та грубе порушення п.2.12 кредитного договору, який вказує на необхідність повідомлення позичальника про зміну процентної ставки, що потягло невірне визначення суми боргу. Суд не звернув уваги, що наданий банком розрахунок заборгованості складений на основі припущень та з численими спотвореннями. Суд не дослідив та не надав оцінки факту нечесної підприємницької діяльності та зловживання правом з боку банку щодо проведення реструктуризації його зобов`язань за кредитним договором у гривню згідно вимог п.4 ч.12 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Наведене свідчить, що суд по суті не розглянув його зустрічний позов. Судом грубо порушено положення ст.ст.2, 13, 209, 260 та 263 ЦПК України, зокрема судом не зазначено мотивів, з яких він виходив відмовляючи у зустрічному позові, та оцінки наданих ним доказів, що свідчить про порушення вимог щодо законності і обгрунтованості рішення. Немотивованість рішення та ігнорування судом доречних аргументів сторони є грубим порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також порушенням усталеної практики як Верховного Суду , так і практики ЄСПЛ. Окрім того, вийшовши до нарадчої кімнати 27 червня 2019 року, суд не проголосив вступну і резолютивну частини рішення. АТ «Універсал Банк» подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. ОСОБА_4 відзиву на апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» не подав. ОСОБА_5 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій скаргу підтримала, вважала, що викладені в ній доводи заслуговують на увагу і є обгрунтованими, просила скаргу задоволити. В суді апеляційної інстанції представник АТ «Універсал Банк» адвокат Піхотенко А.С. апеляційну скаргу банку та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити та скасувати рішення Дніпровського районного суду м.Києва в оскаржуваній частині як незаконне. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 заперечувала, посилаючись на її необгрунтованість. - 4 - Представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Ружанський Л.В. в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримав, просив задоволити і скасувати судове рішення в повному обсязі, проти задоволення апеляційної скарги АТ «Універсал Банк» заперечував, пославшись на відсутність підстав для її задоволення. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ «Універсал Банк» підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом встановлено, що 06 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», і відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014-2008-552, згідно якого банк надав відповідачу кредит для придбання нерухомого майна у вигляді квартири у розмірі 55000 доларів США терміном до 01 березня 2037 року за процентною ставкою із розрахунку 12,45% річних, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. Згідно з п.1.1, 2.12 кредитного договору сторони погодили, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно умов цього договору, зокрема кредитор може збільшити процентну ставку, у разі зміни НБУ розміру облікової ставки та/або у разі запровадження заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та/або у випадку зміни ставок LIBOR, EURIBOR та/або в інших випадках, якщо кредитор вважає, що така зміна відповідає ринковим умовам або має безпосередій вплив на вартість кредитних ресурсів. Повернення кредиту згідно п.п.2.4-2.5 кредитного договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів, які включають тіло кредиту і проценти, до 01 числа кожного місяця згідно графіку платежів (додаток № 2 до кредитного договору). Згідно з п.1.5 кредитного договору погашення платежів за кредитом здійснюється позичальником у валюті кредиту. Поручителем позичальника за кредитним договором є співвідповідач ОСОБА_2 , яка за договором поруки від 06 березня 2008 року зобов`язалася відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань по поверненню кредиту в повному обсязі. Також, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 не виконував в повному обсязі обов`язків по поверненню кредиту, покладених на нього кредитним договором, мав просторочену заборгованість, у зв`язку з чим ПАТ «Універсал Банк» банк 10 серпня 2017 року надіслав обом відповідачам письмову вимогу про дострокове поверенння кредитних - 5 - коштів, розмір яких на дату вимоги становить 56545,88 доларів США, з яких прострочене тіло кредиту 306,41 доларів США, дострокове стягнення тіла кредиту 51945,34 доларів США, проценти 4294,13 доларів США та зазначив, що у випадку не виконання даної вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 60-й день з моменту її отримання. Дана вимога банку про дострокове повернення кредиту відповідачами не виконана. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Вирішуючи первісний позов АТ «Універсал Банк», суд першої інстанції прийшов до висновків, що відповідач ОСОБА_1 не в повній мірі виконував обумовлені кредитним договором обов`язки і не повертав щомісяця у повному обсязі отримані ним кредитні кошти, що призвело до виникнення заборгованості і у свою чергу свідчить про порушення прав АТ «Універсал Банк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом дострокового стягнення боргу за кредитом із позичальника. Такі висновки суду є правильними, такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Проте, колегія суддів не може погодитися із визначеною судом сумою заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_1 на користь банку, з наступних міркувань. З матералів справи вбачається, що банк просив стягнути окрім частини боргу за тілом кредиту в сумі 37042,30 доларів США, яка стягується достроково, ще й прострочений борг за тілом кредиту у розмірі 637,70 доларів США. Відмова у позові в цій частині судом взагалі не мотивована і безпідставна. Колегія суддів вважає, що вимоги в цій частині підлягають до задоволення, оскільки вказаний борг виник з лютого 2017 року, тобто в межах строку позовної давності, що стверджується розрахунком боргу (т.1 а.с.34), а відтак підлягає стягненню на користь АТ «Універса Банк». Окрім того, колегія суддів не може погодитися із рішенням суду в частині зазначення у резолютивній частині рішення як про стягнення боргу в іноземній валюті, так і одночасно еквіваленту у гривні, оскільки таке формулювання може викликати двозначне тлумачення способу виконання рішення сторонами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц послалася, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Тому, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд - 6 - помилково зазначили у своїх рішеннях висновок про стягнення з відповідача на користь позивачів боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні. З огляду на те, що кредит надавався в іноземній валюті, за наявності у банку відповдіних ліцензій та дозволів, то стягнення також має відбуватися виключно в іноземній валюті. Аналогічні правові висновки про необхідність ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, якщо кошти надавалися саме в ній, містяться у цілому ряді постанов Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц; від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц. Такі ж висновки зроблені Верховим Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року справі № 6-190цс15 та постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів із позичальника на користь банку підлягає зміні. Колегія суддів стягує із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача частину боргу за кредитним договором у розмірі 37680 доларів США, з яких прострочене тіло кредиту 637,70 доларів США, дострокове стягнення тіла кредиту 37042,30 доларів США. При цьому еквівалент стягнутої іноземної валюти у гривні не зазначає із викладених вище підстав. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПКУкраїни у зв`язку із зміною судового рішення суд змінює розподіл судових витрат і покладає на відповідача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Окрім того, відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд покладає на відповідача витрати банку по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанцї про відмову у позові банку в частині солідарного стягненні боргу з позичальника та поручителя ОСОБА_2 , з огляду на те, що порука поручителя припинена у зв`язку із пропуском банком встановленого законом шестимісячного строку звернення до суду з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Такі висновки відповідють положенням ч.4 ст.559 ЦК України (в реакції на час вииникнення спірних правовідносин), згідно якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Встановлено, що після направлення банком вимоги від 10 серпня 2017 року про дострокове повернення кредиту, яка отримана позичальником ОСОБА_1 23 серпня 2017 року, що стверджується повідомленням про вручення (т.1 а.с.28-29), банк подав позов до суду 29 травня 2018 року, що стверджується датою поштового штемпеля на конверті, а відтак пропустив шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя, який відраховується із 24 жовтня 2017 року (61-й день з моменту отримання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту). - 7 - Доводи апеляційної скарги АТ «Універсал Банк» про те, що суд помилково застосував шестимісячний строк припинення поруки, не застосувавши діючу на час ухвалення рішення редакцію ч.4 ст.559 ЦК України, яка встановлює трирічний строк поруки і застосовується до правовідносин, які продовжують існувати після уведення його в дію, необгрунтовані з наступних підстав. 04 лютого 2019 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року уведені в дію зміни до ч.4 ст.559 ЦК України, згідно яких строк поруки становить 3 роки, а згідно п.2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону він застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію. Оскільки, порука ОСОБА_1 у спірних правовідносинах припинилася до уведення цього закону в дію, тобто до 04 лютого 2019 року, то вказаний Закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин поруки, в тому числі щодо її строку. Також, колегія суддів відхиляє доводи адвоката Ружанського Л.В. про те, що порука ОСОБА_2 припинилася у зв`язку із збільшенням банком у липні 2008 року процентної ставки за договором, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За змістом даної норми для припинення поруки необхідна сукупність наступних умов. По-перше, це зміна зобов`язання, тобто встановлення нових (інших, додаткових тощо) прав і обов`язків позичальника, які були відсутні раніше. По-друге, така зміна зобов`язання тягне за собою збільшення обсягу відповідальності поручителя. І по-третє, це відсутність згоди поручителя на таку зміну основного зобов`язання. З матеріалів справи вбачається, що зобов`язання за кредитним договором не змінювалося, зокрема до договору не вносилися доповнення чи зміни, не укладалися додаткові угоди. Процентна ставка збільшена банком згідно умов існуючого кредитного договору (п.1.1, 2.12) і не є його зміною, як помилково вважає представник. Такі умови щодо можливості збільшення процентної ставки були погоджені сторонами при підписанні договору і за невиконання саме таких умов поручитель ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед банком в повному обсязі, зазначивши у п.1.3 договору поруки, що відповідає у тому ж обсязі, що й боржник, включючи сплату процентів, комісій, пені та інших штрафних санкцій, відшкодування збитків, а у п.5.1 догвоору поруки вказала, що повністю розуміє умови кредитного договору та свої права і обов`язки за ним. Відмовляючи у задоволеннні зустрічного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції керувався його недоведеністю. При цьому суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів порушення принципу добросовісності при укладенні кредитного договору, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін і завдає шкоди споживачеві, в тому числі відсутні підстави для визнання недійсною умови спірного кредитного договору, щодо розміру мінімальної процентної ставки 13,45 %, починаючи з 15 липня 2008 року. Колегія суддів погоджується із такими висновками і вважає їх вірними. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом України «Про захист прав споживачів», який в редакції на момент укладання кредитного договору не містив заборони на надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України. - 8 - Згідно ч.2 ст.11 вказаного Закону (в редакції на час укладання кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про цілий ряд обставин, в тому числі про: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Згідно з ч.5 ст.11 вказаного Закону до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Відповідно до ст.18 вказаного Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч.1). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.2). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, то таке положенняя може бути змінено або визнано недійсним (ч.5). Частина 1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку практику, яка включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Згідно ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Судом встановлено, що укладений між банком і ОСОБА_1 кредитний договір та додатки містять повну і детальну інформацію про права і обов`язки його учасників, передбачену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладання кредитного договору). Зміст договору відповідає діючому цивільному законодавству, містить всі суттєві умови, порядок отримання і повернення кредиту, його вартість та розмір платежів. Сторони договору без будь-яких застережень підписали договір, обумовивши відповідальність за його невиконання. При цьому кредитний договір передбачає лише ті види відповідальності позичальника за його невиконання, які передбачені ЦК України. Враховуючи особливості кредитного договору,встановлені ним види відповідальності позичальника за невиконання договору є адекватними і такими, що покликані забезпечити добровільне гарантоване повернення позичальником отриманих грошових коштів і спонукати останнього до їх повернення у встановлені договором строки. Відповідно до п.8.5 кредитного договору позичальник ОСОБА_1 підтвердив, що умови цього договору є для нього є зрозумілими, зокрема, що він розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в ноземній валюті і йому повідомлена інформаця щодо методики визнаення курсів і комісій, пов`язаних із конвертацією валюти. До укладення цього догвоору він ознайомлений в письмовій формі із інформацією про умови кредитування та орієнтовн сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань (т.1 а.с.13). Отже, на час укладення кредитного договору позичальник був в повному обсязі ознайомлений з інформацією про умови кредитування відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що підтверджується відповідними підписами. Доводи апеляційної скарги про зловживання банком правом на підвищення процентної - 9 - ставки із 12,45 % до 13,45 % та грубе порушення п.2.12 кредитного договору, який вказує на необхідність повідомлення позичальника про зміну процентної ставки, що потягло невірне визначення суми боргу, необгрунтовані. Як вище вказувалося згідно з п.1.1, 2.12 кредитного договору сторони погодили, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно умов цього договору, зокрема кредитор може збільшити процентну ставку, у разі зміни НБУ розміру облікової ставки та/або у разі запровадження заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та/або у випадку зміни ставок LIBOR, EURIBOR та/або в інших випадках, якщо кредитор вважає, що така зміна відповідає ринковим умовам або має безпосередій вплив на вартість кредитних ресурсів. Отже, укладений договір прямо передбачає право банку за його ініціативою збільшити процентну ставку за кредитом за визначених у договорі умов. Посилаючись на безпідставність підняття процентної ставки, відповідач всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, які б доводили неправомірність підняття банком у липні 2008 року процентної ставки на 1 %, в тому числі відсутність передбачених п.1.1, 2.12 кредитного договору підстав для її підняття. Посилання скаржника на недотримання банком порядку підняття процентної ставки не грунтуються на умовах договору. Відповідно до роз`яснень викладених у п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі ст.10561 ЦК у зв`язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року. Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності діїв часі законів та інших нормативно-правових актів (ч.1 ст.58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641-642 ЦК або в порядку, визначеному ч.6 ст.10561 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст.10561 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено - 10 - обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Як вбачається із п.2.12 кредитного договору сторони погодили, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно умов цього договору, а про її зміну кредитор має повідомити позичальника письмово за 15 днів до дати зміни процентної ставки, при цьому у випадку незгоди з її підняттям позичальник може достроково повернути кредит та проценти, або повідомити протягом 7 днів з дати набрання чинності нового розміру процентної ставки. Письмова форма повідомлення передбачає направлення його поштою або розміщення на дошці оголошень у приміщенні установи кредитора. Тобто, згідно умов договору при підвищенні банком процентної ставки передбачена процедура лише повідомлення позичальника, а не погодження з ним такого підвищення, як помилково вважає скаржник. Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що у випадку незгоди з підняттям процентної ставки права позичальника захищені умовами договору про те, що він вправі повернути кредит достроково, не сплачуючи проценти за збільшеною ставкою. Посилання скаржника на те, що у зв`язку із зміною процентної ставки і зміною сукупної вартості кредиту, банк повинен розробити новий графік погашення кредиту, укласти додаткову угоду до кредитного договору про нові умови та зробити перерахунок заборгованості відхиляються апеляційним судом як безпідставні. Чинні на час виникнення спірних правовідносини ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління НБУ 10 травня 2007 року, передбачали обов`язок кредитодавця повідомити споживача про ряд обставин, в тому числі про сукупну вартість кредиту та вартіть всіх послуг, пов`язаних з його одержанням, надати графік платежів, виключно перед укладаннм договору, про що прямо зазначено у ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Послідуюча зміна процентної ставки за кредитом не тягне необхідності вносити зміни до кредитного договору та укладання додаткових угод і складання нових графіків платежів, як помилково вважає скаржник. Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом того, що наданий банком розрахунок заборгованості складений на основі припущень та з численими спотвореннями, необгрунтвані. У наданому банком розрахунку зазначені як передбачені договором платежі та їх перідичність, так і фактична сплата позичальником коштів, їх розміри і дати оплати (т.1 а.с.32-34). У випадку, якщо відповідач вважає, що наданий банком розрахунок невірний, зокрема, що він не відображає всі сплачені ним кошти, чи відображає у іншому (меншому) розмірі, то згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається, відповідач був зобов`язаний його спростувати, надавши свій розрахунок чи інші, передбачені ст.76 ЦПК України докази, на його спростування, чого відповідачем не зроблено. Самі лише посилання на неналежність даного доказу, як помилково вважає відповідач, не є достатніми підставами для його неприйняття судом. Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною, в тому числі згідно ст.106 ЦПК України відповідач мав можливість провести експертне дослідження за власною ініціативою на спростування - 11 - розрахунку боргу, проте не зробив цього. Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доводи скарги про те, що суд не дослідив та не надав оцінки факту нечесної підприємницької діяльності та зловживання правом з боку банку щодо проведення реструктуризації його зобов`язань за кредитним договором у гривню згідно вимог п.4 ч.12 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час спірних правовідносин) суперечать змісту цієї норми, згідно якої кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту. Із змісту даної норми чітко видно, що вона надає банку право провести реструктуризацію боргу, а не покладає на нього обов`язок. Тобто, проведення такої реструктуризації залежить виключно від волевиявлення банку, чого в даному випадку не встановлено. Така позиція законодавця обумовлена положеннями Цивільного кодексу України щодо свободи договору. Посилання скаржника на те, що суд по суті не розглянув його зустрічний позов безпідставні. Суд розглянув зустрічний позов ОСОБА_1 і відмовив у його задоволенні. Наведені висновки містяться як у мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення. Відхиляючи даний довід, колегія суддів погоджується, що при ухваленні рішення суд допустив порушення норм процесуального права, належно не мотивувавши відмову у зустрічному позові, а пославшись лише на його необгрунтованість. Проте відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України порушення судом норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215ЦПК щодо змісту рішення суду тощо. Колегія суддів ввраховує, що по-перше, неналежна мотивація судом рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не призвела до неправильного вирішення справи. По-друге, наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 По-третє, відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 та дав цим доводам належну оцінку, яка викладена вище і які визнані судом необгрунтованими. Враховуючи наведене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову та ухвалення в цій частині нового рішення колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк»задоволити частково. - 12 - Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 27 червня 2019 рокув частині задоволенні позовних вимог змінити, стягнувши з ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (місцезнаходження: 04114, м.Київ, вул.Автозаводська 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) заборгованість по кредитному договору № 014-2008-552 від 6 березня 2008 року в розмірі 37680 доларів США та витрати по сплаті судового збору в розмірі 10000 гривень. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 377 гривень 64 коп. В решті рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 27 червня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: