Постанова 4855 № 826/16788/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16788/18 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження, суддя Мазур А.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив: - визнати неправомірними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за вислугою років на пільгових умовах з 23.09.2016; - стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 704, 5 грн. у відшкодування судових витрат. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі позивач вказує, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 березня 2018 року у справі №761/28430/17 за його позовом вже було зроблено висновок, із зазначенням відповідних мотивів, що позивач має право на призначення пенсії за вислугою років, і таке рішення ю преюдиційним для даної справи. Апелянт, також, вказує, що положеннями ч. 4 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів, і, також, пунктом «г» ч. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, якою затверджено «Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» до вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, зараховується час проходження служби на пільгових умовах: один місяць служби за сорок днів. Крім того, апелянт наголошує, що, у справах на які посилається суд першої інстанції, ситуація не є аналогічною даній. У цих рішеннях мова йде про працівників ОВС (міліції). У всіх вказаних справах ВС посилається на висновок, що міститься у справі саме від 27 березня 2018 року, де ВС не досліджував вказані правовідносини у контексті вивчення спеціального законодавства. У цих рішеннях не аналізується профільний Закон, яким регламентується діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України, та який містить спеціальну норму - ч. 4 ст. 23, де зазначено, що особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів. 10.01.2020 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява, у якій позивач просить врахувати правові позиції Шостого апеляційного адміністративного суду та Верховного Суду, сформовані при застосування норм права до аналогічних спірних правовідносин. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2016 наказом Державної Петенціарної служби України №223/ОС-16 (з особового складу) відповідно до п. 5 ст. 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», п. 4 ст. 77 Закону України «Про національну Поліцію» звільнено полковника внутрішньої служби, заступника начальника управління організаційно-аналітичного та документального забезпечення апарату Державної пенітенціарної служби України Трохимчука В. М . з 22 вересня 2016 року. Згідно наказу, вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 18 років 00 місяців 25 днів, у пільговому обчисленні - 22 роки 09 місяців 12 днів. 05.04.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років, у задоволенні якої листом від 13.04.2017 №8410/03/Т-847 позивачу відмовлено та зазначено, зокрема, що заява про призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби, подається такими особами через уповноважені структурні підрозділи відповідних органів. Вважаючи вказані дії протиправними, а своє право порушеним, позивач звернувся із позовом до Шевченківського районного суд м. Києва. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва по справі №761/28430/17 від 09.03.2019 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірними дій щодо відмови в призначенні пенсії та зобов`язання призначити пенсію за вислугу років - задоволено частково; визнано протиправну бездіяльність Державної пенітенціарної служби України в особі голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України щодо нездійснення підготовки та не подання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на пільгових умовах; зобов`язано Державну пенітенціарну службу України в особі голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документи на ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, що затверджений постановою Правління Пенсійного Фонду України від 30.01.2007 року за №3-1. На виконання вищевказаного рішення, Державною пенітенціарною службою України направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві матеріали для призначення пенсії позивачу. 27.07.2018 листом №47616/03 Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугою років, у зв`язку з тим, що у календарному обчисленні вислуга років позивача складає 18 років 00 місяців 25 днів, та не є достатньою у розумінні вимог ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» для призначення пенсії за вислугою років. Вважаючи дану відмову протиправною, а своє право на пенсію порушеним, позивач звернувся із даним позовом до суду. Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», ст. ст. 12, 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також ряду правових позицій Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки пільгове донарахування стажу є похідним від наявності базової календарної вислуги років, яка у спірному випадку повинна складати не менше 22 років та 6 місяців. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2262-XII) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Пунктом «б» частини 1 статті 1-2 Закону № 2262-XII передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту. Згідно з статтею 2 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Відповідно до статті 10 Закону № 2262-XII призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України. Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України. Згідно п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше. При цьому, за правилами ч. 2 ст. 12 вказаного Закону до календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Зміст наведених норм дає підстави вважати, що приписи ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначають загальні умови призначення пенсії на пільгових умовах - наявність певної вислуги календарних років, яка повинна обраховуватися з урахуванням спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», а також з урахуванням можливості додаткового зарахування окремих періодів навчання згідно правил ч. 2 ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Разом з тим, поряд з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом врегульовано й приписами ст. 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Так, відповідно до ст. 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно пп. «г» п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей до вислуги років для призначення пенсій» особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за сорок днів час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби. Системний аналіз наведених правових норм з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.06.2018 року у справі №750/9775/16-а, дає підстави для висновку, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №

393. Крім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що можливість включення такого періоду роботи до пільгового обчислення періоду служби прямо закріплена й у ч. 4 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення. Подібний висновок, проте щодо застосування Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії за вислугою років прокурорам і слідчим викладений Верховним Судом України у постанові від 27.05.2008 у справі №21-2438во17. Застосування ж судом першої інстанції до спірних правовідносин правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 22.11.2018 року у справі №161/4876/17, від 27.03.2018 у справі №295/6301/17 та від 19.08.2018 року у справі №725/1959/17 є, на переконання колегії суддів, помилковим, оскільки у даних справах судом касаційної інстанції не був сформульований правовий висновок зі спірних питань з урахуванням системного аналізу положень ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», ст. ст. 12, 17 і 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на тому, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002) У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Окремо, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд апеляційної інстанції наголошує, що Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" загальні визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі у Державній кримінально-виконавчій службі України, процедуру призначення такої пенсії, однак, не містить особливостей щодо пільгового обрахунку вислуги років для призначення пенсії таким особам, які містять у спеціальному законі - Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», які, в даному випадку мають бути враховані та застосовані. З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що пільгова вислуга ОСОБА_1 має враховуватися при призначенні пенсії згідно п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З огляду на зазначене, враховуючи те, що ОСОБА_1 мав спеціальне звання «полковник внутрішньої служби» та проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України (заступник начальника управління організаційно-аналітичного та документального забезпечення апарату Державної пенітенціарної служби України), вислуга років у пільговому обчисленні стажу його роботи на день звільнення становить 22 роки 09 місяців 12 днів, що сторонами визнається та підтверджується наявною в матеріалах справи копією наказу №223/ОС-16 від 15.09.2016, то він у відповідності до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», набув право на отримання пенсії за вислугою років. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. З урахуванням того факту, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії позивачу, а всі необхідні для призначення пенсії позивачу документи наявні у відповідача, колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років на пільгових умовах. Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів «а», «в» статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення, а членам сімей зазначених осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також пенсіонерів з їх числа - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків. За таких обставин, оскільки відповідачем не ставиться під сумнів дата, з якої позивач просить призначити йому пенсію, колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення останньої з наступного дня після звільнення ОСОБА_1 зі служби, а саме - 23.09.2016. Відтак, доводи, зазначені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неправильне застосування норм матеріального права призвело до помилкового вирішення даної справи, а тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю. Відповідно до пп. «б» п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до положень КАС України, суд враховує, що позивачем за подання до суду адміністративного позову у даній справі сплачено судовий збір у розмірі 704, 80 грн., що підтверджується квитанцією про оплату від 04.09.2018 №61895 (а.с.103, т.1), та за подання апеляційної скарги - 1152, 60 грн., що підтверджується квитанцією про оплату від 20.11.2019 №15275 (а.с.169, т.1) Отже, розмір судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, понесених ОСОБА_1 в ході розгляду даної справи, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, складає 1857,40 грн. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. номер НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років на пільгових умовах з 23 вересня 2016 року. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. номер НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 1857 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят сім) гривень 40 (сорок) копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді А.Б. Парінов О.О. Беспалов