Постанова КЦС ВС № 757/60544/16-ц

Постанова Іменем України 09 січня 2020 року м. Київ справа № 757/60544/16-ц провадження № 61-8894св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - ПАТ «Банк Кредит Дніпро»), в якому просила поновити її на роботі, визнавши наказ про звільнення незаконним, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 186 200,00 грн та 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що з 06 листопада 2007 року до 21 січня 2014 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах. Наказом від 14 січня 2014 року вона звільнена з роботи у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 21 січня 2014 року. Вважає, що була звільнена незаконно та з порушенням норм трудового законодавства і Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не враховано її переважне право на залишення на роботі, з наказом про звільнення у зв`язку із скороченням штату вона не ознайомлена. Вказувала, що звільненням їй завдано моральної шкоди, у зв`язку з чим було втрачено спокій, порушено уклад життя, погіршився стан здоров`я. Короткий зміст судових рішень Рішенням Печерського районного суду Київської області від 17 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що відповідачем дотримано порядок звільнення працівника з ініціативи роботодавця за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Оскільки позивачка станом на день звільнення належала до категорії 3 групи осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, при цьому не є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, гарантії, передбачені пунктом 7 частини першої статті 20 Закону, на неї не розповсюджуються. Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив, що у справі, яка переглядається, суд не установив, яка саме посада була запропонована позивачеві у день її звільнення, судом не досліджувався штатний розпис та не встановлено всі вакантні посади на день звільнення позивача. Залишилось не перевіреним переважне право позивача на залишення на роботі, оскільки не встановлено чисельність звільнених працівників за професією позивача і не з`ясовано, чи мала позивач переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками. При новому розгляді справи рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем проведено скорочення штату працівників з дотриманням положень статті 49-2 КЗпП України. У межах відділу, в якому працювала позивачка, були відсутні вакантні посади. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновком апеляційного суду про дотримання ПАТ «Банк Кредит Дніпро» норм трудового законодавства при звільненні позивача. Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_2 звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору. Їй не було запропоновано всі вакантні посади, наявні у відповідача протягом 20 листопада 2013 року - 21 січня 2014 року, включаючи день звільнення, не враховано її переважне право на залишення на роботі. Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Витребувано зазначену справу з Печерського районного суду міста Києва. Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року справу № 757/60544/16-ц призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що з 06 листопада 2007 року до 21 січня 2014 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Банк Кредит Дніпро», працювала на посаді провідного економіста відділу валютного контролю Операційного центру Центрального регіонального управління. Наказом від 14 січня 2014 року позивач звільнена з роботи з 21 січня 2014 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штатної чисельності ПАТ «Банк Кредит Дніпро». Згідно з актом від 21 січня 2014 року, складеним комісією ПАТ «Банк Кредит Дніпро», провідному економістові відділу валютного контролю Операційного центру Центрального регіонального управління ОСОБА_1 для ознайомлення було надано наказ від 14 січня 2014 року про звільнення з займаної посади у зв`язку зі скороченням штатної чисельності банку, з яким ОСОБА_1 особисто ознайомилася, проте відмовилася від підпису. Трудову книжку ОСОБА_1 отримала наступного дня після звільнення - 22 січня 2014 року, про що свідчить книга обліку трудових книжок ПАТ «Банк Кредит Дніпро». Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилалася на недотримання роботодавцем процедури її працевлаштування, як працівника, звільненого у зв`язку зі скороченням штатної чисельності банку.

Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги. Мотивувальна частина Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права Колегія суддів частково приймає аргументи касаційної скарги, виходячи з такого. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи - інша наявна робота. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Встановлено, що згідно наказу від 20 листопада 2013 року № 994-вк у ПАТ «Банк Кредит Дніпро» виведена зі штатного розкладу та скороченоа посада провідного економіста відділу валютного контролю Операційного центру Центрального регіонального управління, яку займала ОСОБА_1 , та введено в дію з 21 січня 2014 року нову редакцію штатного розкладу ПАТ «Банк Кредит Дніпро». 20 листопада 2013 року ОСОБА_1 була попереджена про заплановане скорочення штатної чисельності та звільнення з посади провідного економіста відділу валютного контролю Операційного центру Центрального регіонального управління 21 січня 2014 року, проте відмовилася від підпису у наданому їй письмовому попередженні, про що складено відповідний акт. За змістом попередження від 20 листопада 2013 року вакантні посади, які б можливо було запропонувати ОСОБА_1 , на день попередження в ПАТ «Банк Кредит Дніпро» відсутні. 15 січня 2014 року ОСОБА_1 , з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду роботи, надана письмова пропозиція щодо переведення на одну з наявних у ПАТ «Банк Кредит Дніпро» вакантних посад, а саме: молодшого економіста відділення Центрального регіонального управління з місцем роботи у місті Києві та провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку операцій з використанням ПК з місцем роботи у місті Дніпропетровську. Згідно складеного комісією ПАТ «Банк Кредит Дніпро» акту від 15 січня 2014 року після ознайомлення з даною пропозицією ОСОБА_1 усно повідомила про відмову від запропонованих посад, поставити свій підпис відмовилася. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком про те, що звільнення позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України здійснено відповідачем із дотриманням вимог трудового законодавства, зокрема, статті 49-2 КЗпП України. Проаналізувавши штатні розписи, апеляційний суд установив, що станом на день звільнення позивачки відповідач не мав інших вакантних посад, які б відповідали освіті, кваліфікації та досвіду роботи позивачки, і відповідно до вимог статті 184 КЗпП України не мав права скоротити інших працівників. Разом із тим, суди залишили поза увагою обставини, на які вказувала позивач. Зокрема, відповідно до витягу зі штатного розпису ПАТ «Банк Кредит Дніпро», затвердженого Головою правління банку 01 серпня 2013 року із зазначенням усіх вакантних посад в ПАТ «Банк Кредит Дніпро» з 20 листопада 2013 року до 21 січня 2014 року, у відповідача існували вакантні посади, а саме: - провідний бухгалтер у Головному офісі ПАТ «Банк Кредит Дніпро»; - молодший економіст у «Троєщинському» відділенні ПАТ «Банк Кредит Дніпро»; - молодший економіст у «Саксаганському» відділенні ПАТ «Банк Кредит Дніпро»; - молодший економіст у «Срібнокільському» відділенні ПАТ «Банк Кредит Дніпро»; - молодший економіст у Лівобережному відділенні ПАТ «Банк Кредит Дніпро»; - молодший економіст в «Оболонському» відділенні ПАТ «Банк Кредит Дніпро»; - молодший економіст у «Мінському» відділенні ПАТ «Банк Кредит Дніпро»; - молодший економіст у «Дорогожицькому» відділенні ПАТ «Банк Кредит Дніпро». Відповідно до пропозиції ПАТ «Банк Кредит Дніпро» від 15 січня 2014 року ОСОБА_1 запропоновано лише дві вакантні посади: молодшого економіста відділення Центрального регіонального управління з місцем роботи у місті Києві та провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку операцій з використанням ПК з місцем роботи у місті Дніпропетровську. Розглядаючи спір, суди попередніх інстанції не звернули увагу на наявність вакантних посад на день звільнення позивача, що існували на підприємстві в інших структурних підрозділах, які за свою категорією є нижчими, ніж посада, яку вона займала, проте ці посади не були їй запропоновані. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_1 з огляду на дотримання ПАТ «Банк Кредит Дніпро» норм трудового законодавства при її звільненні. Разом із тим, реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. За правилами частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Встановлено, що ОСОБА_1 звільнена з роботи 14 січня 2014 року, з даним позовом до суду звернулась 06 грудня 2016 року, тобто майже через 2 роки після звільнення. Під час розгляду справи заяву про поважність причин пропуску такого строку та його поновлення не подавала. Враховуючи вказані вище норми матеріального права та встановлені фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, слід дійти висновку, що позивач пропустила строк звернення, передбачений статтею 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав. ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що у неї існували об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом протягом 2 років. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалені у цій справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення частково постановлено без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , оскаржені рішення скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у позові. Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар В. І. Журавель М. М. Русинчук