Постанова 4822 № 726/541/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 січня 2020 року м. Чернівці справа № 726/541/18 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Владичан А. І. суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б. секретар: Собчук І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - КП «Міський торгівельний комплекс «Калинівський ринок», про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 вересня 2019 року (головуючий у 1-й інстанції Асташев С.А.), ВСТАНОВИВ: У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - КП «Міський торгівельний комплекс «Калинівський ринок», про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з відповідачем ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу ними було придбано за спільні кошти двадцятитонний контейнер площею 18 кв.м. на території МТК «Калинівський ринок» у секторі №4 на торгівельному місці НОМЕР_2. 14 березня 2018 року вона дізналася про продаж ОСОБА_2 , без її відома, вказаного контейнера відповідачу ОСОБА_3 на підставі контракту купівлі-продажу майна № 110210/01 від 10.02.2011 року. Згоди на відчуження майна не надавала, грошових коштів від його продажу не отримувала. ________________________________________________________________________ Провадження 22ц/822/14/20 Категорія 2 Вважає, що укладення контракту купівлі-продажу майна з урахуванням вартості торговельного об`єкту без її згоди є незаконним, майно вибуло з її володіння поза її волею, а тому вона як власник має право витребувати його з чужого незаконного володіння. Просила визнати недійсним контракт купівлі-продажу контейнера та витребувати його з незаконного володіння шляхом відібрання, звільнення від речей та переданням ключів від приміщення позивачу. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 вересня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсним контракт купівлі-продажу майна № 110210/01 від 10 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо продажу двадцятитонного контейнера з ролетами площею 18,24 кв.м., розташованого на території МТК «Калинівський ринок» у секторі №4 на торгівельному місці НОМЕР_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 352 грн 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 352 грн 40 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. На вказане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вважає його в частині задоволення позову незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Свої доводи мотивує тим, що йому не було відомо про те, що придбаний ним контейнер є спільним майном подружжя, про укладення спірного договору позивач достовірно знала, але не висловлювала будь-яких заперечень чи невдоволення угодою, він є добросовісним набувачем майна. Вважає, що судом необґрунтовано відмовлено в застосуванні позовної давності до вимог позивача, оскільки позивач зобов`язана була знати про стан своїх майнових прав, нею не подано доводів та не надано доказів наявності обставин, які перешкоджали дізнатися про порушення її майнового права раніше. Крім того, ОСОБА_1 є приватним підприємцем і свою діяльність здійснює на території МТК «Калинівський ринок», здійснюючи оптові постачання товарів, що свідчить про можливість дізнатися про правове становище майна. Просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 вересня 2019 року в частині визнання недійсним контракту купівлі-продажу контейнера та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити. Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав. Згідно із частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний правочин укладений із порушенням вимог статті 65 СК України, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачу було відомо про відчуження спірного майна, тому в застосуванні строку позовної давності відмовлено. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом установлено, що 19 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який 15 січня 2019 року було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 15.01.2019 року серії НОМЕР_1 актовий запис №6. За час спільного проживання 30 вересня 2007 року подружжям було придбано 20-ти тонний контейнер площею 18 кв.м., який був встановлений на території МТК «Калинівський ринок» у секторі №4 на торгівельному місці НОМЕР_2, про що укладено контракт купівлі-продажу майна № 071130/03 від 30.09.2007 року, який зареєстрований на товарній біржі «Центральна». Згідно контракту купівлі-продажу майна №110210/01 від 10.02.2011 року, який зареєстрований на товарній біржі «Центральна», ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 20-ти тонний контейнер площею 18 кв.м., який був встановлений на території МТК «Калинівський ринок» у секторі №4 на торгівельному місці НОМЕР_2. 14 березня 2018 року із відповіді МТК «Калинівський ринок» ОСОБА_1 стало відомо про відчуження вказаного контейнеру, який був придбаний ними у шлюбі. Письмової згоди на відчуження спірного майна ОСОБА_1 не надано. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує. За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) у яких Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, отже, згода одного з подружжя на відчуження спільного цінного майна має бути надана в письмовій формі. Вищенаведеним спростовуються посилання апелянта на те, що йому не було відомо що спірне майно було придбане в період шлюбу і є спільним майном подружжя, що й зумовило відсутність потреби узгоджувати укладення угоди купівлі-продажу з його дружиною ОСОБА_1 та отримання від неї письмової згоди. Твердження апелянта на те, що у справі відсутні докази що він при укладенні контракту купівлі-продажу контейнеру діяв недобросовісно, тобто є добросовісним набувачем спірного майна, є безпідставними, оскільки закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому відповідно до частини першої статті261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що ОСОБА_1 є приватним підприємцем і здійснює свою діяльність на території МТК «Калинівський ринок», тому протягом 2011 -2018 років мала необмежену кількість можливостей дізнатися про фактичну власність на даний контейнер, і відповідно про порушення її майнових прав. Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що жодних належних та підтверджуючих доказів про те, що ОСОБА_1 могла дізнатися про порушення свого майнового права немає. Наявні лише припущення апелянта про таку можливість позивачки. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Із загального правила встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, відповідач також мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Матеріали справи містять відповідь МТК «Калинівський ринок» від 14.03.2018 року на адвокатський запит від 10.03.2018 року, якою надано копії документів на торгівельне місце НОМЕР_2 у торговому секторі№4, тобто ОСОБА_1 доведено той факт, що вона дізналася про порушення своїх майнових прав у березні 2018 року. На спростування вказаного факту відповідачем ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів. З огляду на викладення, суд першої інстанції, належним чином оцінивши подані сторонами докази обґрунтовано дійшов висновку про недійсність контракту купівлі-продажу майна №110210/01 від 10.02.2011 року, зареєстрований на товарній біржі «Центральна» цінного майна, а саме 20-ти тонного контейнеру площею 18 кв.м., який був встановлений на території МТК «Калинівський ринок» у секторі №4 на торгівельному місці НОМЕР_2. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 вересня 2019 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 січня 2020 року. Головуючий: А.І. Владичан Судді: Н.К. Височанська І.Б. Перепелюк