Постанова 4822 № 715/2430/19

______ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2020 року м. Чернівці Справа № 715/2430/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинак О. О. суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю. секретар Чубрей І.І. позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 6 грудня 2019 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Григорчак Ю.П. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В листопаді 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 січня 2013 року в розмірі 120 692 гривні 72 копійки. Позовна заява мотивована тим, що 10 січня 2013 року відповідно до Умов та правил надання банківських послуг відповідач, підписавши анкету-заяву, отримав кредит у розмірі 1 600 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач внаслідок невиконання умов кредитного договору № б/н від 10 січня 2013 року станом на 30 вересня 2019 року має борг перед АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 120 692 гривні 72 копійки, який складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 1 400 гривень та заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 10 січня 2013 року по 28 вересня 2018 року в сумі 119 292 гривні 72 копійки. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 6 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість відповідно до кредитного договору № б/н від 10 січня 2013 року на загальну суму 1 400 гривень за простроченим тілом кредиту. Суд першої інстанції виходив з доведеності того факту, що між позивачем та відповідачем було укладено договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1 600 гривень, а тому нарахована позивачем сума основної заборгованості станом на 30 вересня 2019 року в розмірі 1 400 гривень є доведеною та підлягає стягненню з відповідача. В частині відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, суд посилався на те, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які би підтверджували, що саме умови, на які посилається позивач, є складовою укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та, відповідно, чи брав на себе зобов`язання зі сплати процентів у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційний скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів за користування кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів за користування кредитом з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що відповідач своїм підписом у заяві підтвердив свою згоду про те? що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг Судом першої інстанції не взято до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені в аналогічних справах. Відмовляючи у стягненні процентів по кредиту, суд першої інстанції допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Необхідність сплати божником процентів кредитору передбачає стаття 169 Кодексу європейського договірного права. Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 10 січня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 1 600 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що підтверджується підписом відповідача в заяві. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.9). Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору відповідачу станом на 30 вересня 2019 року банком нарахована заборгованість в сумі 120 692 гривні 72 копійки, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 1 400 гривень та заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 10 січня 2013 року по 28 вересня 2018 року в сумі 119 292 гривні 72 копійки (а.с.7-8). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 10 січня 2013 року процентна ставка не зазначена. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 січня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (6 липня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (2 липня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Оскільки позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 січня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Вказана обставина правильно встановлена судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 10 січня 2013 року, вказавши при цьому, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, апеляційний суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2019 року у справах №442/4198/16-ц та №756/10225/15-ц. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення у вказаній частині слід залишити без змін. Керуючись статтями 367,368,374,375,381,382 ЦПКУкраїни,суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 6 грудня 2019 року в частині, яка оскаржується, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 17 січня 2020 року. Головуючий О.О. Одинак Судді: М.І. Кулянда Н.Ю. Половінкіна