Постанова Харківський апеляційний суд № 645/6857/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «15» січня 2020 року м. Харків справа № 645/6857/18 провадження № 22-ц/818/758/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Колтунової А.І., суддів: Бровченка І.О., Бурлаки І.В., за участю секретаря: Семикрас О.В., учасників справи: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , представника відповідача ХМР - Скидана М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору міни, визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом за апеляційною скаргою представника Харківської міської ради - Скидана Максима Анатолійовича на рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Бабковою Т.В.,- ВСТАНОВИВ: 15 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради (далі - ХМР), ОСОБА_3 про визнання дійсним договору міни, визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позову зазначила, що в період шлюбу її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стали власниками будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору міни нерухомості від 11 жовтня 1994 року. Згідно ст. 22 та 28 КпШС України (1969 року), який діяв на час вказаних правовідносин, майно, набуте подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Таким чином, будинок перебував у спільній сумісній власності батьків ОСОБА_1 . Батьки ОСОБА_1 були зареєстровані в будинку 29 листопада 1994 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 Спадщину у вигляді 1/2 частини будинку після смерті батька прийняла мати позивача ОСОБА_4 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та у відповідності до ч.1 ст. 549 ЦК України (1963 року) фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати ОСОБА_1 померла. На початку листопада 2018 року позивач звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, проте 07 листопада 2018 року нотаріус винесла постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. В обґрунтування відмови нотаріус посилалась на те, що договір зареєстрований на товарній біржі, а відтак не прирівнюється до нотаріально посвідчених. Між тим під час укладення договору волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх волі, угода була направлена на реальне настання правових наслідків, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, але через юридичну необізнаність звернулись для укладення договору на біржу, а не посвідчили його нотаріально (а.с. 3-6). Зважаючи на зазначене, просила суд визнати дійсним договір міни нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , укладений 11 жовтня 1994 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на Запорізькій Регіональній Біржі Нерухомості; визнати за позивачем право власності в цілому на будинок в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 . Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Визнано дійсним договір, визнано за позивачем право власності в цілому на будинок в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 188-190). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ХМР подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норма матеріального права, порушення норм процесуального права. Зазначає, що остання технічна інвентаризація будинку, на підставі якої було виготовлено наявний технічний паспорт, проведена в 1994 році. Згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Для будівництва (реконструкції) будинку позивачем до суду необхідно було надати дозвільні документи, проектно-кошторисну документацію, декларації інспекції ДАБК про початок виконання та закінчення будівельних робіт. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів існування будинку як предмету спору з тими самими технічними характеристиками. Крім того, позивачем надано суду звіт про визначення ринкової вартості Будинку літ. «Б-1», однак в матеріалах інвентаризаційної справи за вказаною вище адресою знаходився лише будинок літ. «А-1» (а.с. 195-199). ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Посилається на те, що доводи ХМР щодо самовільної реконструкції будинку не стосуються предмету даного позову. Предметом спору є житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 58,4 кв.м., житловою 31,1. Після набрання рішенням суду законної сили почне оформляти право власності на самовільно збудовану мансарду. Також не відповідають фактичним даним доводи стосовно того, що ОСОБА_1 не було надано належних доказів існування спірного будинку. Матеріали справи містять договір міни, оригінал якого було досліджено судом першої інстанції. Також ОСОБА_1 було подано до суду довідку з КП «ХМБТІ», яка містить інформацію про будинок. Доводи ХМР щодо невідповідності літери житлового будинку у звіті про визначення ринкової вартості нерухомого майна були розглянуті судом першої інстанції, яким встановлено, що це є технічною помилкою, яка була виправлена оцінювачем шляхом надання нового звіту. В суді апеляційної інстанції представник ХМР - Скидан М.А. апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав. ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечували. ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Як вбачається з відповіді Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, наданої на запит суду, ОСОБА_3 по м. Запоріжжю та Запорізькій області зареєстрованим/знятим з реєстрації не значиться (а.с. 158). Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає не в повній мірі. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог та наявності передбачених законодавством України підстав для їх задоволення. Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що нотаріально посвідчити договір, на підставі якого батьки позивача набули будинок у власність, неможливо, оскільки вказаний договір вже зареєстрований в бюро технічної інвентаризації та настала смерть учасників даного правочину. Вказаний будинок входить до складу спадкового майна, що залишилось після смерті матері позивача ОСОБА_4 . Оскільки позивач у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті матері, наявні підстави для задоволення позовних вимог, а саме визнання договору дійсним та визнання за позивачем права власності на будинок. Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами, 11 жовтня 1994 року на Запорізькій Регіональній Біржі Нерухомості, згідно з результатами біржових торгів, між брокером ОСОБА_8., яка діяла від імені ОСОБА_3 , та брокером ОСОБА_7 , яка діяла від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , укладений договір міни нерухомості № 114-М, згідно умов якого ОСОБА_5 , ОСОБА_4 набули у власність вказаний вище будинок. На договорі міститься штамп та печатка Харківського міського бюро технічної інвентаризації про те, що зазначений в цьому документі житловий будинок в цілому зареєстрований в ХМБТІ на праві особистої власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , та записаний в реєстрову книгу за № 3315 28 листопада 1994 року (а.с. 16). Реєстрація за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 права власності на будинок на підставі договору також підтверджується даними довідки № 1063651, виданої 08 липня 2019 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради (а.с. 173). Як вбачається з матеріалів справи, зокрема будинкової книги на будинок, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєструвались за адресою будинку 29 листопада 1994 року. У будинковій книзі міститься відмітка про смерть ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 26-27). ОСОБА_4 на момент своєї смерті також проживала за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується даними інформаційних довідок з Реєстру територіальної громади м. Харкова (а.с. 22; а.с. 99-100). Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що назву провулку Унеченського (російською мовою «переулок Унеченский»), на якому розташований спірний будинок, рішенням 9 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 25 грудня 2002 року, було змінено на «провулок Унецький» (а.с. 241, 242). Законом України «Про Товарну біржу», зокрема ст. 15 вказаного закону, передбачено можливість укладення на біржі договорів купівлі-продажу та обміну. Згідно ст. 241 ЦК УРСР (1963 року), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Відповідно до 241 ЦК УРСР (1963 року) до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін. Статтею 227 ЦК УРСР (1963 року) було передбачено, що договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу). Згідно ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР (1963 року) якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається. Факт повного виконання договору та відсутності можливості його нотаріального посвідчення в даний час, підтверджуються даними щодо вселення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до будинку та реєстрації їх місця проживання за адресою будинку майже одразу після укладення договору в 1994 році, даними щодо проживання там вказаних осіб до смерті в 2001 та 2018 році відповідно, іншими матеріалами справи. Крім того, колегія суддів враховує, що на підставі оспорюваного договору Харківським міським бюро технічної інвентаризації в 1994 році, у відповідності до повноважень останнього, за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на будинок. Також колегія суддів звертає увагу, що згідно матеріалів справи, правомірність перебування будинку у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не оспорювалась протягом 25 років, починаючи з дати підписання договору в 1994 році і до моменту висловлення заперечень представника ХМР проти даного позову. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час укладення договору волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі, вказаний договорів був направлений на реальне настання правових наслідків, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. Враховуючи наведене, наявні передбачені законодавством підстави для визнання оспорюваного договору дійсним. Проте, колегія суддів вважає висновок суду щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом в цілому на будинок помилковими, та вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зважаючи на наступне. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с. 21). Як вбачається з листа Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори № 26/01-16 від 05 січня 2019 року, спадкова справа щодо майна ОСОБА_5 не заводилась, заяви про прийняття або відмову від спадщини до нотаріальної контори не надходили, свідоцтва про право на спадщину не видавались (а.с. 81). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) вважається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Оскільки ОСОБА_4 на момент смерті ОСОБА_5 проживала в будинку, вона є такою, що прийняла спадщину після смерті останнього. До складу спадщини входила в тому числі належна ОСОБА_5 частина будинку. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 (а.с. 14). Як вбачається з свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 , позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с. 13). Як вбачається з листа Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори № 26/01-16 від 05 січня 2019 року, листа Четвертої Харківської державної нотаріальної контори № 103/01-16/П від 29 травня 2019 року, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , яка мешкала за адресою будинку, заведено спадкову справу, що містить заяву від 18 травня 2018 року дочки спадкодавиці ОСОБА_1 . Інші заяви про прийняття або відмову від спадщини до нотаріальної контори не надходили, свідоцтва про право на спадщину не видавались (а.с. 81; 160-161). Постановою державного нотаріуса Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори від 07 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_4 . В обґрунтування відмови зазначено, що договір зареєстрований на товарній біржі, а відтак не прирівнюється до нотаріально посвідчених та є недійсним (.а.с 9). Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Позивач як спадкоємець першої черги після смерті матері ОСОБА_4 прийняла спадщину, до складу якої входить будинок, звернувшись у встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Враховуючи, що оспорюваний договір визнаний судом дійсним, наявні передбачені законодавством підстави для визнання за позивачем права власності на будинок в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . Вказані вище доводи та аргументи представника ХМР, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів визнає частково обґрунтованими з таких підстав. В матеріалах справи міститься технічний паспорт на будинок, виготовлений станом на 04 липня 2019 року. З вказаного документу вбачається, що за вказаною адресою дійсно розташований будинок садибного типу літ «А-1», який складається з приміщень першого поверху та мансарди (а.с. 174-177). Як вбачається з довідки № 1063650 від 12 липня 2019 року, виданої ТОВ «Сітітехгруп», після обстеження на місці 04 липня 2019 року та проведення комплексу робіт встановлено, що площа будинку садибного типу в АДРЕСА_1 , на який позивач просить визнати право власності, становить 108,00 кв.м. (а.с. 172). Проте, з технічного паспорту на будинок, виготовленого за життя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , вбачається, що загальні площа будинку становила 58,4 кв.м. (а.с. 17-19). Матеріали справи не містять належним чином оформленої та зареєстрованої технічної документації на будинок площею 108,00 кв.м., де самовільно збудована мансарда площею 49,6 кв.м. не оформлена. Таким чином, колегія суддів вважає беззаперечно встановленим той факт, що спірний будинок зазнав реконструкції, у зв`язку з чим його площа значно збільшилась. Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи представника ХМР відносно того, що остання технічна інвентаризація будинку, на підставі якої було виготовлено наявний технічний паспорт, проведена в 1994 році, а також що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів існування будинку з тими самими технічними характеристиками, що були в технічному паспорті. Проте, колегія суддів не погоджується з тими доводами, що будинок повністю є самочинним будівництвом, оскільки, будинок площею 58,1 кв.м. був предметом договору міни та право власності на нього було зареєстровано компетентним на той момент органом, а саме Харківським міським бюро технічної інвентаризації, спочатку за ОСОБА_3 , а після укладення договору - за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Зазначена частина будинку літ «А-1» існує в натурі. Оцінюючи аргументи представника ХМР відносно того, що позивачем надано суду звіт про визначення ринкової вартості будинку літ. «Б-1», однак в матеріалах інвентаризаційної справи за вказаною вище адресою знаходився лише будинок літ. «А-1», колегія суддів враховує таке. Дійсно, в матеріалах справи на а.с. 28 міститься титульний лист звіту про визначення ринкової вартості нерухомого майна - житлового будинку з надвірними будівлями літ. «Б-1» замість літ. «А-1» (а.с. 103-194). Копія вказаного клопотання отримана ХМР 18 лютого 2019 року, що підтверджується штампом ХМР про його прийняття на першому аркуші клопотання, яке також долучено до матеріалів справи (а.с. 140). До клопотання додано звіт про визначення ринкової вартості нерухомого майна - житлового будинку з надвірними будівлями літ. «А-1» (а.с. 105). Таким чином, описку в літері будинку, на наявність якої представник ХМР посилався в апеляційній скарзі, усунуто на стадії розгляду справи в суді першої інстанції. Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що доводи і аргументи апеляційної скарги частково спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову у повному обсязі. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на будинок підлягають частковому задоволенню, а саме, колегія суддів визнає за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на житловий будинок АДРЕСА_1 мовою АДРЕСА_1 , загальною площею 58,4 кв.м., житловою площею 30,80 кв.м., та надвірні будівлі: сарай літ. «Ж», літню кухню літ. «Г», вбиральню літ. «І», огорожу та хвіртку. В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 до ХМР, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування колегія суддів відмовляє. Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України стягненню з ОСОБА_1 на користь ХМР підлягають судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 848,00 грн. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення. Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, п. 2 ч. 1 ст. 374, ч.4 ст. 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргупредставника Харківської міської ради Скидана Максима Анатолійовича - задовольнити частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року - змінити. Викласти резолютивну частину рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року в наступній редакції. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору міни, визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом - задовольнити частково. Визнати дійсним договір міни нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 , на квартиру АДРЕСА_3 , укладений 11 жовтня 1994 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на житловий будинок АДРЕСА_1 (раніше зазначався як АДРЕСА_1 та російською мовою АДРЕСА_1 , загальною площею 58,4 кв.м., житловою площею 30,80 кв.м., та надвірні будівлі: сарай літ. «Ж», літню кухню літ. «Г», вбиральню літ. «І», огорожу та хвіртку. В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити. Мотивувальну частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року викласти в редакції постанови Харківського апеляційного суду. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 848,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено «17» січня 2020 року. Головуючий суддя: Судді:А.І. Колтунова І.О.Бровченко І.В.Бурлака