Постанова 4814 № 554/5128/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/5128/19 Номер провадження 22-ц/814/327/20Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Прядкіної О.В., Хіль Л.М. імена (найменування) сторін: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави, ухвалене 23 жовтня 2019 року у складі судді Чуванової А.М. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,- В С Т А Н О В И В : У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 62 064,45 гривень, що складається з 3522 гривень та 1817 євро витрат понесених у зв`язку з виконанням доручення, 2955,45 гривень пені. Окрім того, просив стягнути з відповідача понесені ним витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог вказував, що між ним та відповідачем було укладено усний договір доручення, на виконання якого відповідачем видана довіреність на його ім`я. Відповідно до виданої довіреності від 08 січня 2019 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 Алі «купити на його ім`я будь-який транспортний засіб за кордоном в країнах Європи, на умовах, за ціну та по вибору та за розсудом представника та перегнати його до України за місцем проживання ОСОБА_2 ». Вказував, що на виконання довіреності ним було здійснено підбір транспортного засобу, ціна та модель якого була попередньо погоджена із ОСОБА_2 . Зазначав, що виконавши свою частину домовленостей, ним було пригнано до м. Полтави автомобіль RENAULT MASTER T33 L1H1 2.5 DCI 107 KW E4 FAP, номерний знак 8- НОМЕР_1 , рік випуску 2010. У зв`язку із цим ним було витрачено кошти в сумі 6816,5 євро та 3522,00 грн. Транспортний засіб було передано відповідачу 31 березня 2019 року. Під час передачі було проведено звірку витрат на виконання доручення та передано квитанції на проведені витрати, про що підписано відповідний письмовий документ в присутності свідків. Позивач вказував, що відповідно до звірки ОСОБА_2 мав відшкодувати до 31 квітня 2019 року понесені ним витрати на виконання доручення в сумі, що становить 1817 євро та 3522,00 грн. У разі не відшкодування витрат сторони домовилися про стягнення 5% пені від суми заборгованості за місяць. Проте, у добровільному порядку відповідач пов`язані із виконанням доручення витрати не відшкодував. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме залишення поза увагою доказів, що підтверджують розмір понесених у зв`язку з виконанням доручення витрат. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, що сторонами визнається факт укладання усного договору доручення, предметом якого є придбання ОСОБА_1 транспортного засобу для ОСОБА_2 та пригону його до м. Полтави. Конкретні умови такого договору встановити неможливо, оскільки сторони заперечують доводи один одного щодо них. Згідно довіреності від 08 січня 2019 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 купити на його ім`я будь-який транспортний засіб за кордоном в країнах Європи на умовах, за ціну та по вибору та за розсудом представника та перегнати його до України за місцем його проживання. На виконання доручення ОСОБА_2 передав Назарі Алі 5 000 євро, що визнається сторонами. Сторонами визнано, що ОСОБА_1 придбав для ОСОБА_2 автомобіль RENAULT MASTER T33 L1H1 2.5 DCI 107 KW E4 FAP, номерний знак 8- НОМЕР_1 , рік випуску 2010. Згідно акту звірки видаткової частини, підписаної сторонами, кінцеві витрати на покупку та доставку автомобіля для ОСОБА_2 становить 1817 Євро та 3 522 грн., з урахуванням вже переданих 5 000 євро. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки такий висновок узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини. Між сторонами дійсно виникли правовідносини за договором доручення, що підтверджується, зокрема, довіреністю від 08 січня 2019 року (а.с. 11). Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1007 ЦК України довіритель зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч вказаним вимогам ОСОБА_1 не надав жодних доказів, які б свідчили про понесення ним витрат, пов`язаних із виконанням доручення, окрім витрат на купівлю автомобіля. ОСОБА_1 стверджує, що поніс витрати у розмірі 1817 Євро та 3522 грн. на страхування транспортного засобу, заправку автомобіля, оплата за користування платними дорогами, витрати на митниці, проживання в готелі. Такі витрати не підтверджені доказами. У матеріалах справи відсутні квитанції, чеки, платіжні доручення тощо, які свідчать про витрати, перелік яких зазначений у підсумковій звірці видатків. Підсумкова звірка витрат на придбання авто від 31 березня 2019 року, на яку посилається ОСОБА_1 , як на підтвердження своїх доводів, не є належним доказом витрат позивача, пов`язаним із виконанням доручення. Більше того, згідно вказаної звірки ОСОБА_2 зобов`язався повернути 1817 Євро та 3522 грн. ОСОБА_4 , яка не є стороною договору доручення. Інші грошові зобов`язання перед позивачем ОСОБА_2 заперечуються та не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи. За змістом п.12 постанови Пленуму ВС від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показанням свідків виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК, зокрема у ч. 2 ст. 937 ЦК, ч. 3 ст. 949 ЦК. Таким чином, показаннями свідків не можуть підтверджуватися грошові зобов`язання сторін за договором доручення. Доводи апелянта щодо наявності у відповідача обов`язку відшкодувати понесені ним витрати, пов`язані із виконанням доручення, є правомірними та обґрунтованими. Проте, ОСОБА_1 не довів обсяг та розмір таких витрат, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову. Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість апелянтом наведено не було. Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.Ю. Кузнєцова Судді О.В. Прядкіна Л.М. Хіль