Постанова 4801 № 125/1495/18

Справа № 125/1495/18 Провадження № 22-ц/801/102/2020 Категорія: 30 Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2020 рокуСправа № 125/1495/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М.В. Суддів: Міхасішина І.В., Сопруна В.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Барського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, Встановив: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданих внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 квітня 2016 року близько 21 год 50 хв на автодорозі сполученням Лука Барська - Біликівці - Жмеринка - Ямпіль 15 км + 900 м Жмеринського району Вінницької області сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох автомобілів: Citroen Jumpy державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить відповідачу і під його керуванням та Audi A6 державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить йому - позивачу по справі і під керування його сина ОСОБА_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля Audi та пасажир автомобіля Citroen отримали тілесні ушкодження; було відкрито кримінальне провадження, яке в подальшому було закрито за відсутності складу злочину. Із постанови про закриття кримінального провадження вбачається припущення слідчого щодо вини водія автомобіля Audi А6 ОСОБА_3 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, проте така його вина не була встановлена жодним судом, ОСОБА_3 не притягався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, про що свідчить постанова слідчого про закриття кримінального провадження та постанова Жмеринського міськрайонного суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Разом з тим, у ході кримінального провадження було складено документи, які надають змогу оцінити обставини скоєння ДТП і визначити винну особу. Так, згідно протоколу огляду місця події автомобіль Citroen знаходився перевернутим на лівому боці на узбіччі у напрямку руху на м. Бар в бік дороги, а автомобіль Audi знаходився перевернутим на лівому боці в напрямку руху на м. Вінницю на узбіччі. Втім, як вбачається із пояснень відповідача, під`їжджаючи до с. Мартинівка Жмеринського району і піднявшись з невеликого виїмку, що був на дорозі, він побачив на своїй смузі руху автомобіль, після чого з метою уникнення зіткнення, почав пригальмовувати та виїжджати праворуч на узбіччя, а зустрічний автомобіль Audi A6, з його точки зору на свою смугу руху не повертався. Після удару, з пояснень відповідача, його автомобіль перекинувся на правий бік. Такі пояснення відповідача не відповідають положенням транспортних засобів згідно протоколу огляду. Якби відповідач дійсно пригальмовував і повертав машину вправо на узбіччя, вона аж ніяк не могла опинитись перевернутою на лівому боці, а автомобіль Audi A6 - на лівому боці на протилежному узбіччі. Таким чином, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідач надав слідчому завідомо неправдиві свідчення. До того ж, як вбачається із схеми ДТП, відрізок дороги на якому трапилася пригода був рівний, а отже нерівність, про яку у своїх свідченнях писав ОСОБА_2 , була як мінімум за 0,5 км від місця події. Про непевність показів ОСОБА_2 і всієї схеми ДТП в цілому, також свідчать матеріали судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , згідно якої водій автомобіля Audi A6 отримав струс мозку і втратив свідомість внаслідок удару в ліву частину голови, бо автомобіль Audi не мав бокових подушок безпеки. Характер пошкоджень його голови вказує на те, що зіткнення було бокове. З урахуванням Правил дорожнього руху, у тому числі пункту 12.3 цих Правил, сам по собі можливий виїзд автомобіля Audi на зустрічну смугу руху не робить його винуватцем ДТП. Вранці наступного дня він разом із ОСОБА_4 виїхав на місце пригоди, де виявили явні ознаки зіткнення на межі уявної роздільної лінії, адже на покритті її майже не видно, а саме: білий слід від тертя колісного диску по покриттю дороги на роздільній полосі, який залишився від переднього лівого колеса автомобіля Audi слід юзу починається майже від роздільної полоси дороги, рештки розбитого скла фари автомобіля Audi на роздільній полосі. Він вважає, що водій і власник автомобіля Citroen ОСОБА_2 згідно п. 1.5., п. «б» п. 2.3., п. 12.3., п. 13.1., 13.3. Правил дорожнього руху повинен бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, дотримуватись інтервалу, а значить, передбачати ситуацію, якщо його увага була прикута до дороги, та мав змогу уникнути зіткнення, але з невідомих причин цього не зробив. Як вбачається з протоколу огляду місця події та розташування автомобілів після ДТП, водій автомобіля Citroen і не намагався повернути вправо на узбіччя. Встановити дійсні обставини ДТП може лише судова авто-технічна експертиза, яку чомусь не призначили в рамках кримінального провадження. Позивач вважає, що ДТП сталася внаслідок порушення відповідачем п.п. «б» п. 2.3. Правил дорожнього руху. Внаслідок вчиненої ОСОБА_2 ДТП автомобіль Audi зазнав значних технічних пошкоджень. Вартість відновлювального ремонту становить 177 520,00 грн. згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 24 січня 2018 року № 37, виготовленого експертом на замовлення водія ОСОБА_3 . Рішенням (заочним) Барського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду і позовну заяву задовольнити повністю. Зазначив, що рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що невинуватість у вчиненні ДТП відповідача доведена постановою ВП ГУНП у Вінницькій області про закриття кримінального провадження та ухвалою Жмеринського міськрайонного суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Проте, цими процесуальними документами винна у вчиненні ДТП особа не встановлювалася. Схема ДТП складалася не в день пригоди, оскільки в ній відсутня дата, а сама схема містить значні розбіжності з матеріалами огляду місця ДТП і складена із порушеннями Наказу МВС України № 1395 від 07 листопада 2015 року. Суд не надав мотивованої оцінки показам експерта у судовому засіданні, на які він посилався як на доказ існування обставин, на яких ґрунтується позов. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. По справі встановлено, що 19 квітня 2016 року близько 21 год 50 хв на автодорозі сполученням Лука-Барська - Біликівці - Жмеринка - Ямпіль 15 км + 900 м Жмеринського району Вінницької області сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Citroen Jumpy, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Audi A6, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . По факту ДТП розпочато кримінальне провадження ЄРДР № 12016020130000375 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу виданого 20 жовтня 2010 року Вінницьким ВРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Audi А6 реєстраційний номер НОМЕР_2 (а. с. 41). Старший слідчий Жмеринського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області 30 червня 2016 року виніс постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020130000375 від 20 квітня 2016 року, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а. с. 24). У цій постанові слідчий вказав, що під час досудового розслідування було допитано по суті водія автомобіля Audi A6 державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_3 , який пояснив, що перед зіткненням він об`їжджав перешкоду і можливо виїхав на зустрічну смугу руху, а тому дорожньо-транспортна пригода сталась із його вини; допитані свідками водій автомобіля Citroen ОСОБА_2 і пасажири ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що дійсно ОСОБА_3 виїхав на зустрічну смугу руху і ОСОБА_2 хоча намагався уникнути зіткнення, але цього йому не вдалося зробити. Постановою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 серпня 2016 року адміністративну справу про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП провадженням закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 КУпАП. У цій постанові судом зазначено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії АП 1 № 907956 від 20 липня 2016 року ОСОБА_3 19 квітня 2016 року о 22 годині в Жмеринському районі на автодорозі Л. Барська-Біліківці - Жмеринка-Ямпіль 15 км + 900 м, керуючи автомобілем Audi A6 д.н.з. НОМЕР_2 , під час зміни напрямку руху не вибрав безпечної швидкості, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення з автомобілем Citroen Jumpy д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався у зустрічному напрямку, чим порушив п. 12.1., 10.1. Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП. До матеріалів справи додано постанову про закриття кримінального провадження від 30 червня 2016 року. Строк накладення стягнення на ОСОБА_3 за правопорушення закінчився 30 липня 2017 року (а. с. 23). Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 03 квітня 2019 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 і призначено по справі судову автотехнічну експертизу (а. с. 76-77). Згідно висновку експерта № 211 від 26 червня 2019 року в ситуації, яка склалася, при врахуванні наданих на експертизу матеріалів цивільної справи, зокрема: копії протоколу та схеми огляду місця ДТП від 19 квітня 2016 року та при умові, що до моменту зіткнення автомобіль Audi A6 державний номер НОМЕР_2 не гальмував, в діях водія автомобіля Citroen Jumpy державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 не вбачається невідповідностей вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху; в діях водія автомобіля Audi A6 державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_3 вбачається невідповідність вимогам п. 10.1. та вимогам горизонтальної дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху; зіткнення автомобіля Citroen Jumpy державний номер НОМЕР_1 та автомобіля Audi A6 державний номер НОМЕР_2 з технічної точки зору, за умови, що вказаний на схемі огляду місця ДТП «слід юзу ТЗ під № 10» залишений колесами автомобіля Audi A6 державний номер НОМЕР_2 , який найбільш ймовірно є слідом бокового руху колеса транспортного засобу, сталося на проїзній частині автодороги Вінниця-Бар на смузі руху в напрямку м. Вінниці перед початком сліду коліс транспортного засобу позначеного на схемі ОМДТП під № 10 (а. с. 89-93). Висновком експертного дослідження № 37 від 24 січня 2018 року, наданого по заяві ОСОБА_3 , встановлено розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Audi A6 державний номерний знак НОМЕР_2 , 1995 року випуску, в результаті його пошкодження, який склав 177 520,00 грн. (а. с. 8-22). Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною 2 статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Із наведених норм закону слідує, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела (ч. 2 ст. 1187 ЦК України), а в разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України). Відповідно до роз`яснень наданих у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27 березня 1992 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов`язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено. Згідно роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 8 постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування. По справі встановлено, що позивачу завдана шкода джерелом підвищеної небезпеки внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки: автомобіля Audi A6 державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 і який на праві власності належить позивачу ОСОБА_1 та автомобіля Citroen Jumpy державний номерний знак НОМЕР_1 , власником і водієм якого є відповідач ОСОБА_2 . З урахуванням вимог наведених норм матеріального закону відшкодування шкоди потерпілій особі має здійснити лише винна особа. Таким чином відповідач ОСОБА_2 нестиме цивільну відповідальність перед позивачем ОСОБА_1 за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки лише за встановленням його вини. Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача суми матеріального збитку, яка заподіяна позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем не доведено та судом не встановлено в діях відповідача ОСОБА_2 неправомірних дій чи бездіяльності, що завдали матеріального шкоди позивачу, а також не встановлено вини відповідача ОСОБА_2 у спричиненні позивачу ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої йому пошкодженням автомобіля. При цьому позивачем згідно вимог статей 12 (Змагальність сторін), 13 (диспозитивність цивільного судочинства), 81 (Обов`язок доказування і подання доказів) ЦПК України не доведено належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами, які б відповідали вимогам статей 76-80 ЦПК України, факт наявності вини відповідача ОСОБА_2 у причинені йому матеріальної шкоди, завданої пошкодженням його автомобіля. Про відсутність вини відповідача також свідчать у сукупності докази, що містяться у матеріалах цивільної справи, зокрема це: постанова про закриття кримінального провадження від 30 червня 2016 року (а. с. 24); постанова Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 серпня 2016 року, яка набрала законної сили, та з якої вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП складений не на відповідача ОСОБА_2 , а на ОСОБА_3 за порушення ним пунктів 12.1 і 10.1 Правил дорожнього руху України і зі змісту якої вбачається, що провадження у справі закрите на підставі статті 38 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_3 , а не у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а. с. 23); висновок судової автотехнічної експертизи № 211 від 26 червня 2019 року, із якого вбачається, що на поставлені питання, у тому числі: чи відповідали дії водіїв обох автомобілів Audi A6 і Citroen Jumpy вимогам Правил дорожнього руху України, судовий експерт надав такі відповіді: в діях водія автомобіля Citroen Jumpy ОСОБА_2 не вбачається невідповідностей вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, а в діях водія Audi A6 ОСОБА_3 вбачається невідповідність вимогам п. 10.1 і вимогам горизонтальної дорожньої розмітки 1.1. Правил дорожнього руху (а. с. 89-93). З урахуванням наведеного позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають до задоволення. Доводи апеляційної скарги в тому, що процесуальні документи, на які посилається суд в оскаржуваному рішенні не встановлюють відсутність чи наявність вини будь-кого у вчиненні ДТП, а тому суд дійшов хибного висновку щодо невинуватості відповідача, спростовуються тим, що згідно вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Із наведеної норми процесуального закону слідує, що суд лише оцінює надані сторонами доказами, а обов`язок по наданню доказів частиною 5 статті 81 ЦПК України покладено на сторін, а згідно частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тобто, саме позивач зобов`язаний зазначити і надати докази (ст. 12, 13, 81 ЦПК України) на обґрунтування і підтвердження своїх вимог. Такі докази, крім інших, як про це зазначено вище, мають доводити вину саме відповідача у причинені позивачу матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, а таких доказів, що свідчать про вину відповідача, за наявності якої відповідач може нести цивільну відповідальність, позивач суду не надав. Доводи апеляційної скарги в тому, що висновок суду про критичну оцінку показів свідка ОСОБА_4 , оскільки він не був присутнім на місці події в час вчинення ДТП і ці покази свідка стосувалися наявності слідів подряпин зруйнованого колеса автомобіля Audi A6 на полосі його руху (не зникаючих на протязі тривалого часу) та через роздільну полосу дороги перед слідом ковзання шини, а також мілких деталей на дорожньому полотні, які мали б бути зображені на схемі ДТП, але були на ній відсутні, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки як зазначено вище підставою для відшкодування заподіяної позивачу шкоди в даній справі є лише вина відповідача, яка не доведена позивачем та не встановлена судом. Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, надуманими, не підтвердженими фактичними обставинами і спростовані наведеним вище, тому не впливають на висновки суду першої інстанції. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є вірним, у зв`язку з цим рішення суду не підлягає до скасування, а апеляційна скарга позивача не підлягає до задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Барського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіІ. В. Міхасішин В. В. Сопрун