Постанова 4824 № 761/11623/17

справа № 761/11623/17 головуючий у суді І інстанції Макаренко І.О. провадження № 22-ц/824/1763/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 15 січня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «МАН», Товариства з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство у місті Варшаві на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року у справі за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство у місті Варшаві про визнання та надання дозволу на примусове виконання заочного рішення Окружного суду у місті Кракові від 03 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство у місті Варшаві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «МАН» стосовно оплати, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство у місті Варшаві звернулося до суду з клопотанням та просило визнати і надати дозвіл на примусове виконання на території України Заочного рішення Окружного суду у місті Кракові від 03 лютого 2016 року, Товариству з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство у м. Варшаві у справі № IX GC 152/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група РМФ» командитне товариство у м. Варшаві до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «МАН», розташованого у м. Києві стосовно оплати, відповідно до пункту І якого присуджено з відповідача ТОВ «Телерадіокомпанія «МАН», розташованого у м. Києві, на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство, розташоване у м. Варшаві: - суму - 3 302,46 USD з відсотками, починаючи з 19 вересня 2009 року до дня оплати, що еквівалентно до національної валюти України станом на день прийняття рішення судом по цій справі; - суму 182 037,03 злотих з відсотками, починаючи з 22 серпня 2009 року до дня оплати, причому до 31 грудня 2015 року відсотки нараховуються у розмірі законних відсотків, а з 1 січня 2016 року до дня оплати відсотки нараховуються у розмірі законних відсотків за затримку, що еквівалентно до національної валюти України станом на день прийняття рішення судом по цій справі; відповідно до пункту II якого присуджено з відповідача на користь позивача суму 14 691 злотих як витрати на процес, що еквівалентно до національної валюти України станом на день прийняття рішення судом по цій справі; видати відповідний виконавчий лист про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «МАН» зазначених сум. Клопотання обґрунтовано тим, що 03 лютого 2016 року Окружний суд у м. Кракові, IX економічний відділ, прийняв заочне рішення іменем Республіки Польща у справі за позовом ТОВ «Група РМФ» до ТОВ «Телерадіокомпанія «МАН». У даній справі суд присудив з відповідача на користь позивача суму у розмірі 3 302, 46 доларів США з відсотками, починаючи з 19 вересня 2009 року до дня оплати, 182 037, 03 злотих з відсотками, починаючи з 22 серпня 2009 року до дня оплати, при чому до 31 грудня 2015 року відсотки нараховуються у розмірі законних відсотків, а з 01 січня 2016 року до дня оплати відсотки нараховуються у розмірі законних відсотків за затримку, присуджено з відповідача на користь позивача суму 14 691 злотих, як витрати на процес. Наказано стягнути з відповідача на користь Державної скарбниці, представленої Головою окружного суду у м. Кракові, суму 3 879, 58 злотих, як витрати на перекладача. Визнання та виконання рішення іноземного суду передбачено підписаним між Україною і Польщею договором про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, що був ратифікований постановою Верховної Ради України № 3941-ХІІ від 04 лютого 1994 року. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство у місті Варшаві задоволено частково. Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України Заочного рішення Окружного суду у місті Кракові від 03 лютого 2016 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія МАН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство (Grupa RMF spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia spolka komandytowa у м. Варшаві (податковий номер 5272015509 , реєстраційний номер Regon 012681812 , реєстраційний номер (номер запису в судовому реєстрі) 0000335800): суми боргу від 19 вересня 2009 року у розмірі 3302,46 USD, що за курсом НБУ на дату винесення ухвали складає 85 408,51 грн.; суми боргу від 22 серпня 2009 року у розмірі 182 037,03 злотих, що за курсом НБУ на дату винесення ухвали складає 1 238 212,60 грн.; витрати на процес у розмірі 14 691 злотих, що за курсом НБУ на дату винесення ухвали складає 99 927,92 грн. В задоволені решти вимог клопотання відмовлено. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство у місті Варшаві просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення через порушення судом норм процесуального права та прийняти постанову, якою задовольнити клопотання в цій частині. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство у місті Варшаві зазначає, що відмовляючи у видачі виконавчого листа суд першої інстанції безпідставно керувався приписами ст. 431 ЦПК України. Дане питання підлягає розгляду виключно у порядку ст. 470 ЦПК України, яка передбачає видачу виконавчого листа саме судом першої інстанції, на розгляді якого перебуває клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія МАН» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія МАН» зазначає, що суд першої інстанції надав дозвіл на виконання рішення, незважаючи на те, що спір, за яким відповідачем є апелянт, належить до виключної компетенції господарського суду. Суд прийшов до необґрунтованого висновку, що Окружний суд у місті Кракові був компетентним для розгляду спору, за яким відповідачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія МАН». Суд не прийняв до уваги доводи відповідача відносно того, що ніякого майна на території Республіки Польща у товариства не було, а предметом спору у справі є стягнення грошових коштів. Місцем реєстрації відповідача є вул. Нагірна, 25/27, Шевченківський район міста Києва . Суд дійшов необґрунтованого висновку, що рішення Окружного суду у місті Кракові ґрунтувалося саме на невиконанні відповідачем умов договору оренди від 30 грудня 2008 року. Договір оренди був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія Ман» та АТ «Брокер ФМ». Рішення у справі № IX GC 152/11 було прийнято на користь ТОВ «Група РМФ». Наявний у матеріалах справи текст рішення Окружного суду у місті Кракові взагалі не містить інформації щодо реквізитів договору, на підставі якого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія МАН» могла виникнути заборгованість. Незважаючи на те, що з наявних у матеріалах даної справи доказів неможливо встановити який саме договір був підставою виникнення спору у справі № IX GC 152/11, чи був підставою виникнення спору у цій справі саме договір оренди від 30 грудня 2008 року, орендодавцем за яким є АТ «Брокер ФМ». Суд першої інстанції відмовив відповідачу у клопотанні про звернення до Окружного суду у місті Кракові для надання додаткових пояснень. Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія МАН» не було належним чином та вчасно повідомлено про судове засідання, яке відбулося 03 лютого 2016 року і на якому Окружним судом міста Кракова було прийнято рішення у справі № IX GC 152/11. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про часткове задоволення клопотання, суд першої інстанції керувався ст. 431, 462 - 467ЦПК України. Однак, апеляційний суд не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Судом встановлено,що 03 лютого 2016року Окружним судом у місті Кракові було ухвалено заочне рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група РМФ» у м. Варшаві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «МАН» стосовно оплати, яким : І. присуджено з відповідача на користь позивача: - суму3 302,46USDз відсотками, починаючи з 19 вересня 2009 року до дня оплати; - суму 182 037,03злотих з відсотками, починаючи з 22 серпня 2009 року до дня оплати; причому до31грудня2015року відсотки нараховуються у розмірі законних відсотків, азсічня 2016 року до дня оплати відсотки нараховуються у розмірі законних відсотків за затримку; ІІ. присуджено з відповідача на користь позивача суму 14 691 злотих, як витрати на процес; ІІІ. наказано стягнути з відповідача на користь Державної скарбниці, представленої Головою окружного суду у м. Кракові, суму 3 879,58 злотих як витрати на перекладача; IV. щодо п. п. І і ІІ рішення вступає в силу негайно (а.с.12, Т.1). 24 травня 1993 року між Україною та Республікою Польща підписано договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікований Верховною Радою України постановою від 04 лютого 1994 року. Договір набрав чинності 14 серпня 1994 року. Статтею 49 зазначеного договору між державами визначено, що за умов, передбачених цим договором, договірні сторони визнають і виконують на своїй території рішення, винесені на території іншої договірної сторони, а саме: 1) рішення судів з цивільних справ; 2) рішення судів з кримінальних справ в частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Положення пункту 1 застосовуються також до мирових угод з цивільних справ майнового характеру затверджених судом. Статтею 50 договору встановлено, що рішення, зазначені в статті 49, підлягають визнанню і виконанню на території іншої договірної сторони, якщо: 1) згідно з законодавством тієї договірної сторони, на території якої рішення було винесене, воно набрало законної сили і підлягає виконанню, а в справах, що стосуються аліментних зобов`язань, також рішення, що не набрали законної сили, але підлягають виконанню; 2) суд, який виніс рішення, був компетентним на підставі цього Договору, а в випадку відсутності такого врегулювання в договорі - на підставі законодавства тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; 3) сторона не була позбавлена можливості захисту своїх прав, а у випадку обмеженої процесуальної здатності - належного представництва, а зокрема, сторона, яка не прийняла участі в розгляді справи, отримала виклик в судове засідання своєчасно і належним чином; 4) справа між тими самими сторонами не була вже вирішена з винесенням рішення судом тієї договірної сторони, на території якої рішення судом тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, і якщо між тими самими сторонами не була раніше порушена справа в суді тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; 5) рішення органу третьої держави між тими самими сторонами і в тій самій справі не було вже визнане або виконане на території тієї договірної сторони, де рішення має бути визнане і виконане; 6) при винесенні рішення застосовано законодавство відповідно з цим договором, а у випадку відсутності такого врегулювання у договорі - на підставі законодавства тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане. Відповідно до статті 51 договору клопотання про визнання і виконання рішення може бути подане безпосередньо до відповідного суду тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, або також за посередництвом суду, який розглядав справу в першій інстанції. До клопотання потрібно додати: 1. рішення або його завірену копію разом з підтвердженням, що рішення набрало законної сили і підлягає виконанню, а в справах, що стосуються аліментних зобов`язань, якщо рішення не набрало законної сили, разом з підтвердженням, що воно підлягає виконанню, якщо це не витікає з самого рішення; 2. документ, який підтверджує, що сторона, відносно якої винесене рішення і яка не приймала участь у розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, згідно з законодавством тієї договірної сторони, на території якої рішення було винесене; а в випадку обмеженої процесуальної здатності сторони - документ, який підтверджує, що та сторона була представлена належним чином; 3. завірений переклад клопотання, а також документів, зазначених в підпунктах 1-2, на мову тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане. При цьому, за положеннями статті 52 договору визнання і виконання рішення належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане. При розгляді справи суд обмежується перевіркою виконання умов, передбачених статтями 50 і

51. Відповідно до ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. Згідно з ч. 1 ст. 463 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника (ст. 463 ЦПК України). За приписами ст. 465 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником). Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України. Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду визначені ст. 466 ЦПК України. Статтею 468 ЦПК України визначено перелік підстав, з яких клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється. Так, відповідно до ст. 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; в інших випадках, встановлених законами України. Розглядаючи по суті клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство у місті Варшаві про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення, суд першої інстанції не мотивував своє рішення, не дав жодної оцінки доводам, наведеним у клопотанні, не обґрунтував наявність чи відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання з огляду на конкретні обставини справи. Суд також не дав оцінку доводам Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «МАН», які містяться у запереченнях на клопотання. Суд обмежився лише посиланнями на норми статей 431, 462-467ЦПК України. У той же час, статтею 260 ЦПК України визначено, що ухвала суду складається, зокрема, з мотивувальної частини, в якій мають бути зазначені мотиви, з яких суд дійшов висновків. Однак, оскаржувана ухвала не містить жодних мотивів ухвалення судового рішення в частині задоволення заяви. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України» ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасиу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. Відмовляючи у задоволенні клопотання в частині видачі виконавчого листа про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «МАН» вищезазначених сум, суд першої інстанції послався на ст. 431 ЦПК України, яка регулює звернення до виконання судових рішень. У той же час, порядок звернення до примусового виконання рішення іноземного суду врегульовано ст. 470 ЦПК України. Відмовляючи в задоволенні заяви в частині видачі виконавчого листа, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що повноваження суду з його видачі не належать Шевченківському районному суду міста Києва, оскільки зазначений суд не розглядав справу як суд першої інстанції. При цьому, судом проігноровано приписи ст. 470 ЦПК України, відповідно до якої на підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який пред`являється для виконання в порядку, встановленому законом. Отже, висновки суду в частині відсутності підстав до видачі виконавчого листа через те що рішення у справі постановлено не Шевченківським районним судом міста Києва, як судом першої інстанції, не ґрунтуються на законі. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не з`ясував фактичні обставини, що мають значення для справи та в частині задоволення заяви не надав їм жодної оцінки, допустив невідповідність висновків суду в частині відмови в задоволенні заяви фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379, 381, 382-384, 470 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «МАН», Товариства з обмеженою відповідальністю «Група РМФ», командитне товариство у місті Варшаві задовольнити частково. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 16 січня 2020 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.