Постанова 4822 № 713/876/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 січня 2020 року м. Чернівці Справа № 713/876/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б., секретар: Тодоряк Г.Д., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Мигівська сільська рада, третя особа: Мигівське НВК-опорний заклад, при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2019 року, ухваленого під головуванням судді Кириляк А.Ю., дата складання повного тексту рішення невідома, - В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача Мигівської сільської ради про визнання права власності за набувальною давністю. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 1989 році УМВС України в Чернівецькій області направило його на роботу дільничним інспектором в с. Мигово Вижницького району, а в грудні того ж року йому було надано житло (колишнє приміщення пошти, яке на той час було колгоспним будинком - колгоспу імені Леніна (у 1992 році перейменовано на колгосп «Прикарпаття») по АДРЕСА_1 , в яке він з дружиною і донькою переїхав наприкінці місяця після його облаштування. Зважаючи на те, що даний будинок знаходився перед школою, будівництво якої не було завершено, дане приміщення підлягало зносу, у зв`язку з чим ОСОБА_1 мав проживати там деякий час, поки сільська рада не знайде інше житло, однак будівництво школи було призупинено, тому інше житло ніхто не надавав і позивач з сім`єю залишився там проживати. У квітні 2000 року ОСОБА_1 у віці 36-ти років вийшов на пенсію. Десь у 2005-2006 роках відновили будівництво школи, але різні посадові особи не пропонували позивачу з сім`єю іншого житла, а у зв`язку із тим, що власного житла ОСОБА_1 на той час не мав, він з сім`єю залишилися проживати в Провадження №22-ц/822/101/2020 Категорія 5 спірному будинку. Після завершення будівництва школи у 2007 році та по день подачі позову звернень до ОСОБА_1 з приводу звільнення будинку не було. До цього часу позивач сплачує послуги з електроенергії та доглядає за будинком. Посилався на те, що з моменту вселення ОСОБА_1 з сім`єю в даний будинок його ніхто не ставив до відома про зміну власника на дану будівлю, та враховуючи вищенаведене, можна вважає володіння спірним будинком добросовісним, так як ОСОБА_1 не знав, хто є власником даного будинку після припинення існування колгоспу. Згідно архівних документів на запит представника позивача та відповіді Мигівської сільської ради спірне майно у комунальну власність територіальної громади с. Мигове не передавалося. А тому вважав, що факт тривалого володіння і користування (понад 10 років) будинком підтверджується квитанціями про сплату комунальних послуг (електроенергії), що дає можливість стверджувати, що володіння ОСОБА_1 є відкритим, тривалим та безперервним, а тому просив визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ.А, загальною площею 57,8 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., сараю літ.Б, вбиральні літ.В, огорожі. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду від позивача ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Вказує, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи. Посилається на обставини викладені в позовній заяві. Вказує, що Мигівська сільська рада під час розгляду справи підтвердила факт того, що спірний будинок не знаходиться на балансі сільської ради, не передавався у комунальну власність та на протязі всього часу проживання у спірному будинку позивача жодних дій щодо вирішення правового стану спірного будинку не здійснювалось. Зазначає, що судом не було надано належної оцінки тому факту, що згідно відповіді Вижницького РЕМ від 16.10.2019 року останні 3 роки позивачем ОСОБА_1 здійснюються платежі за користування електричною енергією за двома особовими рахунками. Також наголошує, що судом в порушення вимоги ст.ст.77,78,83 ЦПК України прийнято на стадії розгляду справи акт обстеження спірної будівлі від 20.09.2019 року. За наведеного вважає, що ним належними та допустимими доказами підтверджено, що володіння спірним будинком є добросовісним, відкритим та безперервним, так як він отримав його у користування на законних підставах, а дій щодо його виселення зі спірного будинку не приймалося. У відзиві на апеляційну скаргу Мигівська сільська рада просить рішення суду залишити без мін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Вказує, що позивач як в апеляційній скарзі так і під час розгляду справи в суді першої інстанції не довів наявності сукупності умов для набуття права власності за набувальною давністю. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено наявності сукупності умов для набуття такого права, що передбачено положеннями ст. 344 ЦК України. Інших доказів позивачем не надано. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у 1989 році УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_1 було направлено працювати дільничним інспектором міліції Вижницького РВ УМВС України в Чернівецькій області, шо підтверджується довідкою ГУНП в Чернівецькій області (а.с.35). В грудні 1989 року ОСОБА_1 було надано житло (колишнє приміщення пошти, яке на той час було колгоспним будинком - колгоспу імені Леніна (у 1992 році перейменовано на колгосп «Прикарпаття») по АДРЕСА_1 у тимчасове користування, в яке він з дружиною і донькою переїхав наприкінці місяця після його облаштування. В довідці архівного відділу Вижницької РДА від 07.02.2019 року зазначено, що в документах архівного фонду колгоспу імені Леніна є відомості про те, що даний Колгосп з 22 лютого 1992 року перейменовано в колгосп «Прикарпаття» (а.с.25). Згідно Указу Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» на засадах приватної власності, відповідно до ч.4 ст.13 та керуючись ст.102 Конституції України проведено реформування колгоспу «Прикарпаття». На базі колгоспу «Прикарпаття» 25 січня 2000 року створено сільськогосподарський виробничий кооператив «Прикарпаття». Згідно протоколу № 7 від 26 травня 2000 року затверджено розподільчий баланс між ТОВ «Мигівське » та СВК «Прикарпаття». Вказані обставини сторонами визнаються та не спростовуються. З довідок №610 від 20.08.2018 року та №179 від18.03.2019 року Мигівської сільської ради вбачається, що на території сільської ради АДРЕСА_1 не існує, в приміщенні бувшого поштового відділення ніхто не зареєстрований, на балансі Мигівської сільської ради дане приміщення не перебуває. Зазначене приміщення знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває в постійному користуванні Мигівського НВК-опорний заклад, що підтверджується держаним актом серії ЯЯ №350357 від 18.12.2006 року (а.с.57, 58, 109). Згідно рішення виконкому за №46 від 17.12.1993 року гр. ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,40 га. для ведення особистого підсобного господарства, на якій він побудував власний житловий будинок (а.с.60). З даних погосподарської книги з 1996 року по 2019 рік ОСОБА_1 з сім`єю зареєстрований по АДРЕСА_2 (а.с.61-70). Згідно акту обстеження будівлі по АДРЕСА_2 від 20 вересня 2019 року встановлено, що дана будівля знаходиться на території Мигівського НВК. На час перевірки будівля була зачинена. Вона знаходиться в занедбаному стані, потребує капітального ремонту. Даний будинок був наданий для тимчасового проживання дільничному інспектору ОСОБА_1 . Позивач користується пільгами по місцю реєстрації АДРЕСА_2 , де є власником житлового будинку (а.с.168). Доводи апеляційної скарги з приводу того, щодо долучення до матеріалів справи зазначеного акту обстеження як доказу є порушенням норм процесуального права, не є безумовною підставою для скасування рішення та не впливає на правильність висновків суду першої інстанції по суті спору. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у ст.321 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч.1 та ч.4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Згідно із ст.328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності. Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього. Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності. Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені ст.344 ЦК України. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18). При вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не ґрунтується на жодній правовій підставі володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18). У постанові від 27 червня 2019 року у справі №175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке немає власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Отже, позивач ОСОБА_1 не може вважатися таким, що набув у власність спірне нежитлове приміщення за набувальною давністю, оскільки з моменту початку користування спірним майном йому було відомо про належність бувшого приміщення пошти колгоспу без набуття статусу житла, та на час судового розгляду йому достовірно було відомо, що спірне приміщення надавалося тимчасово йому, як такому, що направлений УМВС України в Чернівецькій області на роботу дільничним інспектором. За час проживання в даному будинку статус його мешканців щодо права на це майно не змінювався. Крім того, сам позивач в апеляційній скарзі стверджує, що володіння спірним будинком є добросовісним, так як він отримав будинок у користування на законних підставах, а володіння будинком є відкритим, так як він не приховував факт знаходження цього майна в його користуванні. Правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності однієї із обов`язкових складових для набуття права власності за набувальною давністю, а саме добросовісного заволодіння, нівелює доцільність аналізу доводів апеляційної скарги щодо перевірки доказів та висновків суду першої інстанції щодо споживання електричної енергії у спірному майні та оплати за ці послуги. Що стосується доводів ОСОБА_1 з приводу незаконності та порушення вимог ст.ст.116-126 ЗК України Мигівською сільською радою при прийнятті рішення про передачу Мигівській ЗОШ І-ІІІ ступенів (Мигівський НВК- опорний заклад) земельної ділянки пл.2,7821 га, на якій знаходиться спірний будинок, без прийняття рішення про його знесення або передачу у власність іншим особам, то такі є безпідставними, оскільки рішення про передачу земельної ділянки на момент розгляду справи є чинним та право посвідчене державним актом, а законність таких не є предметом спору. Відносно доводів апелянта про те, що він здійснює поточний ремонт спірного житла та утримує його не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна правова оцінка. Крім того, оскаржуване рішення суду не порушує права на житло ОСОБА_1 в розумінні ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позивач наділений правами на інше житло. В силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/ Судді - підписи /Н.К. Височанська, І.Б. Перепелюк/