Постанова 4810 № 415/2243/19

Головуючий суду 1 інстанції - Фастовець В.М. Доповідач -Карташов О.Ю. Справа № 415/2243/19 Провадження № 22-ц/810/844/19 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2020 року місто Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах: головуючий суддя Карташов О.Ю. судді Дронська І.О., Гаврилюк В.К. за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В. учасники справи: боржник - ОСОБА_1 представник боржника - ОСОБА_2 стягувач - ОСОБА_3 заінтересована особа - державний виконавець Кадіївського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якого діє представник ОСОБА_2 на ухвалу Лисичанського міського суд Луганської області від 06 вересня 2019 року, постановленої у складі судді Фастовеця В.М., в залі судових засідань Лисичанського міського суду Луганської області у м. Лисичанськ. у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Кадіївського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо відмови в знятті арешту з нерухомого майна, - ВСТАНОВИВ: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Кадіївського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо відмови в знятті арешту з нерухомого майна. В обґрунтування вимог скарги зазначав, що на примусовому виконанні у Кадіївському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавче провадження № 53583384 відкрите на основі виконавчого листа № 2/415/528/17, виданого Лисичанським міськім судом Луганської області 01.03.2017 року. Старшим державним виконавцем Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Швалік О.М., при примусовому виконанні виконавчого листа про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частини з усіх видів доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 19.01.2017 року і до досягнення дитиною повноліття, винесено постанову від 01.08.2017 року про накладення арешту на все його рухоме та нерухоме майно, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 співвласником якої він є. Заява про зняття виконавцем арешту з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з погашенням ним заборгованості у повному обсязі, залишена без задоволення. Вважає таке рішення посадової особи державної виконавчої служби є неправомірним, так як збереження арешту за відсутності підстав для цього обмежує гарантоване Конституцією України право власника на вільне розпорядження належним йому майном. Враховуючи вищевикладене просив суд визнати неправомірним рішення державного виконавця Кадіївського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області про відмову у скасуванні арешту, зобов`язати державного виконавця винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою Лисичанського міського суд Луганської області від 06 вересня 2019 року в задоволенні скарги відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що державному виконавцю не відоме місцезнаходження боржника та його місце роботи, сплата аліментів відбувається з постійною заборгованістю, а рішення неможливо виконати у інший спосіб ніж накладенням арешту на майно боржника, тому підстав для визнання дій державного виконавця незаконними у суду немає, у зв`язку з чим вимоги скарги не підлягають задоволенню. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду, постановити нову про задоволення скарги. Апеляційна скарга мотивована тим, що ним повністю погашена заборгованість зі сплати аліментів, тому відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» є підстави для зняття виконавцем арешту з майна боржника. Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, апеляційний суд, заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. В силу ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального Кодексу, порушено їх права чи свободи. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що в провадженні Кадіївського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавче провадження № 53583384 відкрите на основі виконавчого листа № 2/415/528/17, виданого Лисичанським міськім судом Луганської області 01.03.2017 року, під час здійснення якого державним виконавцем накладено арешт на майно боржника на підставі постанови від 01.08.2017 року. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, а згідно із ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ст.ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Із змісту наведених положень закону випливає, що метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а посадові особи державної виконавчої служби при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов`язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Накладення арешту на майно боржника на підставі постанови від 01.08.2017 року обґрунтоване положеннями ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої за наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернуто на майно боржника, при цьому звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість понад три місяці. Як випливає із змісту ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставою для зняття виконавцем арешту, накладеного державним виконавцем, є, зокрема, погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. 01.08.2017 року державним виконавцем було накладено арешт по виконавчому провадженню № 53583384 на нерухоме майно боржника у зв`язку з тим, що боржник своє зобов`язання за рішенням суду не виконував та станом на 01.08.2017 року заборгованість зі сплати аліментів склала 10726,97 грн. Отже, саме факт наявності у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів зумовила накладення державним виконавцем арешту на його майно. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на території Російської Федерації, місця офіційної роботи та джерел постійних доходів у вигляді заробітної плати не має, тому рішення державного виконавця про необхідність збереження арешту, накладеного на підставі постанови від 01.08.2017 року ґрунтується на вимогах закону. Будь-яких інших даних про можливість забезпечення виконання рішення в інший спосіб державним виконавцем не отримано. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року по справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. У рішенні зазначається, що гарантовані ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод процесуальні права на справедливий, публічний і швидкий розгляд, передбачає водночас і виконання судових рішень: «Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію». Наведені висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року, справа № 336/61690/17, провадження № 61-29992св18. Таким чином, колегія суддів вважає, що відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність в діях державного виконавця порушень вимог закону. З огляду на наведене вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якого діє представник ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Лисичанського міського суд Луганської області від 06 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Повний текст постанови складено 13 січня 2020 року. Головуючий Судді: