Постанова 4805 № 281/235/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №281/235/19 Головуючий у 1-й інст. Данчук В. В. Категорія 26 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М. з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 281/235/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2019 року, ухваленого під головуванням судді Данчука В.В. у смт. Лугини, в с т а н о в и в : У березні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом, в обґрунтування вимог якого зазначило, що між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н від 05.05.2015, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 5000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Позивач зазначив, що вказаними Умовами та правилами передбачено повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафів. Відповідач зобов`язання належним чином не виконувала, внаслідок чого, станом на 18.02.2019, утворилася заборгованість у розмірі 34991,88 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 15768,96 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 7374,45 грн.; нарахована пеня за прострочене зобов`язання - 8998,52 грн.; нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 707,48 грн., а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) в сумі 500,00 грн. та штраф (процентна складова) в сумі 1642,47 грн., яку Банк просить стягнути із ОСОБА_1 . Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції безпідставно застосував практику Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17 та не застосував інші постанови Верховного Суду, у яких викладено іншу позицію. Оскільки банк надав відповідачу кредит, а остання його не повернула, суд безпідставно відмовив у стягненні процентів за користування кредитом, позаяк кредитний договір є оплатним, а умова сплати процентів за користування кредитними коштами є істотною і прописана в умовах кредитного договору. Відмова у стягненні процентів наносить істотну шкоду всім споживачам банківських послуг та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Окрім того, необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачена статтею 169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що місцевий суд обґрунтовано застосував до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року №342/180/17 та взяв до уваги її доводи про те, що наявність підпису на Анкеті-заяві не свідчить про укладення кредитного договору з одночасним узгодженням всіх істотних його умов. Наголошує, що всі отримані нею у позивача кошти були повернуті у повному обсязі. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н від 05.05.2015 на отримання кредиту у розмірі 5000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Позивач зазначив, що вказаними Умовами та Правилами передбачено повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафів. У Анкеті - заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця Анкета - заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та Правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між банком та нею Договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України. При цьому зазначалось, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку, і позичальник зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Згідно розрахунку позивача у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за вказаним кредитним договором станом на 10.07.2019 утворилася заборгованість у розмірі 34991,88 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 15768,96 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 7374,45 грн.; нарахована пеня за прострочене зобов`язання - 8998,52 грн.; нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 707,48 грн., а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) в сумі 500,00 грн. та штраф (процентна складова) в сумі 1642,47 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 05.05.2015 процентна ставка не зазначена, також у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню і штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт " та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови сплати процентів за користування кредитними коштами, стягнення пені та штрафів, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість за тілом кредиту. Колегія суддів вважає такий висновок обгрунтованим та підтвердженим матеріалами справи. Окрім того, апеляційний суд зауважує, що згідно довідки відповідача станом на час підписання Анкети-заяви позивачем -15.05.2015 кредитний ліміт було встановлено на рівні 4 000грн. З 12.01.2016 кредитний ліміт збільшено до 5 000грн, а з 31.01.2017 - до 8 600грн. (а.с.46). З 16.10.2018 року кредитний ліміт встановлено на рівні 0, тобто фактично користуватись кредитними коштами із цієї дати позичальник був позбавлений можливості (а.с.46). Натомість вимоги та розрахунки позивача про стягнення заборгованості за кредитом стосуються дати станом на 18.02.2019 року. При цьому за вимогами позивача заборгованість за тілом кредиту становить 15 768,96грн ( при встановленому максимальному ліміті 8600грн.), заборгованість за простроченим тілом кредиту - 7 374,45грн.(а.с.3). В матеріалах справи міститься декілька розрахунків відповідача щодо заборгованості позивача за кредитом, проте ці розрахунки відрізняються між собою періодом проведення розрахунків, що є наслідком зазначення неоднакових сум заборгованості та погашення кредиту (6-8, 47-56, 165-167,193-195). Проте, доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості за договором №б/н від 15.05.2015, укладеним між Приватбанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 31.05.2015 підтверджується, що станом на 18.02.2019 (час звернення з позовом до суду) ОСОБА_1 було погашено заборгованість за кредитом в загальній сумі 20 741,85грн. (а.с.8). ОСОБА_1 також було повністю погашено оплатою частинами платіж від 30.04.2016 в сумі 4952,55, про що свідчить смс повідомлення позивача від 02.05.2018, надіслане відповідачу (а.с.74-75) та розрахунок позивача (а.с.193-195). З огляду на наведене, суд першої інстанції, встановивши, що заборгованість відповідачки за тілом кредиту є погашеною, врахувавши зазначену вище правову позицію Верховного Суду, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Отже, оскільки доведення факту укладення договору на певних умовах і наявності заборгованості є обов`язком позивача, тому колегія суддів вважає, що Банком не доведено обов`язку сплати відповідачкою суми заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені, штрафів у визначеному банком розмірі, а тому висновки суду першої інстанції є обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги Банку щодо безпідставності застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 є необґрунтованими, оскільки у відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Посилання в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 10.04.2019 (справа №356/1635/16-ц), від 28.03.2019 (справа № 428/2873/17), від 06.02.2018 (справа № 755/2720/16-ц), від 17.04.2019 (справа № 666/388/16-ц) не можуть бути враховані, оскільки зазначені постанови прийняті раніше від постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 (справа №342/180/17) у якій висловлена позиція спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для його скасування. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, апеляційний суд вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна правова оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Судді