Постанова 4857 № 351/1747/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 351/1747/19 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Старунського Д.М. за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2019 року про заміну сторони виконавчого провадження (суддя - Собко В.М., м. Снятин) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області про визнання права на проведення доплати до пенсії та стягнення недоплачених сум пенсії,- ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_2 07.08.2019 звернувся до Снятинського районного суду Івано-Франківської області із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі №2а-880/2010 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області про визнання права на проведення доплати до пенсії та стягнення недоплачених сум пенсії, посилаючись на те, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а він, як його син, є єдиним спадкоємцем, що підтверджується довідкою від 29.07.2019 №1578/02-14, виданою першою Снятинською районною державною нотаріальною конторою. Отже, оскільки він прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_1 , просив допустити процесуальне правонаступництво у справі та замінити сторону виконавчого провадження. Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2019 року у справі №351/1747/19 заяву задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження - ОСОБА_1 , його правонаступником - ОСОБА_2 у справі №2а-880/2010 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області про визнання права на проведення перерахунку доплати до пенсії за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю та стягнення недоплачених сум пенсії. Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що необхідною умовою заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником є наявність відкритого виконавчого провадження та набуття особами статусу сторони (стягувача, боржника) у виконавчому провадженні, що можливо виключно в межах конкретного виконавчого провадження. Проте, в матеріалах справи не міститься доказів відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2010 року, виконавчий лист відсутній. Тому, у зв`язку із відсутністю виконавчого провадження, замінити сторону виконавчого провадження неможливо. Заявник правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської областівід 03 грудня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року, позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на перерахунок доплати до пенсії за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зобов`язано Управління Пенсійного Фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області провести перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 09.05.2010 з урахуванням проведених виплат. ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Відповідно до довідки від 29.07.2019 №1578/02-14, виданої першою Снятинською районною державною нотаріальною конторою слідує, що після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцем за заповітом на все майно є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жит. с. Стецева, Снятинського району, Івано-Франківської області. Інших спадкоємців немає. З метою заміни сторони у виконавчому провадженні ОСОБА_2 звернувся до суду з відповідною заявою. Суд першої інстанції розглядаючи вказану заяву, прийшов до висновку, що для належного забезпечення виконання рішення суду необхідно замінити стягувача у виконавчому провадженні. Колегія суддів переглянула ухвалу суду першої інстанції у межах апеляційної скарги, з`ясувала повноту фактичних обставин, встановлених судом, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшла висновку про таке. Відповідно до статті 52 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Згідно із частиною першою статті 379 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Слід також зазначити, що відповідно до частини першої статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. За положеннями статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю, тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми соціальних виплат (у даному випадку пенсії) передаються членам сім`ї спадкодавця. При цьому, сумами пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, слід вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя, внаслідок неправомірних дій органу Пенсійного фонду України, який не виконав у добровільному порядку судове рішення, яке набрало законної сили, і яким його (пенсійний орган) було зобов`язано провести нарахування та доплату до пенсії за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1404-VIII) під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно частин першої та другої статті 15 Закону №1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Положення частини п`ятої статті 15 цього Закону передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження. У контексті наведених положень Закону №1404-VIII слід зазначити, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону. При цьому виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням. До того ж цей Закон не пов`язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (абзац другий частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII). Отже, заміна сторони чи третьої особи у відносинах щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не надано доказів відкриття виконавчого провадження до моменту смерті ОСОБА_1 , а також того, що він мав статус стягувача у виконавчому провадженні, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24 квітня 2018 року у справі №2а/0612/649/11, від 03 травня 2018 року у справі №2-а-1864/10, від 13 грудня 2018 року у справі №2-а-1710/11, від 07 лютого 2019 року у справі №2-а-1259/11, від 14 лютого 2019 року у справі №2-а-2727/11/2209, від 07 березня 2019 року у справі №617/7748/12, від 08 серпня 2019 року у справі №127/2-а-11792/11, від 31 жовтня 2019 року у справі №617/1926/12. Таким чином, доводи апелянта про можливість заміни сторони виконавчого провадження на будь-якій стадії виконання судового рішення з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення, є неправильним. Помилковими є також твердження Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про те, що оскільки виконавчі листи у цій справі не видавалися, не було відкрито виконавче провадження, позаяк не було і проведено перерахунок спірних коштів та визначено суму, яку потрібно було виплатити стягувачу, відсутній предмет спадщини. Від дати набрання законної сили постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2010 року (30.08.2012) до дати смерті ОСОБА_1 (18.09.2015), тобто більше ніж на протязі трьох років, судове рішення не виконувалось. Виходячи з наведеного та враховуючи, що виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження, а неможливість виконати рішення суду призведе до порушення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, правомірно задовольнив заяву ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження. Апеляційна скарга не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У рішенні Європейського суду з прав людини «Матківська проти України» від 12 березня 2009 року (заява № 38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання. У рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «…що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. У пункті 48 цього рішення Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що заявникові не можна було дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. І далі, у пункті 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchukv.Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року). Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені скаржником в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2019 року про заміну сторони виконавчого провадження - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 16 січня 2020 року.