Постанова 4857 № 607/11830/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 607/11830/19 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Старунського Д.М. за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 липня 2019 року про повернення позовної заяви (суддя - Ромазан В.В., м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС про скасування постанови, - ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 17.05.2019 звернувся до суду з позовом до Волинської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови в справі про порушення митних правил від 03.04.2019 №0594/20500/19, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 62424,18 грн. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 липня 2019 року у справі №607/11830/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС повернуто позивачу. Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на необґрунтованість висновків суду першої інстанції про невідповідність позовної заяви ОСОБА_1 вимогам пункту 11 частини п`ятої статті 160 КАС України, оскільки до позовної заяви було долучено окремим документом власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, про що також зазначено у додатках до позову. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 17.05.2019 звернувся до суду з позовом до Волинської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови в справі про порушення митних правил від 03.04.2019 №0594/20500/19, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 62424,18 грн. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2019 року у справі №607/11830/19 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з тим, що в порушення вимог статті 160 КАС України позивачем у поданій позовній заяві не зазначено власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що у випадку, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. Позивачу надано десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Вищезазначена ухвала двічі була направлена на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , однак повернулась до суду з відміткою: «за закінченням встановленого строку зберігання». Так, як станом на 03 липня 2019 року недоліки позовної заяви усунуті не були, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 липня 2019 року позовну заяву повернуто позивачу. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не усунуто недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, а саме не надано власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, з огляду на що позовна заява підлягає поверненню на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, зазначає наступне. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно із статтею 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Питання залишення позовної заяви без руху та повернення позову врегульовані діючим процесуальним законом. Згідно з частинами першою, другою статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Вимоги, що пред`являються до змісту позовної заяви чітко визначені статтею 160 КАС України. Відповідно до пункту 11 частини п`ятої статті 160 КАС України, в позовній заяві зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Відповідно до частини першої, другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Таким чином, якщо позивач не дотримав якоїсь із вимог до позовної заяви і відсутність певної інформації не дає можливості вирішити питання про відкриття провадження в адміністративній справі та виконати обов`язок з повідомлення про це осіб, які беруть участь у справі, суддя залишає позовну заяву без руху і пропонує позивачеві виправити виявлені недоліки. Згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Апеляційний суд наголошує, що стаття 160 КАС України стандартизує структуру позовної заяви - містить перелік загальних для всіх позовних заяв елементів (реквізитів), які дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження в адміністративній справі. Разом з тим, суд не повинен тлумачити положення статті у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, зазначені рішення Суду свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як вже було зазначено вище, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з тим, що в порушення вимог статті 160 КАС України позивачем у поданій позовній заяві не зазначено власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що у випадку, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. Не усунення вказаних недоліків позовної заяви стало підставою для повернення такої позивачу. Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем до позовної заяви було долучено окремим документом власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Вказаний документ знаходиться в матеріалах справи (аркуш справи 23) та безпідставно не був взятий до уваги судом першої інстанції. Відтак, апеляційний суд вважає, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом належним чином були виконані вимоги пункту 11 частини п`ятої статті 160 КАС України щодо оформлення позовної заяви, що свідчить про відсутність підстав для залишення позовної заяви без руху судом першої інстанції. Щодо покликання суду першої інстанції на те, що у випадку, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне. Перш за все, предметом адміністративного позову у розглядуваній справі є постанова в справі про порушення митних правил від 03.04.2019 №0594/20500/19, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України. За змістом положень Закону України «Про судовий збір», особи, які оскаржили постанову в справі про порушення митних правилне звільнені від сплати судового збору. Відповідно до статті 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил визначається статтею 529 МК України. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається КУпАП та іншими законами України (частина п`ята стаття 529 МК України). Разом з тим, згідно з частиною четвертою статті 288 КУпАП, особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Отже, відповідно до положень статті 529 МК України у поєднанні із частиною четвертою статті 288 КУпАП, у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення митних правил, суб`єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися, зокрема за подання позовної заяви, скарги до суду. Системний та нормативний аналіз до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, дає підстави для висновку, що у справах про оскарження постанов у справах про порушення митних правил у розумінні положень статей 487, 529 МК України, статей 287, 288 КУпАП, статей 2, 3, 4 Закону України «Про судовий збір» позивач звільняється від сплати судового збору. МК України дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про порушення митних правил і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним судом України у постанові від 13 грудня 2016 року по справі №306/17/16-а. Покликання на практику Верховного Суду України, як на підставу для звільнення від сплати судового збору, міститься у адміністративному позові ОСОБА_1 , з огляду на що апеляційний суд приходить до висновку про виконання ним вимог частини восьмої статті 160 КАС України, та відсутність підстав для залишення позовної заяви без руху. Суддя першої інстанції, повертаючи позов і зазначаючи про невиконання вимог ухвали про залишення позову без руху, формально підійшов до вирішення питання про відкриття провадження у справі, чим завадив позивачу у доступі до суду, оскільки позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом було дотримано вимоги КАС України щодо порядку подання та оформлення адміністративного позову. В даному випадку, суд апеляційної інстанції вважає повернення позовної заяви згідно ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 липня 2019 року проявом надмірного формалізму з боку суду першої інстанції, що створило штучні перешкоди у реалізації права позивача на доступ до суду. Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що повернення позовної заяви в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно зі статтею 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.). Адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не, як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Європейський суд з прав людини у своїй практиці також наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати, як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином не досліджено питання відновлення порушених прав позивача при зверненні до адміністративного суду з даним позовом у зв`язку із чим такий прийшов до передчасного висновку про повернення позовної заяви у даній справі, чим фактично позбавив останнього можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його права на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані статтею 5 КАС України. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Згідно із частиною третьою статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ч.3 ст.243, 310, 315, 320, 321, 325, 329 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 липня 2019 року про повернення позовної заяви скасувати. Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС про скасування постанови направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 16 січня 2020 року.