Постанова 4855 № 640/2618/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2618/19 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко А.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., при секретарі Баглай О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2019 у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Планета Страхування» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: ПАТ «Страхова компанія «Планета Страхування» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.07.2018 № 0039401406, № 00039391406. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2019 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України у місті Києві відповідно до статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2018 рік, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 08.05.2018 № 8015 проведено документальну планову виїзну перевірку приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Планета Страхування» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року, за результатом якої складений акт від 26 червня 2018 року №874/26-15-14-06-02/32827253 (далі - акт перевірки). Так, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 353 565, 00 грн за 2016 рік та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 рік на суму 1 569 549, 00 грн. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.07.2018: - № 0039391406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток страхових організацій на загальну суму 1 691 956, 00 грн (за основним платежем 1 353 565, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 338 391, 00 грн.; - № 0039401406, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1 569 549, 00 грн. Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України є необґрунтованим та недоведеним. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Як вбачається з акта перевірки, позивачем до складу інших операційних витрат було віднесено сумнівні та безнадійні борги за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року на загальну суму 438 878 грн. Позивачем у бухгалтерському обліку вказану операцію відображено наступним чином: Д-т 377 К-т

977. Як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивачем було укладено з акціонерною енергопостачальною організацією «Київенерго» договір поруки від 29 жовтня 2009 року, відповідно до якого позивач виступав поручителем за ВАТ БМУ Київської ТЕЦ-6 (боржник). Так, відповідно до наявних в матеріалах справи копій доповідних записок оплата позивачем коштів відповідно до умов договору від 29 жовтня 2009 року мала місце у період січень - грудень 2012 року. При цьому, наказами від 29 грудня 2015 року, від 29 вересня 2015 року, від 28 червня 2015 року дебіторська заборгованість списана та зменшено фінансовий результат в 2015 році на суму списаної дебіторської заборгованості. Відповідно до пункту 4 П(С)БО 10 дебіторська заборгованість визначається як заборгованість дебіторів, тобто осіб, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми коштів, їхніх еквівалентів або інших активів. При цьому, під безнадійною дебіторською заборгованістю в пункті 4 П(С)БО 10 розуміється поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість в її непогашенні боржником або по якій минув строк позовної давності. Однак, здійснений вище аналіз показує, що безнадійним може стати і непоточний борг, якщо, наприклад, довгостроковий боржник оголошений банкрутом за рішенням суду (позовні заяви в таких випадках базуються, звичайно, на прострочених боргах). Таким чином, суми комерційних боргів, які можуть стати безнадійними, локалізуються в обліку кредитора у вигляді дебетових залишків по наступних субрахунках, зокрема: 377 «Розрахунки з іншими дебіторами». Всі зазначені борги є активами підприємств - комерційних кредиторів і підлягають списанню з їхніх балансів, якщо втрачено можливість виконання боржниками своїх зобов`язань. Це виходить з пункту 10 П(С)БО 2, відповідно до якого актив відображається в балансі підприємства за умови, що оцінка його може бути вірогідно визначена й очікується одержання в майбутньому економічних вигід, пов`язаних з його використанням. З методологічної точки зору списання безнадійних боргів може здійснюватися трьома способами: 1) на витрати періоду, якщо суми «нетипові»; 2) на зменшення нарахованого страхового резерву; 3) одночасно двома зазначеними способами, якщо обсяг нарахованого резерву виявиться недостатнім. Всі ці варіанти передбачені в пункту 11 П(С)БО 10, де читаємо, що виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У випадку недостатності суми нарахованого резерву безнадійна дебіторська заборгованість списується з активів на інші операційні витрати. Безнадійна дебіторська заборгованість, у відношенні якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, списується з балансу на інші операційні витрати. Відповідно до пункту 4 П(С)БО 10 сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує непевність її погашення боржником. Борги такого роду підлягають списанню з балансу тільки коли стануть безнадійними. Завдяки наявності в балансі резерву на списання безнадійних боргів до дебіторської заборгованості статті розраховується чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості, тобто за визначенням пункту 4 П(С)БО 10 сума поточної дебіторської заборгованості за винятком резерву сумнівних боргів. Відповідно до пункту 27 П(С)БО 2 до його підсумку включається чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, що визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів, сума якого наводиться в дужках. Аналогічне правило міститься і в пункту 7 П(С)БО 10, що передбачає, що поточна дебіторська заборгованість, що є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається в підсумок балансу за чистою реалізаційною вартістю, для визначення якої на дату балансу розраховується величина резерву сумнівних боргів. З аналізу пунктів 27 П(С)БО 2 і 7 П(С)БО 10 вбачається, що для списання зазначених там боргів резерв створюється обов`язково. Одночасно з пункту 32.1 П(С)БО 2 вбачається, що показники дебіторської заборгованості (крім заборгованості за товари, роботи, послуги) у випадку створення у відношенні її резерву сумнівних боргів наводяться в балансі за чистою реалізаційною вартістю. Так, за правилами пункту 8 П(С)БО 10 оціночне визначення частини поточної дебіторської заборгованості, що може стати безнадійною, здійснюється одним з таких способів: 1) дослідження платоспроможності окремих дебіторів; 2) розрахунок за даними минулих періодів питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації товарів (робіт, послуг) на умовах постоплати; 3) класифікація дебіторки за минулі періоди за строками її непогашення. Облік резервів за сумнівною дебіторською заборгованістю ведеться відповідно до Інструкції № 291 «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку» на рахунку 38 «Резерв сумнівних боргів». Рахунок цей контрактивний. По його кредиту відображається створення резерву сумнівних боргів у кореспонденції з рахунками обліку витрат, а по дебету - списання безнадійних боргів у кореспонденції з рахунками обліку дебіторської заборгованості. Оскільки сума нарахованого резерву є оціночною і може таким чином перевищувати дійсну в ній потребу, то зменшення резерву в таких випадках проводиться по дебету рахунку 38 у кореспонденції з рахунками обліку доходів. У звіті про фінансові результати нарахування резерву сумнівних боргів за звітний період відображається в складі інших операційних витрат (пункт 10 П(С)БО 10). У зв`язку з цим Інструкцією № 291 до рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності» передбачений субрахунок 944 «Сумнівні та безнадійні борги». По дебету цього субрахунку в кореспонденції з кредитом субрахунку 38 узагальнюється інформація про нарахування резерву сумнівних боргів на заборгованість, що є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу). При цьому, оскільки Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинний станом на час виникнення заборгованості) не передбачає включення до валових витрат суми нарахованого резерву сумнівних боргів, то за інших рівних умов оподатковуваний прибуток підприємства перевищить його бухгалтерський прибуток на суму такого резерву. Тим самим, виникне тимчасова різниця при вирахуванні податку на прибуток за податковими та бухгалтерськими правилами. В міру включення сумнівних боргів до валових витрат така різниця буде елімінована. Враховуватися ж вона повинна по дебету рахунку 17 «Відстрочені податкові активи» і кредиту субрахунку 641 (окремий субрахунок для розрахунків з бюджетом по податку на прибуток) у сумі, що дорівнює добутку ставки податку на прибуток і суми нарахованого резерву сумнівних боргів. При цьому, по дебету субрахунку 944 відображається також списання безнадійної заборгованості у випадку недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів і списання безнадійної заборгованості, відносно якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено. Однак, якщо списуються борги, що виникли в рамках неопераційної діяльності, то в таких випадках доцільніше дебетувати рахунок 97 «Інші витрати», оскільки розподіл діяльності підприємства на операційну та неопераційну законодавець залишає в силі. Отже, якщо заборгованість ураховується по дебету субрахунку 377, то, ставши безнадійною, вона списується проводкою Д-т 977 К-т

377. Колегія суддів звертає увагу, що до 1 січня 2015 року кредитор міг за власним бажанням зменшити суму доходу звітного періоду на вартість заборгованості, якщо боржник затримує сплату, але в обов`язковому порядку кредитор мав ініціювати процедуру стягнення простроченої заборгованості. Але з 1 січня 2015 правила обліку, зокрема, і щодо обліку роботи із сумнівною заборгованістю, змінено. А отже, списання всіх заборгованостей, що виникли після 31 грудня 2014 року, здійснюватиметься за правилами, які діють уже в оновленій редакції підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 та підпункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України. Якщо заборгованість виникла до 1 січня 2015 року, то підлягають застосуванню норми пункту 17 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України. Облік такої заборгованості ведеться за попередніми правилами статті 159 Податкового кодексу України з єдиною умовою - коригуються не окремі показники доходів чи витрат, а фінансовий результат: якщо за нормою підпункту 159.1.1 пункту 159.1 статті 159 Податкового кодексу України продавець зменшив суму доходу та витрат у періоді звернення до суду або за поданням до нотаріуса і згодом така заборгованість визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом (або внаслідок списання заборгованості за мировою угодою), фінрезультат в обліку продавця не коригують, у покупця сума заборгованості до коригувань також не призведе (підпункт 1.3 пункту 17 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України). Враховуючи, що названі вище операції позивача мали місце до набрання чинності Податковим кодексом України, отже висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в редакції після 01.01.2015 в даному випадку є безпідставним. Колегією суддів встановлено, що позивачем (покупець) укладено з товариством з обмеженою відповідальністю «ДІМ-ВЕЛЕС» (продавець) договір купівлі-продажу цінних паперів від 30.03.2016 №20-1/16БВ-02, предметом якого є акції прості іменні емітента публічного акціонерного товариства «Черкаський ремонтно-транспортний завод» у кількості 1 702 000 шт., номінальною вартістю 0, 25 грн., вартість цінних паперів за вказаним договором становить 425 500, 00 грн. Дана операція відображена у бухгалтерському обліку наступним чином: 352 «Поточні фінансові інвестиції» К-т 377 «Розрахунки з іншими дебіторами». Дана операція відображена 31 березня 2016 по рахунку 402008-UA 40004581 у депозитарній установі ТОВ «АРТ-КАПІТАЛ КАСТОДІ». Також, позивачем (продавець) укладено 31.03.2016 договори купівлі-продажу цінних паперів: - № БВ-310316/06-2 з товариством з обмеженою відповідальністю «ДІМ-ВЕЛЕС» (покупець), предметом якого є акції прості іменні емітента публічного акціонерного товариства «Черкаський ремонтно-транспортний завод» у кількості 1 100 000 шт. номінальною вартістю 0,25 грн. Загальна сума договору складає 5 500 000, 00 грн. Дана операція відображена 31 березня 2016 року по рахунку 402008-UA 40004581 у депозитарній Установі ТОВ «АРТ-КАПІТАЛ КАСТОДІ»; - № БВ-310316/03-1 з товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Грон» (покупець), предметом якого є акції прості іменні емітента публічне акціонерне товариство «Черкаський ремонтно-транспортний завод» у кількості 602 000 шт. номінальною вартістю 0,25 грн. Загальна сума договору складає 3 000 000 грн. Дана операція відображена 31 березня 2016 року по рахунку 402008-UA 40004581 у депозитарній установі товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-КАПІТАЛ КАСТОДІ». Дана операція відображена у бухгалтерському обліку наступним чином: Д-т 352 «Поточні фінансові інвестиції» К-т 971 «Собівартість реалізованих фінансових інвестицій». Крім того, позивачем (покупець) укладено 01.04.2016 наступні договори купівлі-продажу цінних паперів: - № БВ-310316/06-2 з товариством з обмеженою відповідальністю «ДІМ - BEJIEC» (продавець), предметом якого є акції прості іменні емітента публічного акціонерного товариства «Черкаський ремонтно-транспортний завод» у кількості 1 100 000 шт. номінальною вартістю 0,25 грн. Загальна сума договору складає 5 500 000 грн. Дана операція відображена 01 квітня 2016 року по рахунку 402008-UA 40004581 у депозитарній установі товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-КАПІТАЛ КАСТОДІ»; - № БВ-310316/03-1 з товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Грон» (продавець), предметом якого є акції прості іменні емітента публічного акціонерного товариства «Черкаський ремонтно-транспортний завод» у кількості 602 000 шт. номінальною вартістю 0,25 грн. Загальна сума договору складає 3 027 000 грн. Дана операція відображена 01 квітня 2016 року по рахунку 402008-UA 40004581 у депозитарній установі товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-КАПІТАЛ КАСТОДІ». Дана операція відображена у бухгалтерському обліку наступним чином: Д-т 352 К-т

377. Одночасно позивачем (покупець) укладено з товариством з обмеженою відповідальністю «ДІМ - BEJIEC» (продавець) 01 квітня 2016 року додатковий договір до договору купівлі-продажу цінних паперів від 30 березня 2016 №20-1/16БВ-02, згідно з пунктом 1 якого сторони дійшли взаємної згоди, керуючись пунктом 9.2 договору, вирішили розірвати договір, без виконання, у зв`язку зі зміною кон`юнктури ринку. Позивачем дану операцію відображено у бухгалтерському обліку наступним чином: Д-т 352 К-т 971 та віднесено до собівартості реалізованих інвестицій суму 8 527 000, 00 грн. В акті перевірки відповідач вказує, що оскільки фактично не було здійснено реалізацію цінних паперів, а було укладено додатковий договір про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів, то відсутні підстави для віднесення до собівартості реалізованих інвестицій вартості цінних паперів. При визначенні фінансового результату від продажу цінних паперів у бухгалтерському обліку потрібно керуватися, зокрема, нормами П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» , П(С)БО 15 «Дохід», П(С)БО 16 «Витрати» та Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Кодексу. При визначенні фінансового результату до оподаткування враховуються різниці щодо операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів (пункту 141.2 статті 141 Податкового кодексу України). Відповідно до підпункту 141.2.1 пункту 141.2 статті 141 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування збільшується: - на суму від`ємного фінансового результату від продажу або іншого відчуження цінних паперів, відображеного у складі фінансового результату до оподаткування податкового (звітного) періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; - на суму уцінки цінних паперів (крім державних цінних паперів або облігацій місцевих позик), інвестиційної нерухомості і біологічних активів, які оцінюються за справедливою вартістю, відображених у складі фінансового результату до оподаткування податкового (звітного) періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, що перевищує суму раніше проведеної дооцінки таких активів. При цьому, згідно з підпунктом 141.2.2 пункту 141.2 статті 141 Податкового кодексу України, фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму позитивного фінансового результату від продажу або іншого відчуження цінних паперів, відображеного у складі фінансового результату до оподаткування податкового (звітного) періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Згідно з підпунктом 141.2.3 пункту 141.2 статті 141 Податкового кодексу України, платники податку окремо визначають загальний фінансовий результат за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів звітного періоду відповідно до національних або міжнародних стандартів фінансової звітності. Колегія суддів зауважує, що документами, що підтверджують фактично понесені витрати на придбання цінних паперів є договори купівлі-продажу цінних паперів, виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів, акти приймання-передачі цінних паперів, касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках. Як зазначено вище, позивачем укладено відповідні договори цінних паперів, що відображено у депозитарній установі та сплачено продавцю вартість таких цінних перів, тобто фактично до позивача перейшло право власності на зазначені цінні папери. При цьому, актами про виконання зобов`язань до договорів купівлі-продажу цінних паперів (т. 1 а.с. 42, 43) та після укладання додаткової угоди про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів мало місце повернення коштів (а.с. 47-51). Разом із тим, внаслідок укладання додаткової угоди про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів, сторонами укладено відповідний правочин, внесені відомості у депозитарній установі та позивачем отримано кошти в сумі вартості цінних паперів. Отже, як вірно було зазначено судом першої інстанції, фактично мало місце дві господарські операції (правочини). В той же час, якщо форма та вид правочину не відповідають відносинам, що фактично відбулися при його виконанні, то податкові наслідки визначаються відповідно до правовідносин, що реально настали між сторонами, відповідно до сутності та змісту правочину. Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України є необґрунтованим, що вірно встановлено судом першої інстанції. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві оскаржуваних податкових повідомлень-рішень області від 25.07.2018 № 0039401406, № 00039391406 та наявність підстав для їх скасування, що вірно встановлено судом першої інстанції. При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2019 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І. Повний текст постанови виготовлений 16.01.2020.