Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 386/1136/19(2-а/386/22/19)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 січня 2020 року м. Дніпросправа № 386/1136/19(2-а/386/22/19) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Голованівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області, Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області на рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2019 року (суддя Гут Ю.О.) у справі №386/1136/19 (провадження №2-а/386/22/19) за позовом ОСОБА_1 до Голованівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог: Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення,- в с т а н о в и В: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Голованівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області №149 від 07.11.2019р. про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалась на те, що 07 листопада 2019 року завідувачем Голованівського РС УДМС України в Кіровоградській області Юрченком О.В. винесено оскаржуване рішення № 149 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянки Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язанно її залишити територію України у термін до 06.12.2019 року. Вказане рішення позивачка вважала протиправним та таким що підлягає скасуванню, оскільки позивачка проживає в Україні з 2004 року. Проживає разом зі своїм чоловіком - громадянином України. Стала на облік у Головному управлінні Міндоходів у Кіровоградській області та отримала картку платника податків України. Позивачка має міцні соціальні зв`язки в Україні, одружена із громадянином України та разом з ним виховує четверо дітей. За період п`ятнадцятирічного проживання в Україні у неї склалися сталі відносини з мешканцями її населеного пункту. Також вона оформлена в Україні як платник податків, до кримінальної та адміністративної відповідальності в України не притягувалась. З цих підстав просила позов задовольнити. Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2019 року позов задоволено. Вирішуючи спірні відносини між сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення відповідача, в контексті статті 8 Конвенції, фактично є втручанням у право на повагу до сімейного життя, у зв`язку з чим не може бути законним. Такі висновки суд обґрунтував тим, що позивачка тривалий час (понад 15 років) проживає на території України, одружена із громадянином України, разом з яким виховує неповнолітніх дітей, позитивно характеризується та не допускає порушень законодавства України. З цих підстав суд першої інстанції вказав на те, що за таких обставин не можливо стверджувати про те, що таке втручання органів державної влади, як примусове повернення, є необхідним у демократичному суспільстві. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційних скарг скаржники фактично посилаються на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимог законодавства України та фактично легалізує незаконне перебування позивачки на території України. За позицією скаржників суд першої інстанції на власний розсуд розтлумачив виконання органами ДМС вимог закону щодо примусового повернення іноземця, який без законних підстав перебуває на території України, а саме ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в контексті статті 8 Конвенції, фактично підмінивши поняття «порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» поняттям «приватне сімейне життя». З цього приводу скаржники також вказують на те, що виконання органами ДМС вимог законодавства України не може бути визнано як втручання у право на повагу до сімейного життя. Крім цього скаржники вказують на те, що висновок суду про втручання у право на сімейне життя не дає жодних підстав порушувати позивачці законодавство України. З приводу висновків суду першої інстанції щодо позитивної характеристики, скаржники вказують на те, що будь-яка характеристика позивачки у суспільстві не впливає на її статус нелегального мігранта та її наявність не передбачена Законом, в контексті норм щодо примусового повернення іноземця. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість. Перевіривши, в межах доводів апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Встановлені обставини справи свідчать про те, що рішенням завідувача Голованівського РС УДМС України в Кіровоградській області Юрченка О.В. № 149 від 07.11.2019 року вирішено примусово повернути до країни походження громадянки Республіки Молдова ОСОБА_3 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 06.12.2019 року. За змістом вказаного рішення, 30.10.2019 року під час спільного відпрацювання місць можливого перебування іноземців з працівниками Голованівським РС УДМС України в Кіровоградській області виявлено громадянку Республіки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., яка перебуває на території України з порушенням чинного законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. У результаті подальшої перевірки встановлено, що вказана особа прибула на територію України 09.08.2017 року через КПП «Платонове» за національним паспортним документом, серія НОМЕР_1 , виданим компетентним органом цієї держави 13.12.2013 року, дійсним до 12.12.2020 року, до свого чоловіка громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . На теперішній час іноземка мешкає за адресою свого чоловіка З часу закінчення легального перебування на території України ОСОБА_5 з заявою про продовження терміну перебування до ДМС України не зверталась, клопотання щодо набуття/прийняття громадянства України, оформлення дозволу на імміграцію в Україну не порушувала. 30.10.2019 Голованівським РС УДМС України в Кіровоградській області, громадянка Республіки Молдова ОСОБА_5 за порушення правил перебування в Україні, притягнена до адміністративної відповідальності згідно 1 ст. 203 КУпАП України ( протокол МКВ № 000097 від 30.10.2019) та відповідно до винесеної постанови визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн . Зазначений штраф іноземкою сплачений (квитанція № 0.0.1508804771.1 від 30.10.2019 року. Вказане рішення прийняте у зв`язку із тим, що громадянка Республіки Молдова ОСОБА_5 незаконно перебувала на території України та у неї відсутні підстави для подальшого перебування на території України, а тому вона підлягає примусовому поверненню за межі України. Рішенням прийняте з метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на підставі положень ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Вказане рішення оскаржене позивачкою у судовому порядку з підстав не врахування відповідачем усіх обставин, які мають значення для його прийняття рішення. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на таке. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Частиною 3 ст. 9 вказаного Закону визначено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). Згідно із положеннями п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш, як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав із безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули, зокрема, з держав із безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов`язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну. Рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів. Заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС. Перелік документів, які додаються до заяви, визначені цим Порядком. Отже зазначеними нормами права визначено обов`язок іноземців неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів; визначено строки перебування на території України; визначено порядок та умови продовження строку перебування на території України. Встановлені обставини справи, які не заперечуються позивачкою, свідчать про те, що остання перевищила термін перебування на території України та в установленому Порядку строки перебування на території України їй продовжено не було. Встановлені обставини справи також свідчать про те, що фактично підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стало не додержання позивачкою законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, в частині перевищення строків перебування на території України та перебування на території України без законних на те підставах. Суд апеляційної інстанції погоджується із аргументами відповідача та третьої особи про те, що вказані обставини, у відповідності із ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», можуть бути підставою для вирішення питання щодо примусового повернення іноземця. В той же час суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказана норма національного законодавства імперативно не визначає того, що за таких обставин органи ДМС в обов`язковому порядку вирішують питання про примусове повернення іноземця в країну походження або третю країну. Навпаки, конструкція вказаної норми права свідчить про те, що законодавцем встановлена можливість, а не обов`язковість, примусового повернення іноземця у випадках, передбачених Законом. Тобто, вирішуючи питання щодо примусового повернення іноземця, органи ДМС зобов`язані враховувати не лише обставини, які визначаються Законом як підстави для можливості примусового повернення іноземця, а і інші обставини, які мають значення для прийняття обґрунтованого та виваженого рішення, яке б, зокрема, забезпечувало необхідний баланс між несприятливим наслідками для прав, свобод та інтересів іноземця і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення. Суд першої інстанції, встановивши те, що позивачка, перебуваючи на території України, фактично проживала зі своїм чоловіком, який є громадянином України та разом з яким виховує неповнолітніх дітей, обґрунтовано послався на положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які, відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права. Так відповідно до ст..8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя, може бути виправдано лише за умови, якщо таке втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві. Суд апеляційної інстанції не ставить під сумнів те, що у спірному випадку втручання відповідача, як уповноваженого органу державної влади, здійснювалося на підставі Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». В той же час відповідачем не було доведено те, що таке втручання було необхідним у демократичному суспільстві, а саме здійснено в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. При цьому, як зазначено вище, і національне законодавство України не визначає того, що сам факт порушення іноземцем правил перебування на території України, є самостійною та безальтернативною підставою для його повернення в країну походження або третю країну. Отже враховуючи встановлені у цій справі обставини, які свідчать про тривалість перебування позивачки на території України, її одруження з громадянином України та проживання разом з ним, участь позивачки у вихованні неповнолітніх дітей, а також те, що оскаржуване рішення відповідача не містить у собі обґрунтувань того, в яких або чиїх інтересах вони прийнято, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що таке рішення відповідача не можливо визнати законним та обґрунтованим. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує. На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Голованівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області, Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2019 року у справі №386/1136/19 (провадження №2-а/386/22/19) - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України Вступну та резолютивну частину проголошено 16.01.2020р. Повне судове рішення складено 16.01.2020р. Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк