Постанова 4855 № 640/11135/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11135/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Єгороворої Н.М., суддів: Сорочка Є.О., Федотова І.В., за участю секретаря: Казюк Л.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив скасувати вимогу від 14 травня 2019 року № Ф-28999-17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 14 травня 2019 року № Ф-28999-17, сформовану Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, в частині визначення суми недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску за період з вересня 2017 року по вересень 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось до суду з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відповідач зазначає, що за даними інформаційної системи АІС "Податковий блок" ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ДФС у м Києві, як фізична особа - підприємець з 03 вересня 2001 року по 21 червня 2019 року на загальній системі оподаткування. Станом на 11 липня 2019 року в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковується автоматичне нарахування єдиного внеску за січень - грудень 2017 року та щоквартальні нарахування єдиного внеску за І-ІV квартали 2018 року та І квартал 2019 року, як фізичній особі - підприємцю, що перебував на загальній системі оподаткування, у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць. Таким чином, засобами інформаційної системи ДФС в автоматичному режимі сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 14.05.2019 року № Ф-28999-17. Оскільки, припинення підприємницької діяльності пов`язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, ОСОБА_1 , не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що він не є та не був фізичною особою-підприємцем, жодної підприємницької діяльності не здійснював, відомості щодо нього відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте зазначає, що був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності та отримував Свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, однак припинив свою діяльність та подав у лютому 2004 року до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва відповідну заяву про зняття з обліку, у зв`язку з чим з початку 2004 року по теперішній час підприємницькою діяльністю не займається, не подає звіти та декларації до фіскальних органів. На підтвердження зазначених обставин позивач надає до суду 3 витяги з ЄДРПОУ від 25 листопада 2019 року, відповідно до яких, станом на 31 грудня 2016 року, на 31 грудня 2017 року та на 31 грудня 2018 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ПІБ ОСОБА_1 записів не знайдено. Відзиви на апеляційні скарги, у межах встановленого строку, на адресу суду не надходили. Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 14 травня 2019 року ГУ ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-28999-17, якою повідомлено позивача про те, що станом на 30 квітня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 21 030, 90 грн. та зобов`язано ОСОБА_1 сплатити вказану суму заборгованості. Вважаючи вказану податкову вимогу протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI та підпункту 3 пункту 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449) передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У відповідності до абзаців 1 і 2 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань. У силу приписів частини 11 статті 9 Закону України № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Так, згідно частиною 10 статті 25 цього Закону на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Крім того, у випадку несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску на платника єдиного внеску орган доходів і зборів накладається штраф у розмірі 20 відсотків від своєчасно не сплачених сум (пункт 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI). Відповідно до частини 14 статті 25 Закону № 2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску. Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи затверджена Інструкцією № 449 та наведена у додатку 7 до неї. Згідно розділу VI Інструкції № 449 передбачено Порядок стягнення заборгованості з платників, яким передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми. Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені. У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку. Суд зазначає, що 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону № 2464-VI. У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI зазначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, Законом передбачений обов`язок фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач, згідно з довідкою від 19 червня 2019 року № 10-01, виданою ТОВ "Роял Фешн Україна", працював у ТОВ "Роял Фешн Україна" з 11 вересня 2017 року по 04 вересня 2019 року. Із заробітної плати позивача, як найманого працівника, протягом зазначеного періоду утримано та перераховано до бюджету єдиний соціальний внесок у розмірі 6 587, 46 грн. У відповідності до довідки ТОВ "Відрадний" від 19 червня 2019 року № 1502, ОСОБА_1 працював у ТОВ "Відрадний" з 11 вересня 2017 року по 04 вересня 2018 року, де із його заробітної плати, як найманого працівника, протягом зазначеного періоду утримано та перераховано до бюджету єдиний соціальний внесок у розмірі 7 599, 46 грн. Таким чином, частину періоду, за який відповідачем сформовано податкову вимогу про сплату недоїмки у розмірі 21 030, 90 грн., позивач працював у ТОВ "Роял Фешн Україна" та ТОВ "Відрадний", де отримував заробітну плату, з якої утримувався єдиний внесок. Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. За приписами частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру. На підставі викладеного, за даними довідок ТОВ "Роял Фешн Україна" від 19 червня 2019 року № 10-01 та ТОВ "Відрадний" від 19 червня 2019 року № 1502, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що попри відсутність у позивача за вказаний період доходу від підприємницької діяльності, як фізичної особи - підприємця, останній отримував заробітну плату, як найманий працівник, база нарахування єдиного внеску у період з вересня 2017 року по вересень 2018 року була не нижчою ніж мінімальна заробітна плата та єдиний внесок із зазначеної заробітної плати відраховувався у розмірі 22 %. Таким чином, єдиний внесок за вказаний період щодо позивача був сплачений його роботодавцем у відповідності до норм Закону № 2464-VI. При цьому, ані вказаним законом ані жодним іншим нормативно - правовим актом не визначено підстав та порядку нарахування єдиного внеску при одночасному перебуванні особи на обліку у якості фізичної особи - підприємця та здійсненні ним трудових обов`язків, як найманого працівника. Колегія суддів зазначає, що Законом України № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні на обліку у якості фізичної особи - підприємця та здійснення ним трудових обов`язків, як найманим працівником, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Таким чином, в розумінні Закону України № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем, як фізичною особою - підприємцем за відсутності доказів отримання ним доходу внаслідок здійснення підприємницької діяльності. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання оскаржуваної податкової вимоги в частині нарахування недоїмки за період з 01 січня 2017 року по 10 вересня 2017 року, за період з 05 вересня 2018 року по 31 січня 2018 року та І квартал 2019 року правомірною та такою, що сформована у відповідності до вимог чинного законодавства. Щодо доводів позивача з приводу того, що він не є та не був фізичною особою - підприємцем, жодної підприємницької діяльності він не здійснював та відомості стосовно нього відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд зазначає наступне. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що знаходиться у вільному доступі у мережі Інтернет за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch, вбачається, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на обліку у ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, як фізична особа - підприємець з 03 вересня 2001 року та знятий з обліку лише 21 червня 2019 року. На підставі вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що ГУ ДФС у м. Києві приймаючи оскаржувану податкову вимогу в частині нарахування недоїмки за період з 11 вересня 2017 року по 04 вересня 2018 року діяло поза межами своїх повноважень, у зв`язку з чим остання підлягає скасуванню у відповідній частині, однак приймаючи податкову вимогу в іншій частині, відповідач діяв у межах та у спосіб визначений чинний законодавством. Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Проаналізувавши всі доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Суддя-доповідач: Н.М. Єгорова Судді: Є.О. Сорочко І.В. Федотов