Постанова 4819 № 663/908/17

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м. Херсон справа № 663/908/17 провадження № 22-ц/819/1687/19 22-ц/819/253/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В., суддів:Склярської І.В., Чорної Т.Г., секретарГеленко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , на рішення Скадовського районного суду Херсонської області у складі судді Шабрацького Г.О. від 05 вересня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Скадовська державна нотаріальна контора, про визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, встановив: У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Скадовська державна нотаріальна контора, про визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку. В обґрунтування позову зазначила, що на підставі договору дарування від 20 березня 2003 року її чоловікові ОСОБА_4 , шлюб із яким було зареєстровано 30 грудня 2003 року, належало 11/20 частин домоволодіння з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На час укладення договору дарування вказане домоволодіння з господарчими та побутовими будівлями та спорудами в цілому, складалось із: житлового будинку літ. «А» - стіни саманні, обкладені цеглою, житловою площою 17, 2 кв. м., загальною площою 49, 4 кв.м., житлового будинку літ. «Г», стіни кам`яні, обкладені цеглою, житловою площею 16,0 кв.м., загальною площею 53, 3 кв.м., сараю літ. «Б», сараю літ. «В», сараю літ. «Д», туалету літ. «Ж», душу літ. «З», водопроводу №1, огорожі №2. 23 січня 2007 року на підставі договору дарування на ім`я ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0318 га для індивідуального житлового будівництва, розташовану по АДРЕСА_2 . Перебуваючи у шлюбі вони з ОСОБА_4 у період з 2004 року по 2011 рік будинок перебудували, чим збільшили його загальну та житлову площу, а також виділили даний будинок у самостійне володіння. На підставі рішення виконавчого комітету Скадовської міської ради від 19.04.2011 року № 53 ОСОБА_4 замість договору дарування від 20.03.2003 року у зв`язку з виділенням будинку у самостійне володіння видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: на житловий будинок з побудовами та спорудами, який розташований по АДРЕСА_2 та складається із: житлового будинку літ. «А», загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 16,0 кв.м.; літньої кухні літ. «Б», душу літ. «В», туалету літ. «Г», водопроводу № 1, огорожі, № 2-3. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після смерті чоловіка вона звернулася до Скадовської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарським та побутовими будівлями і спорудами до нього та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0318 гектарів для індивідуального житлового будівництва, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , у чому їй було відмовлено у зв`язку із тим, що з наданих документів неможливо встановити, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Посилаючись на те що, спірне майно за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя, що не визнається відповідачкою, яка є дочкою ОСОБА_4 та прийняла після нього спадщину, позивач, з передбачених статтею 62 СК України підстав, просила суд визнати житловий будинок з побудовами та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя, та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку з побудовами та спорудами, як на частку у спільному сумісному майні подружжя. Рішенням суду від 05 вересня 2019 року позов задоволено частково та постановлено: Визнати, що 1/3 частка житлового будинку з побудовами та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину житлового будинку з побудовами та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , як на частку у спільному сумісному майні подружжя. Стягнути з ОСОБА_3 недоплачений судовий збір на користь держави в розмірі 2589 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 87 коп. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 13013 (тринадцять тисяч тринадцять) гривень 13 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог, а також в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та стягнути з ОСОБА_3 на її користь понесені витрати на оплату правової допомоги у розмірі 26 640 грн, а також витрати на оплату судового збору при поданні апеляційної скарги. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду щодо наявності визначених статтею 62 СК України підстав для визнання спірного житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, не відповідають фактичним обставинам справи, наданим доказам та суперечать положенням чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, зокрема, роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України, наданим у постанові від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», зі змісту яких вбачається, що члени сім`ї власника будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, а також практиці Верховного Суду про відсутність правових підстав для визнання права на частку у нерухомому майні внаслідок будівництва господарських та побутових приміщень та виникнення у особи права лише на компенсацію затрат на будівництво. Вважає, що ОСОБА_3 обрала неналежний спосіб правового захисту, оскільки житлова площа будинку не змінилась, а збільшення загальної площі відбулося за рахунок побудови господарських приміщень, що дає ОСОБА_3 право на грошову компенсацію здійснених у нерухомому майні поліпшень, а не право власності на частку у нерухомому майні. Порушення норм процесуального права вбачає в тому, що суд вирішив спір за відсутності належних доказів, що підтверджують факт істотного збільшення спірного майна у свої вартості, а також доказів того, що це збільшення відбулось за рахунок грошових та трудових затрат позивача. Крім того, суд безпідставно прийняв до уваги пояснення свідків з боку позивача, заінтересованих в розгляді справи, та необґрунтовано залишив поза увагою пояснення свідків, які давали показання за її клопотанням. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_5 , її доводи не визнала, висновки суду вважає правильними та законними. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Рішення суду мотивовано тим, що в період перебування позивача у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 відбулося істотне покращення належного останньому на праві особистої власності нерухомого майна шляхом здійснення подружжям відповідних прибудов та переобладнань, що пропорційно до дійсної вартості цього майна становить 1/3 його частину. Визнавши 1/3 частину домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2 , спільним майном подружжя, суд визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину вказаного домоволодіння на підставі статей 60, 62, 63 СК України. В процесі розгляду справи суд встановив, що 20 березня 2003 року ОСОБА_4 отримав у дар від ОСОБА_6 11/20 частин домоволодіння з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Відповідно до умов укладеного та нотаріально посвідченого договору дарування вказане домоволодіння в цілому складалося із: житлового будинку літ.А (стіни саманні, обкладені цеглою), житловою площею 17,2 кв.м., загальною площею 49,4 кв.м.; житлового будинку літ.Г (стіни кам`яні, обкладені цеглою), житловою площею 16,0 кв.м., загальною площею 53,3 кв.м., сараїв літ.Б, В, Д, туалету літ.Ж, душу літ.З, водопроводу №1, огорожі №2 (т.1, а.с.9). 30 грудня 2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 одружилися, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Скадовського райуправління юстиції Херсонської області в книзі реєстрації актів про одруження 30.12.2003 року зроблено запис за №184 (т.1, а.с.10). 23 січня 2007 року Скадовський районний відділ земельних ресурсів Херсонської області видав ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку, згідно із яким ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 30.09.2004 року №2883 є власником земельної ділянки площею 0, 0318 га, розташованої по АДРЕСА_2 , із цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки - для індивідуального житлового будівництва. Державний акт зареєстровано у встановленому законом порядку (т.1, а.с.11). Із досліджених судами інвентарних справ №2215 та №6570 вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 на перехресті з АДРЕСА_2 , перейменованою у послідуючому на АДРЕСА_2 . 02 грудня 2011 року Скадовська міська рада на підставі рішення виконавчого комітету Скадовської міської ради від 19.04.2011 року №53 видала ОСОБА_4 замість договору дарування від 20.03.2003року, у зв`язку із виділенням у самостійне володіння, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно із яким ОСОБА_4 на праві приватної власності належить житловий будинок з побудовами та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_2 . За наведеним у свідоцтві описом об`єкта житловий будинок літ.А має загальну площу 70,5 кв.м. та житлову площу 16,0 кв.м. При будинку є літня кухня літ.Б, душ літ.В, туалет літ.Г, водопровід №1, огорожа №2-3. Право власності ОСОБА_4 зареєстровано в установленому законом порядку 02.12.2011 року (т.1, а.с. 12,13). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т.1, а.с.17). В установленому законом порядку спадщину після ОСОБА_4 прийняли: його дочка- ОСОБА_1 та дружина- ОСОБА_3 , яка крім заяви про прийняття спадщини подала до Скадовської державної нотаріальної контори заяву про видачу їй свідоцтва про право власності на Ѕ частину зазначеного вище нерухомого майна, вважаючи це майно спільною сумісною власністю подружжя. Постановою від 17 березня 2017 року державний нотаріус відмовив ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право власності на Ѕ частину спадкового майна з тих підстав, що з наданих заявником документів неможливо встановити, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя (т.1, а.с.179-193). Відповідно до положень статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним до шлюбу. Разом з тим, частиною першою статті 62 СК України, яка регулює питання виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові «Про застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох (пункт 23 постанови). Позивач підтвердила належними та допустимими доказами, що за час шлюбу із ОСОБА_4 внаслідок трудових та грошових затрат обох із подружжя відбулося поліпшення належного йому житлового будинку, який в 2011 році виділений у окремий об`єкт цивільних відносин, а саме: добудована прибудова літ.»а» площею 17,2 кв.м., виконана перегородка у приміщенні 1-2 для улаштування санвузла та улаштований санвузол, облаштована система опалення житлового будинку та утеплення зовнішніх стін усередині будинку, в тому числі житлового приміщення, зведені літня кухня літ.Б, літній душ літ.В, убиральня літ.Г. За висновком експерта №170/18 від 04.02.2019 року ринкова вартість спірного житлового будинку з побудовами та спорудами за час шлюбу збільшилася на 252 614 гривень, що становить 33,76 % від загальної вартості цього нерухомого майна. Враховуючи, що законом не визначено поняття істотності збільшення вартості майна, а відповідач не спростувала належними доказами, що збільшення вартості спірного майна відбулося за рахунок особистих коштів ОСОБА_4 , колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що у спірних правовідносинах збільшення вартості майна є істотним та відбулося за рахунок спільних затрат подружжя, а тому в 1/3 частині належить подружжю ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності та частка позивача в цьому майні становить 1/6 частину (1/3:2) з врахуванням положень статті 70 СК України щодо рівності часток дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Висновки суду відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами та досліджених в судовому засіданні доказів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню. Зокрема, доводи скаржника про те, що не встановивши факту збільшення житлової площі будинку за час шлюбу, суд зробив необґрунтований висновок про істотне збільшення нерухомого майна у своїй вартості, колегія суддів вважає юридично неспроможними, оскільки сімейне законодавство, яке регулює питання спільної сумісної власності подружжя, пов`язує право одного із подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові, із істотним збільшенням вартості майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, що позивачем доведено та підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи, який відповідає матеріалам інвентарних справ на спірне нерухоме майно. При цьому колегія суддів враховує, що збільшення вартості спірного майна відбулося не лише за рахунок побудов та споруд, а й в результаті капітальних вкладів у житловий будинок, які за висновком експерта носять обґрунтований, корисний характер тому, що поліпшили експлуатаційні властивості саме житлового будинку як головної речі, підвищили його якість та збільшили вартість (облаштування санвузла, котельні, здійснення прибудови, що призвело до суттєвого збільшення загальної площі будинку). Таким чином твердження відповідача про те, що позивач має право лише на відшкодування вартості наведених нею поліпшень, на думку колегії суддів, не ґрунтується на нормах матеріального права, що регулює спірні правовідносини. Необґрунтованими колегія суддів вважає також доводи апеляційної скарги щодо збільшення вартості спірного нерухомого майна за рахунок особистих коштів ОСОБА_4 , оскільки ці доводи не підтверджені належними доказами та зводяться до того, що витрати на ремонтно-будівельні роботи ОСОБА_4 ніс за кошти, які отримував від торгівлі креветкою. При цьому відповідач не доводила, що отримані таким чином грошові кошти були накопичені ОСОБА_4 на час укладення шлюбу з позивачем, в той час, як суд, оцінюючи заперечення відповідача та надані нею докази в цій частині, правильно виходив із положень статей 60 та 61 СК України, відповідно до яких майно, набуте подружжям за час шлюбу, в тому числі заробітна плата, пенсія, інші доходи, отримані одним із подружжя, належать дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Та обставина, що при житті ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, згідно із яким із належного йому спірного нерухомого майна Ѕ частину заповів позивачеві, не має правового значення при вирішенні даного спору та не обмежує ОСОБА_3 у праві здійснювати захист своїх цивільних прав у обраний нею спосіб. З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального прав і підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 05 вересня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Л.В. Пузанова Судді: І.В. Склярська Т.Г. Чорна Повний текст постанови складено 16 січня 2020 року Суддя Л.В. Пузанова