Постанова 4801 № 136/932/19

Справа № 136/932/19 Провадження № 22-ц/801/32/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 рокуСправа № 136/932/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Міхасішина І. В., Сопруна В. В. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 вересня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, Рішення ухвалив суддя Кривенко Д. Т. Рішення ухвалено у м. Липовці Вінницької області Повний текст рішення складено 13 вересня 2019 року, Встановив: У травні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 16 травня 2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Підписавши заяву від 16 травня 2011 року між сторонами у відповідності до ст. 634 ЦК України був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору ( ст. 1054 ЦК України). Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 02 квітня 2019 року склалася заборгованість в загальній сумі 23 425,71 грн., із яких: 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6891,73 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14 042,28 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 900,00 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500 грн.- штраф (фіксована складова) та 1091,70 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 13 вересня 2019 року в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що з оскаржуваним рішенням банк не погоджується, оскільки вважає, що при ухваленні рішення судом порушено норми матеріального і процесуального права, недостатньо повно досліджено письмові докази та дійсні обставини, що мають значення для справи. В порушення норм процесуального законодавства суд першої інстанції справу розглянув поверхнево та упереджено, не спрямував розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано довідку про умови кредитування, яка особисто підписана відповідачем, якою передбачено розмір базової відсоткової ставки та розміри і порядок нарахування неустойки, а також розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що відповідач систематично здійснювала оплату за користування кредитом. Суд безпідставно не прийняв в якості доказу виписку по картковому рахунку з тих підстав, що позивач не вказав об`єктивних причин неможливості її надання у передбачений законом строк. Із цієї виписки вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами, частково погашала заборгованість, що свідчить про те, що їй були відомі і зрозумілі умови договору. Крім того, не погодившись із наданим банком розрахунком заборгованості, суд першої інстанції не надав свій розрахунок, що є його прямим обов`язком. Відповідач ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надала. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що 16 травня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої вона виявила бажання оформити на своє ім`я платіжну картку - кредитка «Універсальна», зазначивши у цій заяві бажаний кредитний ліміт - 300 грн. (а. с. 10). Підписавши анкету-заяву відповідач погодилась, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилась та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді (а. с. 10 на звороті). Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором станом на 02 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 23 425,71 грн., із яких: 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6891,73 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14 042,28 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 900,00 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 1591,70 грн. - заборгованість по судовим штрафам (а. с. 7-8). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної картки, а надана позивачем довідка про видачу на ім`я ОСОБА_1 декількох кредитних карток (а. с. 9) не є належним доказом, так як виготовлена позивачем самостійно та з порушенням вимог щодо форми та змісту такої довідки. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить повних відомостей, які б дозволили перевірити правильність розрахунку, а тому такий розрахунок не може бути безспірним доказом розміру заборгованості відповідача, а інших первинних документів на підтвердження руху грошових коштів матеріали справи не містять. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні. Звернувшись до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 травня 2011 року в загальній сумі 23 425,71 грн., із яких: 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6891,73 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14 042,28 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 900,00 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 1591,70 грн. - заборгованість по судовим штрафам, позивач на підтвердження позовних вимог надав суду два розрахунки заборгованості за договором № б/н від 16 травня 2011 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 01 квітня 2015 року і станом на 02 квітня 2019 року, довідку банку про видані ОСОБА_1 кредитні картки, анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил банківських послуг у Приватбанку, підписану 16 травня 2011 року, довідку про умови кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 16 травня 2011 року, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/, а також копію паспорта відповідача та документи, що підтверджують процесуальний статус банку та його представника. Зазначивши у позові про укладення відповідачем 16 травня 2011 року договору, згідно якого вона отримала кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, позивач не надав суду доказів про фактичне виконання банком умов такого договору, зокрема, про відкриття карткового рахунку та про видачу кредитної картки відповідачу. Надана позивачем до позовної заяви довідка, у якій зазначено про те, що ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н було видано кредитні картки: № НОМЕР_1 , дата відкриття - 16 травня 2011 року, термін дії - 12/14; № НОМЕР_3, дата відкриття - 18 лютого 2015 року, термін дії - 03/18; № НОМЕР_2, дата відкриття - 22 травня 2018 року, термін дії - 02/22 (а. с. 9), не є належним та допустим доказом отримання відповідачем кредитних карток, оскільки така довідка не містить обов`язкових реквізитів такого документу (вихідного номеру та дати; посади, прізвища та підпису посадової особи банку, яка видала цю довідку). Як вбачається із анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, яку 16 травня 2011 року підписала відповідач ОСОБА_1 , вона виявила бажання про встановлення кредитного ліміту за платіжною карткою кредитка «Універсальна» в сумі 300 грн. У позовній заяві позивач також зазначив про надання відповідачу кредиту саме у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, при цьому просив стягнути з відповідача заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 6891,73 грн., не надавши при цьому жодних доказів на підтвердження надання відповідачу кредитних коштів саме в такому розмірі та не обґрунтувавши такий розмір заборгованості у позовній заяві. Додані до позовної заяви два розрахунки заборгованості за договором № б/н від 16 травня 2011 року, укладеним між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 01 квітня 2015 року і станом на 02 квітня 2019 року, не можуть бути підтвердженням існування заборгованості, оскільки ці розрахунки не є первинним документом, так як не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №

75. Відповідно до підпункту 14 пункту 1 цього Положення первинним є документ, що містить відомості про операцію. Пунктом 6 Положення встановлено, що саме банк зобов`язаний забезпечити: 1) документування всіх операцій, що здійснюються його відокремленими підрозділами (складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку); 2) своєчасне, повне та достовірне відображення в регістрах бухгалтерського обліку всіх операцій, які здійснюють його відокремлені підрозділи; 3) дотримання відокремленими підрозділами вимог облікової політики банку; 4) виконання відокремленими підрозділами потрібних процедур внутрішнього контролю; 5) формування та зберігання відокремленими підрозділами первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, звітів відповідно до вимог законодавства України; 6) формування звітності в розрізі відокремлених підрозділів; 7) надання інформації в розрізі відокремлених підрозділів банку зовнішнім користувачам (Національному банку України, органам статистики та іншим органам відповідно до вимог законодавства України). Згідно з пунктами 43, 44 Положення первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); 2) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій). При цьому первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51 Положення). Відповідно до пункту 52 Положення первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. До позовної заяви позивач не додав жодного первинного бухгалтерського документу, в тому числі особового рахунку чи виписки з нього. Не надано також належних доказів на підтвердження того, що відповідачу взагалі видавалась кредитна картка, на який строк надавався кредит, про термін дії кредитної картки (надана банком довідка не містить обов`язкових реквізитів, зокрема, підпису посади, прізвища та підпису посадової особи банку, яка видала таку довідку), зміни відсоткової ставки, на підставі яких фінансових документів відповідач отримав кредит та в якому розмірі, яких саме платежів, коли саме і в яких сумах відповідач не сплатив. Надана позивачем після відкриття провадження у справі виписка по карткових рахунках за період з 01 січня 1999 року до 22 липня 2019 року також не підтверджує розміру заявленої позивачем заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 6891,73 грн., оскільки така виписка містить інформацію по кількох картках: НОМЕР_4, НОМЕР_2 та НОМЕР_1 і з виписки не вбачається, яка саме картка є кредитною карткою, за якою позивач нарахував заявлену до стягнення заборгованість. Крім того із виписки слідує, що за карткою НОМЕР_1 кредитний ліміт станом на 04 березня 2013 року складав 0,00 грн.; станом на 15 травня 2013 року баланс по карті складав 0,03 грн., тобто заборгованість була відсутня, після чого заборгованість збільшувалась виключно за рахунок списання процентів та пені (а. с. 73-78). Також зазначена виписка по карткових рахунках подана позивачем з порушенням встановленого ч. 2 ст. 83 ЦПК України строку - після відкриття провадження у справі, при цьому позивач не обґрунтував неможливість подання такого доказу у визначений процесуальним законом строк - разом з поданням позовної заяви, з причин, що не залежали від нього. Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За правилами ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, виходячи із принципу змагальності сторін, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості, обов`язком позивача є доведення належними та допустимими доказами умов кредитування та наявності заборгованості. Частиною 1 статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено, зокрема, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (ч. 2 ст. 84 ЦПК України). Подавши до суду додаткові докази позивач не зазначив про наявність незалежних від нього причин неможливості подання таких доказів разом із позовною заявою. Надані позивачем додаткові докази створені в ході операційної діяльності банку і зберігаються у нього, а тому будь-які об`єктивні причини їх неподання позивачем разом із позовною заявою відсутні. Представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вони посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та принцип диспозитивності цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. До позовної заяви представником позивача ОСОБА_2 додано докази, які він вважав за необхідне надати суду на підтвердження позовних вимог. Водночас представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та про розгляд справи за відсутності позивача (а. с. 54, 56). З огляду на зазначені норми процесуального закону апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв доданий позивачем додатковий доказ. З цих же підстав, а також враховуючи положення ч. 3 ст. 367 ЦПК України, згідно якої докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, апеляційний суд ухвалою від 19 грудня 2019 року відмовив у задоволенні клопотання позивача про долучення додаткових доказів, а саме: виписки про рух коштів та довідки про умови кредитування. Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги позивача в тому, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв в якості доказу виписку по картковому рахунку з тих підстав, що позивач не вказав об`єктивних причин неможливості її надання у передбачений законом строк, оскільки саме із цієї виписки вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами, частково погашала заборгованість, що свідчить про те, що їй були відомі і зрозумілі умови договору. Такий доказ відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен був подати разом із поданням позовної заяви. Враховуючи те, що позивач не довів суду наявність у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 6891,73 грн., яку він просив стягнути з відповідача, нарахування пені та штрафів за прострочення зобов`язання також є недоведеним. При нарахуванні пені та штрафів позивач посилається на Умови та правила надання банківських послуг, начебто визнані відповідачем, а також підписану відповідачем довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». Разом з цим позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме наданий банком витяг із Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідач, підписуючи заяву позичальника. А надана банком копія довідки про умови кредитування (а. с. 11) неналежної якості, що не дає можливості прочитати зазначені у цій довідці умови, зокрема, щодо розміру та порядку нарахування неустойки. Крім того позивач не навів обґрунтованого розрахунку сум, які просить стягнути з відповідача, який повинен містити відомості щодо залишку непогашеного кредиту, порядку нарахування пені, штрафів, суми коштів, які надходили в рахунок погашення заборгованості, відомості щодо розміру простроченого зобов`язання тощо. В постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин. Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами, на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів. З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення безпідставно не враховано довідку про умови кредитування, яка особисто підписана відповідачем, якою передбачено розмір базової відсоткової ставки та розміри і порядок нарахування неустойки, а також розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що відповідач систематично здійснювала оплату за користування кредитом; та, що не погодившись із наданим банком розрахунком заборгованості, суд першої інстанції не надав свій розрахунок, що є його прямим обов`язком, не заслуговують на увагу та правильних висновків суду першої інстанції не спростовують з огляду на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності у відповідача зазначеної ним заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 6891,73 грн., у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування неустойки (пені, штрафів), які нараховані банком за прострочення зобов`язання. За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ.В. Матківська СуддіІ. В. Міхасішин В. В. Сопрун