Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/1359/19

Справа № 128/1359/19 Провадження № 22-ц/801/28/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 рокуСправа № 128/1359/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Міхасішина І. В., Сопруна В. В. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, Рішення ухвалила суддя Борисюк І. Е. Рішення ухвалено в м. Вінниці Повний текст рішення складено 23 вересня 2019 року, Встановив: У травні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 07 липня 2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 21 квітня 2019 року склалася заборгованість в загальній сумі 49 530,68 грн., із яких: 21 750,41 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 11 621,70 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 12 594,52 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 729,26 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 2334,79 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 18 червня 2019 року цивільну справу передано за підсудністю на розгляд до Вінницького міського суду Вінницької області. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 07 липня 2011 року в сумі 49 530,68 грн. відмовлено. Судовий збір в сумі 1921 грн. залишено за АТ КБ «Приватбанк». Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі та відмовити у стягненні з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу. Зазначив, що рішення суду вважає незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що на підтвердження позовних вимог банком надано суду анкету-заяву, у якій зазначені персональні дані, адреса відповідача та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки. Суд першої інстанції не врахував, що підписаною заявою підтверджується той факт, що відповідач був повністю проінформований про умови кредитування, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Позивач надав суду належні та допустимі докази по справі, надав розрахунок заборгованості, де зазначені суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору, а відповідачем ці докази не спростовані. З виписки про рух коштів чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, що він користувався кредитними коштами, знімав готівку у банкоматах, здійснював оплату в магазинах, що є неможливим без наявності картки. Крім того суд першої інстанції безпідставно стягнув з позивача понесені відповідачем витрати на правничу допомогу, оскільки такі витрати не підтверджені належними доказами. Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, а також просить стягнути з позивача на його користь понесені ним витрати на правничу допомогу у зв`язку з апеляційним оскарженням рішення суду. Зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що 07 липня 2011 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил банківських послуг у Приватбанку, у якій зазначив, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 14). Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором станом на 21 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 49 530,68 грн., із яких: 21 750,41 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 11 621,70 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 12 594,52 грн. - пеня за прострочене зобов`язання; 729,26 грн. -пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 2834,79 грн. - заборгованість по судовим штрафам (а. с. 10-13). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами відкриття карткового рахунку на виконання умов саме кредитного договору 07 липня 2011 року і відповідно наявність заборгованості саме за цим договором. У позовній заяві позивач зазначив про отримання відповідачем кредиту в сумі 7000 грн., в той час як в складовій заборгованості за договором б/н від 07 липня 2011 року вказує про заборгованість за тілом кредиту в сумі 33 372,11 грн. Розрахунок заборгованості позивач надав за період з 24 лютого 2015 року, в той час стверджує про надання кредиту ще з 07 липня 2011 року, необґрунтувавши при цьому період виникнення заборгованості, а тому відображення заявленої позивачем суми заборгованості викликає обґрунтовані сумніви. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є необґрунтованим і не підтвердженим належними, допустимими і достовірними доказами. Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні. Звернувшись до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 07 липня 2011 року в загальній сумі 49 530,68 грн., із яких: 21 750,41 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 11 621,70 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 12 594,52 грн. - пеня за прострочене зобов`язання; 729,26 грн. -пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 2334,79 грн. - штраф (процентна складова), позивач на підтвердження позовних вимог надав суду два розрахунки заборгованості за цим договором станом на 31 травня 2015 року і станом на 21 квітня 2019 року, анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил банківських послуг у Приватбанку, підписану 07 липня 2011 року, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/, а також копію паспорта відповідача та документи, що підтверджують процесуальний статус банку та його представника. Зазначивши у позові про укладення відповідачем 07 липня 2011 року договору, згідно якого він отримав кредит у розмірі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, позивач не надав суду доказів про фактичне виконання банком умов такого договору, зокрема, про відкриття карткового рахунку та про видачу кредитної картки відповідачу. У анкеті-заяві від 07 липня 2011 року, яку позивач надав на підтвердження позовних вимог, зазначено, що відповідач виявив бажання отримати в банку зарплатну картку (а. с. 14 на звороті). Відомості про бажання отримати також кредитну картку та відповідно про вид такої кредитної картки у анкеті-заяві від 07 липня 2011 року відсутні і такі докази позивачем суду не надані. Крім того, зазначивши у позовній заяві про надання відповідачу кредиту у розмірі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 21 750,41 грн. і заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 11 621,70 грн., що разом складає 33 372,11 грн., не надавши при цьому жодних доказів на підтвердження надання відповідачу кредитних коштів саме в такому розмірі та не обґрунтувавши такий розмір заборгованості у позовній заяві. Додані до позовної заяви два розрахунки заборгованості за договором № б/н від 07 липня 2011 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 31 травня 2015 року в станом на 21 квітня 2019 року, не можуть бути підтвердженням існування заборгованості, оскільки ці розрахунки не є первинним документом, так як не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №

75. Відповідно до підпункту 14 пункту 1 цього Положення первинним є документ, що містить відомості про операцію. Пунктом 6 Положення встановлено, що саме банк зобов`язаний забезпечити: 1) документування всіх операцій, що здійснюються його відокремленими підрозділами (складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку); 2) своєчасне, повне та достовірне відображення в регістрах бухгалтерського обліку всіх операцій, які здійснюють його відокремлені підрозділи; 3) дотримання відокремленими підрозділами вимог облікової політики банку; 4) виконання відокремленими підрозділами потрібних процедур внутрішнього контролю; 5) формування та зберігання відокремленими підрозділами первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, звітів відповідно до вимог законодавства України; 6) формування звітності в розрізі відокремлених підрозділів; 7) надання інформації в розрізі відокремлених підрозділів банку зовнішнім користувачам (Національному банку України, органам статистики та іншим органам відповідно до вимог законодавства України). Згідно з пунктами 43, 44 Положення первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); 2) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій). При цьому первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51 Положення). Відповідно до пункту 52 Положення первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. До позовної заяви позивач не додав жодного первинного бухгалтерського документу, в тому числі особового рахунку чи виписки з нього. Не надано також підтверджуючих даних про те, що відповідачу взагалі видавалась кредитна картка, на який строк надавався кредит, про термін дії кредитної картки, зміни відсоткової ставки, на підставі яких фінансових документів відповідач отримав кредит та в якому розмірі, яких саме платежів, коли саме і в яких сумах відповідач не сплатив, зважаючи на те, що у наданій позивачем анкеті-заяві зазначено про те, що ОСОБА_1 виявив бажання отримати зарплатну картку. Додана позивачем до відповіді на відзив ОСОБА_1 на позовну заяву виписка по картковому рахунку за період з 01 липня 2011 по 06 серпня 2019 року також не підтверджує розміру заявленої позивачем заборгованості за тілом кредиту в загальній сумі 33 372,11 грн., оскільки ця виписка містить суперечливі відомості, які ставлять під сумнів достовірність зазначеної у виписці інформації (із виписки по картковому рахунку НОМЕР_1 слідує, що починаючи з 01 січня 2016 року заборгованість збільшувалась виключно за рахунок списання процентів, штрафів та пені; виписка по картковому рахунку НОМЕР_2 містить сумнівні відомості, зокрема, станом на 26 січня 2018 року зазначено від`ємний залишок після операції -23700,93 грн., 10 лютого 2018 року здійснено операцію «комісія за обслуговування (членський внесок) за 01.2018» на суму 20,00 грн., при цьому залишок після операції зазначено -24 989,57 грн., тобто заборгованість збільшено не на 20,00 грн., а на 1288,64 грн.; станом на 24 серпня 2018 року - залишок після операції зазначено -25 476,29 грн., 12 вересня 2018 року здійснено операцію «комісія за обслуговування (членський внесок) за 08.2018» на суму 20,00 грн., при цьому залишок після операції зазначено -27 195,76 грн., тобто заборгованість збільшено не на 20,00 грн., а на 1719,47 грн.; такі ж сумнівні відомості у виписці зазначені і у подальших операціях). Крім того зазначені у виписці відомості не узгоджуються із відомостями, зазначеними у доданих до позовної заяви розрахунках заборгованості; надана суду виписка не містить посади та прізвища посадової особи, яка видала таку виписку. Також зазначена виписка по картковому рахунку подана позивачем з порушенням встановленого ч. 2 ст. 83 ЦПК України строку, при цьому позивач не обґрунтував неможливість подання такого доказу у визначений процесуальним законом строк - разом з поданням позовної заяви, з причин, що не залежали від нього. Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За правилами ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, виходячи із принципу змагальності сторін, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості, обов`язком позивача є доведення належними та допустимими доказами умов кредитування та наявності заборгованості. Частиною 1 статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено, зокрема, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (ч. 2 ст. 84 ЦПК України). Подавши до суду додаткові докази позивач не зазначив незалежних від нього причин неможливості подання таких доказів разом із позовною заявою. Надані позивачем додаткові докази створені в ході операційної діяльності банку і зберігаються у нього, а тому будь-які об`єктивні причини їх неподання позивачем разом із позовною заявою відсутні. Представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вони посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та принцип диспозитивності цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. До позовної заяви представником позивача ОСОБА_2 додано докази, які вона вважала за необхідне надати суду на підтвердження позовних вимог. Водночас представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та про розгляд справи за відсутності позивача (а. с. 33, 34). З огляду на зазначені норми процесуального закону апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв додані позивачем додаткові докази. З цих же підстав, а також враховуючи положення ч. 3 ст. 367 ЦПК України, згідно якої докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, апеляційний суд не приймає додані позивачем до апеляційної скарги нові докази - виписку по картковому рахунку за період 01 січня 1999 року до 29 жовтня 2019 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), довідку про видачу ОСОБА_1 кредитних карток, які до того ж не містять посади і прізвища посадової особи банку, яка видала такі документи. Оскільки позивач не довів суду наявність у відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 33 372,11 грн., яку він просив стягнути з відповідача, нарахування пені та штрафів за прострочення зобов`язання також є недоведеним. При нарахуванні пені та штрафів позивач посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та на Умови та правила надання банківських послуг, проте позивач не надав суду належних і допустимих доказів того, що саме надані до позовної заяви Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписавши 07 липня 2011 року анкету-заяву, враховуючи також те, що підписавши цю заяву відповідач висловив бажання отримати зарплатну, а не кредитну картку. Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги позивача щодо підтвердження банком належними та допустимими доказами, зокрема, розрахунком заборгованості та випискою про рух коштів, розміру заборгованості відповідача. В постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин. Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами, на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів. З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги в тому, що на підтвердження позовних вимог банком надано суду анкету-заяву, у якій зазначені персональні дані, адреса відповідача та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки, а суд першої інстанції не врахував, що підписаною заявою підтверджується той факт, що відповідач був повністю проінформований про умови кредитування, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі, не заслуговують на увагу з тих підстав, що згідно з наданою позивачем анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 07 липня 2011 року відповідач ОСОБА_1 виявив бажання оформити на його ім`я зарплатну картку. Доказів про те, що відповідач також отримав кредитну картку позивач суду не надав. Крім того сам факт підписання анкети-заяви про намір отримати зарплатну чи кредитну картку не свідчить про видачу особі такої картки, а також те, що саме із наданими банком Умовами та правилами надання банківських послуг ознайомлений відповідач. Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині стягнення з позивача понесених витрат на правничу допомогу, які на думку позивача не підтверджені належними доказами. Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3). Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини восьмої ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно з ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною шостою цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Таким чином у зв`язку з ухваленням судом рішення про відмову в задоволенні позову, витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на його користь з позивача. На підтвердження таких витрат відповідач надав суду першої інстанції ордер адвоката Миколасюка Р. А. серії ВН № 059672 від 31 липня 2019 року (а. с. 68), копію договору № 07-04 про надання правової (правничої) допомоги від 23 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та АБ «Миколасюка Романа «ІНСІГНІС» (а. с. 144-145), розрахунок понесених судових витрат від 13 серпня 2019 року на загальну суму 5000 грн. (а. с. 143), акт надання послуг (правової (правничої) допомоги) від 05 вересня 2019 року на суму 5000 грн. (а. с. 146) та квитанцію № 44296802 від 11 вересня 2019 року на суму 5000 грн. (а. с. 147). Разом з зазначеними доказами відповідач надав суду докази надіслання позивачу доказів на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 148). Позивач не подав до суду жодних заперечень щодо розміру понесених відповідачем судових витрат та клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Таким чином висновок суду першої інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., який підтверджений відповідачем, є правильним та обґрунтованим. За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ.В. Матківська СуддіІ. В. Міхасішин В. В. Сопрун