Постанова 4855 № 366/3493/16-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 366/3493/16-а Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Лапій С.М. ПОСТАНОВА Іменем України 14 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Федотова І.В., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України, за участю третьої особи - Міністерства юстиції України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України щодо відмови йому листом від 14 листопада 2016 року № 4-3991-Тл/2-16 у виплаті грошової допомоги; - зобов`язати комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням позивачу другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з участю в бойових діях при виконанні обов`язків військової служби, у розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб, на час проведення цієї виплати. Постановою Іванківського районного суду Київської області від 26.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, позов задоволено: - визнано неправомірними дії комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України щодо відмови ОСОБА_1 листом від 14.11.2016 №4-3991-Тл/2-16 у виплаті одноразової грошової допомоги; - зобов`язано комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням 2 (другої) групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з участю у бойових діях при виконанні обов`язків військової служби, в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначених законом для працездатних осіб, на час проведення цієї виплати. Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року постанову Іванківського районного суду Київської області від 26.12.2016 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції вказав про те, що судами не встановлювались обставини, з яких підстав позивач звертався до відповідача з заявою про виплату одноразової грошової допомоги, чи така заява розглянута відповідачем у встановленому законодавством порядку та, відповідно, чи є в діях відповідача неправомірні дії, і якщо є, то в чому вони полягають. Верховний Суд вказав, що для правильного вирішення даного спору визначальним є встановлення за нормами якого з наведених законів позивач бажав отримати одноразову грошову допомогу, з урахуванням того, що хвороби, які виявлено у ОСОБА_1 , пов`язані як з участю його в бойових діях при виконанні обов`язків військової служби, так і при проходженні служби в органах внутрішніх справ. Даний спір розглянуто судами в контексті права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зроблено передчасний висновок про порушення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до вказаного закону, а відтак і про обґрунтованість позовних вимог. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 2 (другої) групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з участю у бойових діях при виконанні обов`язків військової служби, в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначених законом для працездатних осіб, на час проведення цієї виплати. Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 09 листопада 1984 року по 18 грудня 1986 року проходив строкову військову службу в Збройних Силах СРСР, під час якої приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан. З 31 березня 1987 року до 27 жовтня 2011 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 20 жовтня 2014 року по 01 листопада 2016 року - в Державній пенітенціарній службі України. За направленням Державної пенітенціарної служби України 22 липня 2016 року госпітальна військово-лікарська комісія центрального госпіталю МВС України здійснила медичний огляд ОСОБА_1 і видала свідоцтво про хворобу від 22.07.2016 № 111, згідно з п. 12 якого встановлено діагноз про причинний зв`язок захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва) з участю в бойових діях при виконанні обов`язків військової служби. Також вказане свідоцтво містить висновок про захворювання позивача, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зазначено, що він непридатний до військової служби зі зняттям з військового обліку. У зв`язку з цим ОСОБА_1 направлено для огляду Київською обласною медико- соціальною експертною комісією, яка 04 жовтня 2016 року встановила йому 2 (другу) групу інвалідності та її причину - захворювання, пов`язане з участю в бойових діях при виконанні обов`язків військової служби (згідно з випискою з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ №-0198567). У зв`язку із цим, позивач звернувся до Голови Державної пенітенціарної служби України з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з участю в бойових діях при виконанні обов`язків військової служби. Листом Голови комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України від 14 листопада 2016 року № 4-3991-Тл/2-16 позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку із тим, що МСЕК встановлено, що захворювання пов`язане з участю в бойових діях при виконанні обов`язків строкової військової служби, а не внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції (в Державній кримінально-виконавчій службі України). Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем правомірно відмовлено у задоволенні заяви позивача від 05.10.2016 з посиланням на пункт 4 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію». Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ). Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ. Згідно частини першої, пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. За приписами пункту 2 частини першої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі встановлення військовослужбовцю II групи інвалідності призначається і виплачується в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. Частиною шостою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975). Відтак, одноразова грошова допомога у разі встановлення військовослужбовцю після його звільнення з військової служби інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, регулюється нормами Закону № 2011-ХІІ та Порядку №

975. Призначення та виплата такої допомоги здійснюється Міноборони та іншими органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями. Не зважаючи на викладене, як вбачається з матеріалів справи та на чому наголосив Верховний Суд у постанові по даній справі, за отриманням одноразової грошової допомоги позивач звернувся не до Міноборони відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, а до комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) (т. 1 а.с. 12). Частиною 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок призначення та отримання поліцейськими одноразової грошової допомоги, розміри та підстави, за яких призначення та виплата допомоги не здійснюється, визначено статтями 97-101 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VІІІ (далі - Закон №580-VІІІ). Так, частиною першою статті 97 Закону №580-VІІІ передбачено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: - загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті працівника поліції внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин; - смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції; - визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; - визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; - отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності; - отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності. Частиною другою статті 97 Закону №580-VІІІ визначено, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону №580-VІІІ, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений (далі - Порядок №4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (ОГД) і разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського. Згідно з пункту 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання ОГД у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку № 4 визначено, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського. У разі коли такий орган ліквідовано, заява подається до органу за місцем зберігання особової справи. Крім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2016 року № 916 «Про внесення зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського стосовно випадків, за яких призначається одноразова грошова допомога», пункт 5 розділу I Порядку № 4 доповнено підпунктом 4 змісту щодо пов`язаності інвалідності поліцейського з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що є обставиною, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва) під час проходження служби в ОВС. Аналіз наведених положень свідчить, що норми Законів №580-VІІІ та № 2713-IV, а також Порядку № 4 не регулюють та не передбачають права колишніх працівників органів Державної пенітенціарної служби України на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби. Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної відмови відповідача у призначенні позивачу спірної допомоги відповідно до Закону №580-VІІІ. У свою чергу, не є предметом даного спору відмова у задоволенні звернення позивача щодо отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, до того ж матеріли справи не місять відповідного звернення позивача до органу, повноважного на вирішення цього питання. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя І.В. Федотов Повний текст постанови складений 14.01.2020.