Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/7899/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/7899/18 Номер провадження 22-ц/814/111/20Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л.І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі Ачкасовій О.Н. переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Малофєєва Артема Івановича на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Савченко Л.І., повний текст рішення складено - 05 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державни України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Полтавське об`єднане управління пенсійного фонду України Полтавської області, про відшкодування шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, визначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Полтавське об`єднане управління пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просила стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на її користь 25 760,52 грн. у рахунок відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, та витрати на правову допомогу у сумі 5 820 грн. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Полтавському об`єднаному управлінні ПФУ Полтавської області та отримує відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення», ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсію по інвалідності 3 групи за загальним захворюванням, а з лютого 2017 року - за віком. Згідно довідки про розмір призначеної та фактично виплаченої пенсії за період з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2017 року у період з лютого 2015 року по липень 2015 року відраховано з пенсії податок на доходи фізичних осіб у розмірі 2 433,66 грн. та військовий збір у розмірі 243,36 грн., а також у період з серпня 2015 року по вересень 2017 року пенсія виплачувалася із обмеженням у розмірі 85 %, що становить 23 083,50 грн. Вказані відрахування проводилися у зв`язку із прийняттям Законів України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 р. № 1166, який набрав чинності 19.04.2014 р., «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року за № 71, який набрав чинності з 01.01.2015 р., «Про внесення змін до ПК України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 р. № 1411, який набрав чинності з 01.07.2016 р., «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213 від 02.03.2015 р., який набрав чинності з 01.04.2015 р., «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. №

911. Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27.02.2018 року, прийнятого у справі № 1-6/2018, визнано таким, що не відповідає Конституції України положення абзацу першого підпункту 164.2.19. пункту 164.2. статті 164 ПК України, які діяли на підставі прийняття вище зазначених Законів. Вважає, що має право на відшкодування шкоди, завданої законом, який визнаний неконституційним, на підставі ст.ст. 22, 1166, 1173, 1175 ЦК України, тому звернулася до суду з даним позовом. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Полтавське об`єднане управління пенсійного фонду України Полтавської області, про відшкодування шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що щомісячна пенсія ОСОБА_1 встановлена у розмірі, що перевищує 3 розміри неоподаткованого мінімуму, а тому підлягала оподаткуванню на загальних підставах в межах частини такого перевищення. Відповідно до ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. При цьому, положення ч.3 ст. 152 Конституції України прямо відсилають до спеціального закону, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку. Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий. Посилання позивача на положення ст. 1175 ЦК України є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Вказана норма права не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а не законом, визнаний неконституційним. Військовий збір та нарахована позивачем сума недоплаченої пенсії не охоплюється рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року, а тому вони не можуть бути відшкодовані на підставі ч.3 ст. 152 Конституції України. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Малофєєв А.І. просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставини, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач звернулася з позовом про стягнення на її користь коштів у сумі 25 760,52 грн., які були утримані з її пенсії за період з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2017 року на підставі закону, який у подальшому визнано неконституційним, чим їй спричинено збитки на вказану суму. Хибним є висновок суду першої інстанції, що суми утриманих податків з належної до виплати позивачеві пенсії не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України. Так, відповідно до п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України збитками можуть бути також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Верховний Суду України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 висловив правову позицію, відповідно до якої згідно з п. 2 ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки позивача полягають не в його реальних витратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права. Кошти, право на виплату яких у позивача виникло відповідно до закону, є його майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відтак втручання держави в право на мирне володіння своїм майном має бути сумісним з гарантіями, передбаченими цією статтею, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. При цьому ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не було додержано. При цьому, слід звернути увагу на те, що відповідне положення абзацу першого підпункту 164.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України, яке визнане неконституційним, дійсно втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 27 лютого 2018 року, проте немає підстав стверджувати, що втручання у право позивача на отримання пенсії, яка б не оподатковувалася будь-якими податками, у період дії цього положення було законним, оскільки йдеться не лише про формальне існування відповідного положення у законодавстві, а і його відповідність принципу верховенства права (всім його складовим). У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити - без змін. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Полтавському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області, вид пенсії по інвалідності 3 групи захворювання, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого Пенсійним фондом України 29.03.2017 року, серія НОМЕР_2 (а.с. 12). Відповідно до довідки МСЕК, серія 10 ААВ № 474173, від 01.07.2013 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 01.07.2013 року по 01.08.2015 року, а відповідно до довідки МСЕК, серія АВ № 0478231, з 01.08.2015 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності безтерміново (а.с. 13). Згідно з довідкою про розмір призначеної та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2017 року за вказаний період з пенсії позивача було відраховано 243,36 грн. військового збору, 2 433,66 грн. податку на доходи фізичних осіб, 23 083, 50 грн. відрахування в період роботи (а.с. 15-16). До 19.04.2014 року, тобто до набрання чинності ЗУ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року за № 1166-УІІ, яким передбачено внесення змін до статті 164 Податкового кодексу України, пенсія громадян, в тому числі і ОСОБА_1 , не підлягала оподаткуванню. Після набрання чинності ЗУ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 р. за № 1166-УІІ пункт 164.2. статті 164 ПК України доповнено новим підпунктом 164.2.19., яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положенням абзаців 13,14 пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», прийнятого Верховною Радою України 28.12.2014 року за № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 року, підпункт 164.2.19. пункту 164.2. статті 164 Кодексу викладено у новій редакції, згідно якої до детального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць) (в 2015 році: 1218 х 3 = 3654, в 2016 році: 1378 х3 = 4134), встановленої на 01 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати». Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 року № 1411-VIII, який набрав законної сили 01.07.2016 року, встановлено, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання оподатковуються, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 01 січня звітного податкового року. Законом № 1411 також передбачено, що положення підпункту 164.2.19. пункту 164.2. статті 164 Кодексу не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність ст.10 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Окрім того, відповідно до пункту 16-1 розділу XX «Прикінцеві положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи ЗС України, встановлюється військовий збір. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2. цього пункту. Пунктом 162.1. ст.162 ПК України встановлено, що платниками податку є, зокрема фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Відповідно до п.163.1. ст.163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Згідно з п.164.1. ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає: оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Пунктом 168.1.1. ст.168 ПК України визначено, що оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку здійснюється додатковим агентом. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати додаток із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Розрахунок податкових зобов`язань з оподатковуваного доходу платника додатку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України) (п.168.3 ст.168 ПК України). Відповідно до п.167.1. ст.167 ПК України у редакції, що діяла з 19.04.2014 року, ставка податку становила 15 відсотків бази оподаткування. З лютого 2015 року по липень 2015 року з пенсії ОСОБА_1 вирахувано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 15 % (з пенсії, що перевищує три розміри мінімальної заробітної плати), що становить 2 433, 66 грн., а також 1,5 % військового збору у сумі 243, 36 грн. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213 -VІІІ від 02 березня 2015 року, який набрав чинності з 01.04.2015 року, запроваджено особливий порядок виплати пенсій працюючим пенсіонерам. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911, у 2016 році продовжено особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам, а саме в період роботи працюючим пенсіонерам виплачувалося 85 % призначеного розміру пенсії. З серпня 2015 року по вересень 2017 року позивачу виплачувалася пенсія як працюючому пенсіонеру, тобто 85 %, у зв`язку з чим утримано 23 083,50 грн. Відповідно до п.п. 164.2.19. п. 164.2. ст. 164 розділу IV Кодексу (в редакції чинній на момент оподаткування грошового утримання позивача) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб зараховувалися суми пенсій (включаючи суму їхньої індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, одержуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їхній розмір перевищував три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), установленої на 1 січня звітного податкового року, - в частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їхньої виплати. Щомісячна пенсія ОСОБА_1 встановлена у розмірі, що перевищує 3 розміри неоподаткованого мінімуму, а тому підлягала оподаткуванню на загальних підставах в межах частини такого перевищення. Рішенням Конституційного суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абз. 1 п.п. 164.2.19. п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) вирішено: визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абз. 1 п.п. 164.2.19. п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Відповідно до ст. 91 ЗУ «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Вищевказані положення Податкового кодексу України втратили чинність з 27 лютого 2018 року. Проте, втрата нормативно-правовим актом (або його частиною) чинності не тотожна його неконституційності. Конституційним Судом України визнано факт неконституційності положень абз. 1 п.п. 164.2.19. п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України, що вказує на те, що такі положення суперечили нормам Конституції з моменту їх прийняття. Рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності нормативно-правового акту, а встановлює наявність чи відсутність такого юридичного факту. Отже, положення абз. 1 п.п. 164.2.19. п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України були неконституційними і до 27 лютого 2018 року. З огляду на те, що виконання неконституційного нормативно-правового акту є недопустимим, оподаткування пенсії позивача є безпідставним та таким, що порушує його конституційні права. Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. При цьому, положення ч. 3 ст. 152 Основного Закону прямо відсилається до спеціального закону, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку. Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий. Посилання позивача на положення ст. 1175 ЦК України є безпідставним, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Суд першої інстанції , відмовляючи у позові, виходив з того, що вказана норма права не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а не законом, визнаним неконституційним. За час дії неконституційних положень абз. 1 п.п. 164.2.19. п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України пенсія ОСОБА_1 виплачувалась не у повному обсязі, у період з 01 лютого 2015 року по липень 2015 року відраховано з пенсії податок на доходи фізичних осіб у розмірі 2 433,66 грн. та військовий збір у розмірі 243,36 грн., а також у період з серпня 2015 року по вересень 2017 року пенсія виплачувалася із обмеженням у розмірі 85 %, що становить 23 083,50 грн., проте, військовий збір та нарахована позивачем сума недоплаченої пенсії не охоплюються рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року, а тому не підлягають стягненню на підставі ч. 3 ст. 152 Конституції України. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які їх регулюють, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам діючого матеріального та процесуального права. Предметом даного спору є стягнення з відповідача на користь позивача 25 760,52 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, на підставі до ст. 152 Конституції України, ст. ст. 22,1166,1173,1175 ЦК України. Згідно ст. 152 Конституції України Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Частина перша статті 152 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1401-VIII від 02.06.2016 . Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Частина друга статті 152 в редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016 . Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Згідно ч. 1, п.2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Стаття 1173 ч. 1 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Стаття 1175 ч. 1 ЦК України передбачає, що ш кода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 466/7720/16-а (провадження № К/9901/1468/17) дійшов до висновку, що «прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 у справі №1-6/2018 щодо визнання такими, що не відповідають Конституції України положень абзацу першого підпункту 164.2.19. пункту 164.2. статті 164 ПК України не є підставою для скасування судових рішень та визнання протиправними дій відповідача щодо оподаткування пенсії позивача, оскільки відповідно до рішення від 27.02.2018 р. у справі №1-6/2018 положення статті 164 ПК України втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення». Отже, відповідно до вказаного висновку Верховного Суду порушене право позивача, факт порушення якого було встановлено Конституційним Судом України у рішенні від 27.02.2018 року у справі № 1-6/2018, не підлягає поновленню. Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірні правовідносини не підпадають під дію ст. 1175 ЦК України, оскільки ця норма права підлягає застосуванню у разі визнання незаконним і скасування нормативно-правового акту, а у даному випадку визнані неконституційними окремі положення Податкового кодексу України, який є законом, а спеціальний закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий, тому позовні вимоги не підпадають задоволенню на підставі ч. 3 ст. 152 Конституції України. Крім цього, апеляційний суд у складі колегії суддів звертає увагу на те, що обгрунтовуючи позов в частині завдання позивачу збитків, представник позивача посилається на постанову Верховного Суду України від 18.05.2016 р. у справі №6-237цс16, в якій судами було встановлено, що діями ТУ ДСА України в Житомирській області, зокрема наданням довідок щодо отримання грошового забезпечення за посадою на момент виходу на пенсію, які не відповідали дійсності, позивачу було завдано збитків, які полягали в нарахуванні йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, меншому за той, на який він мав право у зв`язку з обійманням адміністративної посади голови суду. У вказані справі Верховний Суд України прийшов до висновку про те, що відповідно до пункту 2 частини другої тієї ж статті збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода), отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. У цій справі, збитки полягають не в реальних втратах особи, яких вона зазнала або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права, а стаття 22 ЦК України практично визнає лише такий спосіб захисту, як відшкодування збитків. Тобто, у вказаній справі, судами були встановлені дії органу державної влади по наданню довідок, що не відповідали дійсності, що потягло завдання збитків, які полягали у нарахуванні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, меншому за той, на який би особа мала право. У даній справі, що переглядається, представник позивача вказує на завдання збитків при обчисленні пенсії позивачу у зв`язку з визнанням неконституційним окремих положень Податкового кодексу України, тобто справи не є аналогічними за фактичними обставинами та, на думку колегії суддів, не є тотожними поняття «збитків» у цих справах з огляду на вимоги ст. 1166 ЦК України, на яку посилається представник позивача, та яка передбачає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Доводи апеляційної скарги про те, що є хибним висновок суду першої інстанції про те, що суми утриманих податків з належної до виплати позивачеві пенсії не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки у тексті рішення суду такий висновок відсутній. Доводи апеляційної скарги щодо поняття «збитки» є особистим тлумаченням представником позивача вказаного поняття і ототожнення фактичних обставин у різних справах. У доводах апеляційної скарги представник позивача погоджується з тим, що відсутній закон, який визначає порядок відшкодування державою шкоди, що завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, визнає, що ст. 1175 ЦК України дійсно не є тією нормою, яку слід застосувати при розгляді спору, але вважає, що може бути застосована аналогія закону або аналогія права, бо норми Конституції є нормами прямої дії, проте, судом першої інстанції достатньо повно обгрунтовано рішення про відмову у позові, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду. У доводах апеляційної скарги представник позивача на свій розсуд тлумачить поняття «визнання неконституційним нормативно-правового акту», «визнання незаконним», «втрата чинності нормативно-правового акту» щодо їх тотожності з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 27.03.2018 р. № 1-р/2018. Згідно другого абзацу резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.03.2018 р. № 1-р/2018 положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тому доводи апеляційної скарги про те, що незаконність положення вказаного абзацу, тобто його невідповідність Конституції України, слід визначити з моменту прийняття цього Закону №1166-УІІ від 27.03.2014 р., не заслуговує на увагу, оскільки у Рішенні Суду прямо зазначено, що положення вказаного абзацу втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, іншого тлумачення другого абзацу резолютивної частини Рішення Суду не може бути. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну представника ОСОБА_1 - адвоката Малофєєва Артема Івановича - залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 січня 2020 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов