Постанова Житомирський апеляційний суд № 282/5/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №282/5/19 Головуючий у 1-й інст. Гуцал П.І. Категорія 29 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Галацевич О.М., суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Любарського районного суду Житомирської області, ухвалене 30 вересня 2019 року суддею Гуцалом П.І. у смт. Любарі, повний текст рішення складено 04 жовтня 2019 року, у справі № 282/5/19 за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, в с т а н о в и в : У грудні 2018 року представник приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (далі - Товариство, страховик) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з останнього на користь Товариства відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 26909,20 грн. В обґрунтування позову зазначив, що Товариство відшкодувало шкоду, яка завдана відповідачем, винним у дорожній транспортній пригоді (далі - ДТП), що сталася 01 жовтня 2016 року. Під час ДТП ОСОБА_1 керував забезпеченим транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а тому до страховика після виплати страхового відшкодування перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача у розмірі виплаченого відшкодування. Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2019 року позов Товариства задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 26909,20 грн та 1762 грн судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Товариства та вирішити питання розподілу судових витрат. На його думку, судом не встановлено дійсного розміру завданої шкоди, а наявний у матеріалах справи звіт про визначення вартості матеріального збитку та протокол огляду транспортного засобу не можуть бути належними доказами у справі. Також зазначив, що його не було повідомлено про здійснення огляду пошкодженого транспортного засобу. Крім того, відповідно до п. 1.9 Методики визначення обсягу ремонтних дій при встановленні розміру матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, зареєстрованої 12 вересня 2014 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції, встановлення розміру матеріального збитку або вартості відновлювального ремонту є виключною компетенцією судових експертів, проте судом безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи. У відзиві на апеляційну скаргу представник Товариства просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції та безпідставність доводів відповідача. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/36777/16-п від 22.11.2016 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124 та ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.36). Цією постановою встановлено, що останній 01.10.2016, керуючи в стані алкогольного сп`яніння автомобілем марки ВАЗ 2107 номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки Mercedes-Benz номерний знак НОМЕР_2 , який рухався попереду. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди автомобілі зазнали механічних пошкоджень. Цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ 2107 номерний знак НОМЕР_1 застраховано Товариством на умовах полісу АЕ/6875668 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів, укладеного 09.02.2016 року (а.с.9). ОСОБА_2 , якому належить пошкоджений автомобіль марки Mercedes-Benz номерний знак НОМЕР_2 , 06.01.2017 звернувся до Товариства з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування (а.с.11). Згідно страхового акту №712-10551 від 19.05.2017 та розрахунку суми страхового відшкодування Товариством виплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування на загальну суму 26909,20 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень №1066 від 19.05.2017 та №1123 від 26.05.2017 (а.с. 32, 33, 38, 39). Згідно звіту автотоварознавчої експертизи № 13364 від 07.10.2016 вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля марки «Merсedes-Benz Vito 111CDi», номерний знак НОМЕР_2 становить 76065,49 грн, вартість відновлювального ремонту цього транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу - 31571,04 грн (а.с. 12-31). Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою статті 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За змістом частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону). Згідно до статті 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до п. 21.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Пунктом 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик i потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування i не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Закону порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно з підпунктами «а», «в» пункту 38.1.1 статті 38 Закону страховик, після виплати страхового відшкодування, має право подавати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, та (або) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Встановивши, що водій забезпеченого транспортного засобу - ОСОБА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння спричинив ДТП, а Товариство виплатило страхове відшкодування потерпілому внаслідок цього ДТП, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Товариство, відповідно до положень статті 38 Закону, набуло права зворотної вимоги до відповідача у межах суми страхового відшкодування, у зв`язку із чим обґрунтовано задовольнив вимоги позивача. Доводи відповідача, які зводяться до незгоди з розміром страхового відшкодування, є безпідставними, оскільки такий розмір встановлений між страховиком і потерпілою особою відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону. Виплата страхового відшкодування потерпілому підтверджена письмовими матеріалами справи. Згідно вимог чинного законодавства право зворотної вимоги (регресу) до винної особи страховик має у розмірі виплаченого відшкодування, а тому розмір матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого транспортного засобу, не має правового значення для вирішення спору. Тому, також, відсутні підстави для призначення судової експертизи з цього питання. Інші, наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Дана справа є малозначною, оскільки визначена у ній ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Тому, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Любарського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 15 січня 2020 року.