Постанова 4818 № 638/13219/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2020 року м. Харків справа № 638/13219/15-ц провадження № 22-ц/818/776/20 Харківський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Коваленко І.П., суддів: Овсяннікової А.І., Сащенка І.С., за участі секретаря: Дмитренко А.Ю., учасники справи: позивач: прокурора м. Харкова в інтересах держави відповідач: Харківська міська рада, відповідач: ОСОБА_1 третя особа: державна інспекція сільського господарства в Харківській області, третя особа: ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом прокурора м. Харкова в інтересах держави до Харківської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_2 про скасування рішення, визнання недійними державних актів на право власності на земельну ділянку та правочинів, за апеляційною скаргою прокурора Харківської області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року, постановлене суддею Грищенко І.О., - ВСТАНОВИВ: У серпні 2015 року прокурор м. Харкова звернувся до суду в інтересах держави з позовами до Харківської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_2 про скасування рішення, визнання недійними державних актів на право власності на земельну ділянку та правочинів. Позов мотивований тим, що в ході вивчення правомірності передачі в приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою встановлено, що відповідно до пунктів 12.1,12.2, 12.3 та 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23 червня 2010 року №151/10 обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Зелений квартал» (далі - ОК «ЖБК «Зелений квартал») було передано у власність земельні ділянки, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 11,9188га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0046, площею 9,3146га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0042, площею 4,8534га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0044, площею 6,3269га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0045 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по АДРЕСА_1 . На виконання вказаного рішення міської ради ОК «ЖБК «Зелений квартал» видано державні акти на право власності на земельні ділянки - серії ЯЛ № 148262, серії ЯЕ № 148259, серії ЯЛ № 16148260 та ЯЛ № 148261. Прокурор вказував, що рішення Харківської міської ради про передачу у власність ОК «ЖБК «Зелений квартал» прийнято у порушення вимог статей 41 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 133, 135, 137 Житлового кодексу Української PCP (далі - ЖК Української PCP) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української PCP від 30 жовтня 1985 року №186 (далі - Примірний статут). На думку позивача, ОК «ЖБК «Зелений квартал» за своєю метою діяльності не відповідає вимогам вказаних статей, оскільки рішення про створення ОК «ЖБК «Зелений квартал» та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме в цій міській раді. Всупереч статті 135 ЖК УРСР та абзацу 1 пункту 8 Примірного статуту члени кооперативу (на момент створення), а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не потребували поліпшення житлових умов. На момент прийняття зазначеного рішення Харківської міської ради вказані особи на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували. ОК «ЖБК «Зелений квартал» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК Української PCP та статті 41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово- будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов. Прокурор вважав, що пункти 12,1, 12.2, 12.3 та 12.4. додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23 червня 2010 року № 151/10 є незаконними. Таким чином, оскільки спірне рішення Харківської міської ради, яке слугувало підставою для подальшого оформлення 4 державних актів на право власності на 4 земельні ділянки, підлягає визнанню незаконним та скасуванню то вказані акти також не відповідають закону та порушують - права держави. Спірні земельні ділянки були в подальшому відчужені на підставі договору купівлі-продажу від 18 лютого 2013 року на користь ОСОБА_1 , який в свою чергу передав земельні ділянки в іпотеку. Факт незаконності набуття ОК «ЖБК «Зелений квартал» права власності на спірні земельні ділянки виключає саму можливість відчуження права власності на ці землі іншій особі на законних підставах. Прокурор вважає, що договір купівлі-продажу та договір іпотеки щодо спірних земельних ділянок спрямовані на протиправне відчуження об`єкта права власності Українського народу, вказані правочини є такими, що порушують публічний порядок, тобто є нікчемними. Враховуючи, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави всупереч вимогам законодавства, у ОСОБА_1 на користь якого у подальшому було відчужено ділянку, не виникло право власності. У зв`язку з цим просив суд: визнати незаконними та скасувати пункти 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23 червня 2010 року № 151/10; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 148262, серії ЯЕ № 148259, серії ЯЛ № 16148260 та серії ЯЛ № 148261; визнати відсутність у ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 11,9188 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0046; земельну ділянку площею 9,3146 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0042; земельну ділянку площею 4,8534 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0044; земельну ділянку площею 6,3269 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0045; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 вказані земельні та передати їх Харківській міській раді. Ухвалами Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 березня 2016 року та 25 листопада 2016 року позови об`єднані в одне провадження. В судовому засіданні суду першої інстанції представники прокуратури заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача в особі Харківської міської ради проти заявлених позовних вимог заперечував повністю. Представник відповідача ОСОБА_1 , проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі. Треті особи: державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явились, про причину неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року позов прокурора м. Харкова - залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції прокурор Харківської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що сама по собі обізнаність прокурора про передачу спірної земельної ділянки у 2010 році (факт присутності на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради від 23 червня 2010 року прокурора м. Харкова Поповича Є.М. та направлення рішення 45 сесії Харківської міської ради V скликання листом №04/1996/2-10 від 19 липня 2010 року на адресу прокуратури м. Харкова) не є підставою для обізнаності щодо існуючих порушень та необхідності застосування положень ст.267 ЦК України; до спірних правовідносин судом безпідставно не застосована правова позиція, що міститься в постанові Верховного Суду України від 20 серпня 2013 року у справі №3-118гс13. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року - залишено без змін. На рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року та на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року прокуратура Харківської області подала касаційну скаргу. Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року - скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з`явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з дійсним позовом без поважних причин. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1-2 ст.5, ч.1 ст.12, ч.1 ст.13, ч.1 ст.15 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Судовим розглядом справи встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що рішенням 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 23 червня 2010 року №151/10 (пункти: 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4 додатку 1) надано обслуговуючому кооперативу ЖБК «Зелений квартал» у власність земельні ділянки, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 11,9188га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0046, площею 9,3146га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0042, площею 4,8534га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0044, площею 6,3269 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0045га, для будівництва та експлуатації кварталу житлової забудови, що розташована по АДРЕСА_1 . На підставі вищезазначеного рішення обслуговуючому кооперативу «ЖБК «Зелений квартал» видано державні акти на право власності на земельні ділянки: площею 11,9188га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0046 ) - ЯЛ №148262, площею 9,3146га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0042) - ЯЕ №148259, площею 4,8534га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0044) - ЯЛ №148260, площею 6,3269га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0045) - ЯЛ №148261. У подальшому спірні земельні ділянки були відчужені на підставі цивільно-правових угод, а саме на підставі договорів купівлі-продажу від 19 лютого 2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., за реєстровими номерами 360, 354, 327, 333, на користь ОСОБА_2 , яка у подальшому 22 березня 2013 року на підставі договорів про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., за реєстровими номерами 1041, 1044, 1035, 1038, передала спірні земельні ділянки у власність ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 грудня 2016 року. Як на підставу своїх позовних вимог прокурор зазначає, що ОК «ЖБК «Зелений квартал» за своєю метою діяльності не відповідає вимогам вказаних статей, оскільки рішення про створення ОК «ЖБК «Зелений квартал» та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме в цій міській раді. Всупереч статті 135 ЖК УРСР та абзацу 1 пункту 8 Примірного статуту члени кооперативу (на момент створення), а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не потребували поліпшення житлових умов. На момент прийняття зазначеного рішення Харківської міської ради вказані особи на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували. ОК «ЖБК «Зелений квартал» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК Української PCP та статті 41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово- будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов. Прокурор вважав, що пункти 12,1, 12.2, 12.3 та 12.4. додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23 червня 2010 року № 151/10 є незаконними. Враховуючи, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави всупереч вимогам законодавства, у ОСОБА_1 на користь якого у подальшому було відчужено ділянку, не виникло право власності. Згідно положень ч.1 ст.60 ЦПК України, в редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічне положення закріплено в ч.1 ст.80 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.1 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 44 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх не відповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до вимог ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно- будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Згідно з п. 2.6. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди, або безоплатно у власність. Кооператив також може набути право власності на землю за цивільно-правовими угодами. Відповідно до умов п. 3.1. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, кооператив створюється з метою забезпечення житлом будівництва або придбання багатоквартирного жилого будинку (будинків) та інших об`єктів нерухомого майна, в тому числі нежитлових будівель, або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, присадибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, або із залученням банківських кредитів, чи позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками) та іншими об`єктами нерухомого майна. Статтею 2 Закону України «Про кооперацію» визначено термін обслуговуючий кооператив, як кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Згідно із ст. 6 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Відповідно до п.3.3.1Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання, затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28 травня 2004 року №97, визначено, що кооператив це юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Оскільки Харківська міська рада не є органом державної реєстрації юридичних осіб, вона не наділена повноваженнями щодо контролю за дотриманням порядку створення юридичних осіб. З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що посилання прокурора щодо недотримання Харківською міською радою законодавства України під час прийняття рішення щодо передачі земельної ділянки ґрунтуються на довільному тлумаченні норм права, а зазначені прокурором обставини не підтвердженні нормами чинного закону та не знаходять свого документального відображення. Крім того, положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано на невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом). Оскільки державна реєстрація другого відповідача на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, судом першої інстанції обґрунтовано не прийняті посилання прокурора про незаконність створення ОК «ЖБК «Зелений квартал». Крім того, судом першої інстанції також зазначено, що правові підстави скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені положеннями ст. 21 ЦК України, згідно якої суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до роз`яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26 січня 2000 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Отже, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов: 1)невідповідність актам цивільного законодавства; 2)порушення цивільних прав або інтересів. Невідповідність спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства зводиться прокурором до недотримання ОК «ЖБК «Зелений квартал» під час здійснення державної реєстрації вимог чинного законодавства, а саме ЖК УРСР в частині невідповідності кількості осіб у складі, відсутність членів ЖБК на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов. Разом з тим, як вбачається з наявних матеріалів справи та викладених норм законодавства створення ОК «ЖБК«Зелений квартал» відбулося не лише на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту, а й відповідно до положень Закону України «Про кооперацію», нормами якого визначена інша процедура організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів. Окрім того, рішення міської ради про виділення земельних ділянок закінчило свою дію з отриманням правовстановлюючих документів . Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі. Прийняте Харківською міською радою (як суб`єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельних ділянок є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акту не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Враховуючи наведене, позови, предметом яких є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Частиною 1 ст.9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року закріплено обов`язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року «Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» (Stretch v. UnitedKingdom, 44277/98) визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна (на підставі того, що державний орган порушив закон при укладенні договору) є неприпустимим. Отже, застосування законодавства про захист права власності є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. Якщо звернутися до українського законодавства, то право власності визначається через класичну формулу: власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах, передбачених законом. А оскільки закон є продуктом передусім державної діяльності, можна тлумачити цей принцип як можливість використання майна на свій розсуд у межах, передбачених державою, або в межах, передбачених державою та закріплених у законі. У справі, яка розглядається, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності. Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування. З позиції Європейського суду «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Європейський суду неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею». Таким чином, принципи пропорційності та балансу інтересів територіальної громади м. Харкова та ОСОБА_1 , який є її частиною, не порушені, оскільки діяльність кооперативу спрямована не тільки на експлуатацію та управління житловим комплексом, а й у тому числі на забезпечення житлом членів кооперативу, які виявили бажання та вступили до лав Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Зелений квартал». Тобто задоволення вимог позивача призведе до того, що держава втрутиться в справи власника та позбавить другого відповідач права власності на земельну ділянку. Враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), колегія судів не вбачає правових підстав для задоволення позову. З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що оскільки позовні вимоги прокурора про визнання недійсними державних актів на право власності на спірні земельні ділянки та зобов`язання ОК «ЖБК «Зелений квартал» їх передати Харківській міській раді є похідними, тому вони також задоволенню не підлягають. Крім того, у заперечення проти позову ОСОБА_1 та Харківська міська радою просили застосувати до даних правовідносин позовну давність. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 чт.261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Статтями 45, 46 ЦПК України, в редакції, що діяли на час розгляду справи судом першої інстанції, передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Прокурор міста Харкова Попович. Є.М. згідно з даними витягу з протоколу 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання 23 червня 2010 року на пленарному засіданні міської ради був присутній, що підтверджено належними доказами, наданим до справи. Згідно даних листа від 19 липня 2010 року № 08-04/1696/2-10, Харківською міською радою до прокуратури міста Харкова було направлено рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання, що також знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи. У зв`язку з обізнаністю прокурора м. Харкова про прийняття оскаржуваного рішення (додатків) Харківської міської ради, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вона становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України «Про прокуратуру». Нездійснення своєчасно прокурорського реагування на прийняті рішення органів місцевого самоврядування, що є обов`язком органів прокуратури, призводить до наслідків, визначених ч. 2 ст.12 та ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади. Таким чином посилання прокурора, що про незаконність рішення 45 сесії Харківської міської ради У скликання прокурор він в березні 2015 року в ході вивчення даних офіційного веб-сайту Харківської міської ради, а тому строк позовної давності не пропущено, обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції і не приймаються колегією суддів, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суд, яке ухвалене з дотримання вимог закону. Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу прокурора Харківської області - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повну постанову складено 14 січня 2020 року. Головуючий - І.П. Коваленко Судді - А.І. Овсяннікова І.С. Сащенко