Постанова 4813 № 521/13724/18

Номер провадження: 22-ц/813/5468/19 Номер справи місцевого суду: 521/13724/18 Головуючий у першій інстанції Мазун І. А. Доповідач Дрішлюк А. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.12.2019 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс ЛТД» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю у вигляді койко-місця шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, - ВСТАНОВИВ: 16 серпня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс ЛТД» звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси із позовною заявою, в якій просили суд усунути ТОВ «Жилсервіс ЛТД» перешкоди у користуванні власністю у вигляді койко-місця в кімнаті АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 із вказаної кімнати без надання іншого житлового приміщення та покласти на відповідача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01 лютого 2017 року між ТОВ «Жилсервіс ЛТД» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди житлового приміщення - одного койко-місця в гуртожитку за вказаною адресою строком до 31 січня 2018 року, проте 01 лютого 2018 року позивач відмовив ОСОБА_1 в подальшому укладанні такого договору у зв`язку з тим, що за період попереднього проживання в гуртожитку за вищевказаною адресою відповідач порушував умови договору щодо сумісного проживання та був попереджений про необхідність звільнення приміщення до 20 березня 2018 року. Так як в подальшому відповідач не звільнив займане приміщення, позивач повторно 12 червня 2018 року листом № 18 попередив відповідача ОСОБА_2 про виселення з займаного приміщення. Однак відповідач на момент звернення позивача до суду із позовною заявою в добровільному порядку не звільнив койко-місце у зазначеній кімнаті, продовжив ним користуватися, чим перешкоджає позивачу розпоряджатись власним майном (а.с.1-5). Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якій він вказує, що живе по АДРЕСА_2 довгий період часу, однак комендант будинку необґрунтовано та неправомірно вимагає його виселення (а.с.70-71). Рішенням Малиновського районного суду від 11 квітня 2019 року позовні вимоги ТОВ «Жилсервіс ЛТД» вирішено задовольнити, а саме ТОВ «Жилсервіс ЛТД» перешкоди у користуванні власністю у вигляді койко-місця в кімнаті АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення(а.с.80-84). Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2019 року є протизаконним, а приватизацію ТОВ «Жилсервіс ЛТД» гуртожитків неправомірною. Також апелянт зазначає, що в ході судового розгляду звертався до суду із клопотанням про витребування з МБТІ матеріалів приватизаційних документів ТОВ «Жилсервіс ЛТД», проте в задоволенні клопотання було відмовлено (а.с.87). В судове засідання 07.11.2019 року апелянт не з`явився, подав заяву про перенесення судового засідання у зв`язку з сімейними обставинами. Судом відкладено розгляд справи на 19.12.2019 року. В судовому засіданні 19 грудня 2019 року представник позивача просив залишити без задоволення апеляційну скаргу. Апелянтв судове засідання не з`явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з візитом до лікарні через погіршення здоров`я, однак доказів на підтвердження відповідних обставин до суду не надав. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, оскільки в контексті норм цивільного процесуального законодавства явка до апеляційного суду учасника провадження, за умови його належного повідомлення, не є обов`язковою, клопотання апелянта про відкладення розгляду справи було відхилено апеляційним судом. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги з врахуванням предмету та підстав заявленого позову в суді першої інстанції. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що як пояснив відповідач, він ніколи у трудових відносинах з позивачем не перебував та не перебуває, а договір оренди койко-місця в кімнаті гуртожитку переукладався кожного року. Незважаючи на попередження позивача про зобов`язання звільнити займане приміщення, відповідач не виконав вимоги та продовжує незаконно використовувати койко-місце в кімнаті АДРЕСА_3 , чим порушуються законні права ТОВ «Жилсервіс ЛТД». Тому суд вирішив задовольнити позовні вимоги. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб-підприємців та громадських формувань одним з видів діяльності ТОВ «Жилсервіс ЛТД» є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.8-13). ТОВ «Жилсервіс ЛТД» на праві власності належить будівля гуртожитку, який складається з будинку літ. «А-5», загальною площею 4084,9 кв.м., житловою площею 2276,9 кв.м., відображеного у технічному паспорті від 10.04.2006 року за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 25.05.2006 року (а.с.14). Доводи та/або докази, які б спростовували факт належності ТОВ «Жилсервіс ЛТД» вище вказаного майна на праві власності апелянтом не заявлялись та до суду не подавались. Відповідно до п. 4.5 договору оренди житлового приміщення від 01.02.2017 року, укладеного між позивачем та відповідачем, останньому надано у користування частину житлового приміщення - одне койко-місце за адресою: АДРЕСА_2 на строк до 31.01.2018 року. Даний договір укладений на визначений строк та пролонгації не передбачає. Крім того, відповідно до п.п. 2.3, 3.4, 4.1-4.3 зазначеного договору орендатор зобов`язується додержуватися правил громадського порядку та сумісного проживання. Оренда приміщення здійснюється без права викупу, продажу, передання третім особам найнятого приміщення. У разі несплати за койко-місце більш ніж один місяць, а також у разі порушення будь-яких інших умов договору, домовласник має право в односторонньому порядку розірвати договір оренди житлового приміщення з наступним виселенням орендатора. Договір оренди може бути розірвано достроково в односторонньому порядку за ініціативою орендатора за умови попереднього повідомлення домовласника за один місяць. Після розірвання договору з будь-якої причини, приміщення повинно бути здане у стані, що виключає необхідність додаткового ремонту (а.с.17). 01.02.2018 року відповідач звернувся до позивача із заявою про укладення договору оренди житлового приміщення на кімнату №59 з 01.02.2018 року (а.с.16). 20.02.2018 року на адресу відповідача було направлено припис, в якому вказано, що адміністрація ТОВ «Жилсервіс ЛТД» доводить до відома ОСОБА_1 , що він систематично порушує п.2.3. договору оренди житлового приміщення - порушує правила громадського порядку та сумісного проживання в гуртожитку у зв`язку з чим та у відповідності до вимог 3.4 договору оренди житлового приміщення ТОВ «Жилсервіс ЛТД» відмовляє йому у подальшому продовженні договору оренди з 01.02.2018 року, також в приписі зазначено про те, що відповідач повинен звільнити займане приміщення до 20.02.2018 року. На вказаному листі відповідач 12.03.2018 року зазначив, що він з викладеним не згоден, оскільки протягом більш ніж 15 років не було ніяких питань та проблем, а комендант гуртожитку ОСОБА_3 сама створила таку проблему та шукала причину для звільнення койко-місця (а.с.18). 29.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся повторно з листом до ТОВ «Жилсервіс ЛТД», в якому просив надати йому роз`яснення, а саме в чому конкретно проявляється порушення ним правил громадського порядку та кому із жителів він перешкоджає та заважає проживати в гуртожитку. 12.06.2018 року директор ТОВ «Жилсервіс ЛТД» надав відповідь в якій зазначив, що відповідач захламив кімнату та позбавляє його сусідів по кімнаті нормально проживати, про що йому заступником директора ОСОБА_3 було правомірно зроблено зауваження з цього приводу, на що відповідач їй нагло нагрубив в присутності представника поліції. В цьому листі також зазначено, що адміністрація ТОВ «Жилсервіс ЛТД», як власник гуртожитку, має право відмовити в укладенні договору оренди про надання для проживання одного койко-місця. На підставі викладеного, відповідачу необхідно звільнити займане ним койко-місце в кімнаті АДРЕСА_4 та сплатити заборгованість за проживання в сумі 2750 грн згідно припису ТОВ «Жилсевіс ЛТД» від 20.02.2018 року (а.с.19-20). Також листом ТОВ «Жилсервіс ЛТД» від 21.06.2018 року на заяву відповідача від 13.06.2018 року було повідомлено відповідача про те, що він повинен звільнити займане койко-місце в кімнаті АДРЕСА_4 в строк до 10.07.2018 року та вказано, що раніше він вже отримував припис на виселення і з лютого 2018 року він про це вже був повідомлений (а.с.21). Питання користування житлом регулюється Житловим Кодексом УРСР, Цивільним кодексом України та нормами спеціального законодавства. Зокрема, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справи в «Аналізі судової практики застосування Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а саме в розділі 3 звернув увагу судів на розмежування підстав виникнення права у особи на користування житловим приміщенням у гуртожитку. Це право може виникнути як із житлових правовідносин, тобто з підстав, передбачених статтею 128 ЖК УРСР та розділом II Примірного положення про гуртожитки, так і з цивільно-правових угод, однією з яких є договір оренди житлового приміщення. За своєю правовою природою договір оренди майна є строковим і майно переходить у власність орендаря лише у випадку, якщо це передбачено законом чи договором. У випадку укладання договору оренди житлових приміщень у гуртожитках, такі договори не містять умови щодо можливості набуття орендарем права власності орендованою житловою площею. Згідно з нормами Закону № 500-VI дія цього Закону поширюється лише на випадки зайняття житлової площі у гуртожитках на підставах, передбачених статтею 128 ЖК УРСР, тому на правовідносини, що виникли з договору оренди гарантії Закону № 500-VI не поширюються. Крім того, строк дії договору оренди завжди обумовлений у договорі і є однією із його істотних умов. Проживання особи у гуртожитку після закінчення строку договору може свідчити або про продовження дії договору на тих же умовах, або про порушення орендарем порядку звільнення житлового приміщення, що у кожному випадку необхідно з`ясовувати. Отже, як вбачається з матеріалів справи та було вищезазначено, спірне житлове приміщення належить позивачу на праві приватної власності. Право користування відповідача спірним житлом виникло на підставі цивільно-правової угоди - договору найму житла, в якому сторони, серед іншого, визначились зі строком дії договору (один рік до 31.01.2018 року), правилами користування найманого житла та іншими основними та додатковими умовами. Умови вказаного договору не передбачають його автоматичної пролонгації, так само як і зобов`язання переукласти договір на новий строк або продовжити його дію в майбутньому. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що прямо передбачено статтею 391 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Статтею 821 ЦК України визначено, що договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років. До договору найму житла, укладеного на строк до одного року (короткостроковий найм), не застосовуються положення частини першої статті 816, положення статті 818 та статей 822-824 цього Кодексу. Отже, за обставинами даної справи після закінчення терміну дії договору найму наймав (відповідач) звернувся до наймодавця (позивача) з відповідною заявою щодо укладення договору найму відповідного житлового приміщення. Однак, наймодавець відмовився укладати договір найму на повторний строк обґрунтовуючи свою позицію порушенням умов раніше укладеного договору найму. Апеляційний суд звертає увагу, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 ЦК України), окрім випадків прямо встановлених законом. А тому позивач (наймодавець), діючи в межах прав та гарантій, встановлених законом щодо реалізації права власності, відмовив відповідачу в укладенні договору найму житла. При цьому, в контексті встановлених обставин справи, діючим законодавством не передбачено виселення наймача з обов`язковим наданням іншого житлового приміщення. Так враховуючи наведене, оскільки відповідачем-апелянтом не було доведено наявність обставин, які б свідчили про порушення позивачем норм законодавства стосовно відмови в укладенні договору найму житла та вирішення справи по суті судом першої інстанції, апеляційна скарга відхиляється. При цьому, апеляційний суд зазначає, що доводи апелянта щодо неправомірної приватизації спірного майна не стосуються предмету спору та суті спірних правовідносин, їх оцінка не має правового значення для вирішення спору по суті заявлених вимог, а є підставою для розгляду та вирішення в рамках іншої справи, на існування якої безпосередньо посилався апелянт. Тому відповідні доводи не приймаються апеляційним судом. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Одночасно апеляційний суд зауважує, що з моменту звернення до суду з апеляційною скаргою апелянт мав достатньо часу для подання до апеляційного суду через канцелярію чи засобами поштового зв`язку додаткових пояснень по суті апеляційної скарги. Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Таким чином, враховуючи вищенаведене, оскільки доводи апеляційної не знайшли свого підтвердження та не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2019 року - залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік П.М. Черевко Повний текст постанови виготовлено 13 січня 2020 року. Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк