Постанова 4807 № 322/551/19

Дата документу 14.01.2020 Справа № 322/551/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 322/551/19 Головуючий у 1 інстанції: Шиш А.Б. № 22-ц/807/182/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Полякова О.З. Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ В травні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк»звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 03 квітня 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено договір, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 1600 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. Позивач зазначав, що своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг. У зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань відповідачем, станом на 26 березня 2019 року, у відповідача виникла заборгованість в сумі 11969 гривень 68 копійок, а саме: 464 гривні 50 копійок - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7674 гривні 29 копійок - нараховано пені за прострочене зобов`язання, 2784 гривні 71 копійка - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 гривень - штраф (фіксована частина), 546 гривень 18 копійок - штраф (процентна складова). Посилаючись на зазначені обставини просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на його користь вказану суму. Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2019 року в позові відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Згідно із частинами 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Дослідивши розрахунок, на підставі якого АТ КБ "ПриватБанк" заявлялись вимоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . колегія суддів погоджується із висновком суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Так, з розрахунку вбачається, що відповідач має заборгованість в сумі 11969 гривень 68 копійок, а саме: 464 гривні 50 копійок - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7674 гривні 29 копійок - нараховано пені за прострочене зобов`язання, 2784 гривні 71 копійка - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 гривень - штраф (фіксована частина), 546 гривень 18 копійок - штраф (процентна складова). У анкеті-заяві позичальника №б/н від 03.04.2014 року не встановлена процентна ставка, не містять матеріали справи й доказів повідомлення відповідача про її розмір та зміну шляхом збільшення. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути складові повної вартості кредиту, зокрема заборгованість за пеню за прострочення зобов`язання та за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.,, а також штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03.04.2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме із цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов ознайомився і погодився відповідач, а також зрозумів їх зміст, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (03 квітня 2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14 травня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказану обставину. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічну правову позицію, викладено Верховним Судом України в постанові від 11 березня 2015 року в справі № 6-16цс15, а також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17. Крім того, як відображено у рахунку, наданого позивачем, у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за тілом кредиту. Колегія суддів також вважає необхідним зауважити, що при досліджені Умов та Правил надання банківських послуг, встановлено, що всі нарахування здійснюються на непогашену суму тіла кредиту, та відповідно, в залежності від цієї суми. Крім того, кошти, отримані від позичальника розподіляються за вищевказаними Умовами в першу чергу на погашення штрафів, далі - комісії, далі - пені, далі - відсотків по овердрафту, тіла овердрафту, далі - штрафів, далі - простроченого тіла кредиту, далі - відсотків до сплати по кредиту, далі - тіла кредиту до оплати, частина суми спрямовується на погашення заборгованості за Кредитом. Отже, розрахунок заборгованості за договором не відповідає вимогам кредитного договору. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Так, в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що сам факт отримання кредитної картки та заняття з неї грошових сум свідчать про існування договору на визначених Правилами умовах. разом з тим, судом першої інстанції у судовому рішенні зазначалося про те, що жодним доказом не підтверджено умови, на яких укладався договір, а відтак неможливо вважати, що наданий банком розрахунок заборгованості було зароблено у урахуванням умов, доведених до споживача. Також безпідставним є посилання на те, що судом не стягнуто тіло кредиту. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість за тілом кредиту відсутня, проте є заборгованість за простроченим тілом кредиту. Під тілом кредиту розуміється та сума, яка була отримана позичальником на умовах її повернення. Натомість як вбачається з наданої позивачем виписки з відомостей про рух коштів боржника, з травня 2014 року вирахування кредитних грошових коштів відбувалося поза волею позичальника в автоматичному режимі. Так, здійснювалося списання процентів за користування кредитним лімітом, перевід коштів між рахунками тощо. При цьому одночасно виписка містить відомості про внесення позичальником грошових коштів на поповнення карти та депозиту. Надані позивачем відомості не дозволяють виокремити ті грошові кошти, які були отримані позичальником та ті, які списувалися поза волею позичальника за рахунок кредитного ліміту. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відтак суд першої інстанції у даній справі зробив правильний висновок про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк а також про те, що наданий розрахунок не надає підстави вважати, що позичальник має будь-яку заборгованість за тілом кредиту, яка утворилася за рахунок отриманих ним за власною волею та не повернених позивачеві грошових коштів. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Доводи апеляційної скарги вказаних у рішенні суду висновків не спростовують, а фактично зводяться до незгоди з рішенням суду, та посиланням на те, що заявлені Банком вимоги не спростовані відповідачем, проте за вимогами статей 12, 81 ЦПК України процесуальним обов`язком позивача є доведення своїх вимог. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд знехтував принципами платності кредитного договору не є переконливим, позаяк у відповідності до положень ст. 13 ЦПК суд першої інстанції виходив з принципу диспозитивності цивільного судочинства. За зазначеною нормою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Тож суд першої інстанції не наділений правом самостійно визначати іншу процентну ставку, за якою нібито мав оплачуватися кредит, всупереч заявленим позовним вимогам. З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення. У апеляційній скарзі позивач також посилається на те, що суд першої інстанції не мав права відмовляти частково у позові за відсутності заперечень проти позову з боку відповідача. Такі посилання не узгоджуються положеннями закону щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За ст. 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, не може бути підставою для повного задоволення вимог позивача лише відсутність заперечень проти позову з боку відповідача. До того ж за положеннями ст. 206 ЦПК навіть у разі визнання позову відповідачем, суд ухвалює рішення про задоволення позову лише за наявності для того законних підстав. За таких обставин судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2019 рокупо цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 14 січня 2020 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: О.З. Поляков С.В. Кухар