Постанова 4804 № 265/3918/19

22-ц/804/345/20 265/3918/19 Головуючий у 1-й інстанції Гноєвой С.С. Суддя-доповідач: Попова С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Попової С.А., суддів Кочегарової Л.М., Ткаченко Т.Б., за участю секретаря Сидельнікової А.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Гноєвого С.С., повний текст рішення складено 01 листопада 2019 року, по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог В червні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в обґрунтування зазначивши, що відповідно до укладеного договору № б/н від 16.11.2010 року відповідач отримав кредит у розмірі 2500грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачем надано згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банком зобов`язання за договором та угодою виконано, надано відповідачу кредит у встановленому договором розмірі, проте відповідачем умови договору не виконано, у зв`язку з чим станом на 30.04.2019р. мається заборгованість у сумі 37029,65грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 2139,40грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 31050,74грн; заборгованості за пенею та комісією - 1600грн; а також штрафу (фіксована частина) - 500грн; штрафу (процентна складова) - 1739,51грн., яку банк просив стягнути, компенсуючи поряд з цим понесені витрати з оплати судового збору за рахунок відповідача. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 листопада 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 16.11.2010р. станом на 30.04.2019р. у розмірі 2139,40грн, а також судовий збір в сумі 110,99грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позов частково, тобто стягуючи на користь кредитора з позичальника лише основну суму заборгованості (тіло кредиту) і відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитним ресурсом, пені та комісії, суд першої інстанції виходив з того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені з комісією, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин і не створюють майнового обов`язку для відповідача по неузгоджених ним умовах. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення в частині відмови у стягненні заборгованості по процентам, пені та комісії, штрафам скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у відповідні частині в повному обсязі. Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд встановив, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, але при цьому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача утвореної заборгованості з відсотками, пенею та комісією, штрафами, бо суд першої інстанції не зважив на наявні у справі докази щодо інформування позичальника ОСОБА_1 Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписаної відповідачем 16.11.2010р., де сторонами була узгоджена процентна ставка 2,5% щомісяця (або 30% річних), а також визначені обсяги комісії (за зняття готівки, за моніторинг неактивної карти, за отримання балансу на чек і по банкоматах, за безготівкові платежі), а також пеня за несвоєчасне погашення заборгованості і штрафи за порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов`язанням згідно умов договору. Рішення в частині задоволення вимог про стягнення основної суми боргу не оскаржується. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Процедура розгляду справи апеляційним судом Враховуючи положення ч. 1 ст. 368 ЦПК України, розгляд даної справи, що є малозначною згідно із ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку спрощеного провадження. Справа розглядається за участі представника АТ КБ «Приватбанк» - Шишелової Н.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, за відсутності відповідача ОСОБА_1 , що повідомлявся про дату і час розгляду справи, неявка якого в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою до розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, за змістом наданої банком ксерокопії анкети-заяви від 16.11.2010р. ОСОБА_1 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» та Тарифів Банку, які викладені на сайті www.privatbank.ua, який за текстом позовної заяви утворює укладений між сторонами кредитний договір, за яким відповідач отримав у кредит 2500грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При написанні анкети-заяви позичальником обрано опцію отримання платіжної картки Кредитка «Універсальна» (а.с. 8). Відповідно до розрахунку заборгованість клієнта ОСОБА_1 станом на 30.04.2019р. складає 37029,65грн., з них: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 2139,40грн.; заборгованість за відсотками - 31050,74грн; заборгованість за пенею та комісією - 1600грн; штраф (фіксована частина) - 500грн; штраф (процентна складова) - 1739,51грн (а.с. 5-7). 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права. Вивчивши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та комісії, штрафів, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України). Відповідно до ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Колегія суддів не погоджується із рішенням суду першої інстанції, яким відмовлено у стягненні з позичальника процентів за користування кредитними коштами з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтвердив підписом у заяві. Однак, суд зосередивши увагу на анкеті-заяві відповідача (а.с. 8), де, дійсно, не обумовлювалась процентна ставка, не зважив на наявну у справі Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка була підписана позичальником 16.11.2010р. (а.с. 9), в якій сторонами договору була узгоджена процентна ставка за користування кредитними коштами на рівні 2,5% в місяць або 30% річних, що в сенсі ст. 628 ЦК України є обов`язковим до виконання ОСОБА_1 . Не вбачивши у зазначеному документі домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення відсотків. Для вирішення питання про факт наявності або відсутності заборгованості у позичальника по процентам, обсягу боргу, треба визначитись зі строком дії кредитного договору, аби перевірити обґрунтованість розрахунків банку, які присікаються банком кінцевим терміном станом на 30.04.2019р. Як вбачається з умов використання кредитних карт в розділі 2.1.1 «Кредитні карти» визначено строк повернення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці. В представленій довідці банку про видані відповідачеві кредитні картки у зв`язку із підписанням ним кредитного договору б/н (а.с. 66), строк дії перевипущеної платіжної картки НОМЕР_3 02 /17. Разом з тим, колегія суддів не враховує відомості в частині виданої картки НОМЕР_4 з терміном дії - 02/18, оскільки у справі відсутні докази, що ця картка випускалась саме у якості інструменту в межах дії спірного кредитного договору між сторонами від 16.11.2010р., а випискою з руху коштів по цій картці НОМЕР_5 (а.с. 69-69зв.) підтверджується акумулювання по цій картці суто власних коштів позичальника і їх використання, із вказівкою на проведені по ній операції з відзнакою «своєї карти». Тож, нарахування процентів позичальнику ОСОБА_1 станом на 30.04.2019р., тобто після спливу дії кредитного договору і настання строку виконання зобов`язання в повному обсязі (28 лютого 2017 року), не відповідає вимогам матеріального права і не узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018р., де вмотивовано законодавчо врегульоване припинення нарахування процентів із закінченням строку дії кредитного договору. Вчиняючи математичну перевірку визначеної банком заборгованості і здійснених позичальником платежів, колегія суддів виходить з того, що здобуті у справі докази не підтверджують обставин належного письмового повідомлення (ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України) кредитором позичальника про зміну первісно узгодженої процентної ставки за договором, що складає 2,5 щомісячно (або 30% річних). Відтак, одностороння зміна банком процентної ставки у спірному періоді в бік підвищення - з 30% річних до 43,2% річних, що вбачається із розрахунку заборгованості, є порушенням вимог ч. 3 ст. 1056-1 ЦПК України. Отже, при перевірці розрахунку заборгованості вживається первісна процентна ставка 30% за період спочатку кредитування і по 28.02.2017р. (кінцевий термін сплати всіх обумовлених кредитним договором платежів згідно визначеного в карті кінцевого терміну її дії - а.с. 66). З розрахунку заборгованості (а.с. 5-7), даних по руху коштів по картковому рахунку (а.с. 72-77), вбачається заборгованість по процентам за користування кредитними коштами за період з листопада 2010 року по 28.02.2017р. за обумовленою в Довідці процентною ставкою 2,5% щомісяця або 30% річних, що розраховуються виходячи з 360 днів (п. 2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою»), що в грошовому виразі становить 1877,91грн. Проте, позичальником у рахунок безпосереднього погашення відсотків за користування кредитом сплачено з 10.09.2014р. - 2524,87грн, що свідчить про існування переплати у позичальника по позиції процентів за користування кредитним ресурсом. Враховуючи встановлену відсутність заборгованості по процентам за користування грішми кредиту, вимоги банку в даній частині, як безпідставні, не підлягають задоволенню. Крім того, в Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписаної позичальником, також визначені обсяги комісії (за зняття готівки, за моніторинг неактивної карти, за отримання балансу на чек і по банкоматах, за безготівкові платежі), а також пеня за несвоєчасне погашення заборгованості і штрафи за порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов`язанням згідно умов договору. Суд апеляційної інстанції не погоджується із мотивами суду першої інстанції відмови в задоволенні цих вимог банку з підстав неузгодження цих умов сторонами. Разом з тим, колегія суддів, з огляду на правове унормування, вважає заявлені вимоги в даній частині такими, що не підлягають задоволенню з інших підстав. У типовій формі довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яку підписав 16.11.2010р. позичальник ОСОБА_1 (а.с. 9), банк передбачив комісію за зняття готівки, зняття власних коштів, за моніторинг неактивної карти, за отримання балансу на чек в банкоматах Приватбанка, за безготівкові платежі. У змісті позовної заяви кредитор вимагає стягнення 1600грн. заборгованості за пенею та комісією. Проте, ці вимоги не підлягають задоволенню, бо стягнення комісії, пов`язаної з обслуговуванням безпосередньо цього кредиту, суперечать положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Як наголошено у висновках Верховного Суду України в постановах від 16 листопада 2016 року (справа № 6-1746цс16), від 06 вересня 2017 року (справа № 6-2071цс16) і підкреслено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року (справа № 666/4957/15-ц), з посиланням на пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зміст якого кореспондується до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Враховуючи наведене, колегія суддів доходить до висновку, що до змісту складової частини кредитного договору - Довідки про умови кредитування банком було закладено умови з виплати йому позичальником комісій, зокрема за моніторинг неактивної карти (за винятком тих, які оплачуються клієнтом в момент здійснення ним операцій із карткою), як за дії, вчинювані на власну користь банку, що є нікчемними та не потребують визнання їх недійсними. У зв`язку з цим відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення заборгованості за пенею з комісією в розмірі 1600грн. До того ж, як встановлено в ході апеляційного перегляду справи, відсутні підстави для задоволення вимог банку про сплату штрафу у фіксованому розмірі 500грн і штрафу у процентному відношенні 1739,51грн, виходячи з наступних міркувань. В сенсі ст. 1050 ЦК України наслідками порушення кредитного договору є зобов`язання позичальника сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 ЦК України. Разом з тим, відповідно до ст. 2 Закону України від 2 вересня 2014 р. N 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" у редакції, чинній на момент утворення спірної заборгованості: на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 р. громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 р. з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Отже, при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитними договорами з громадян України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 р. з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, суди повинні враховувати вимоги ст. 2 Закону України від 2 вересня 2014 року N 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", як визначено в правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 13 березня 2017 р. у справі N 6-2879цс16. Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015р. № 1275-р, м. Маріуполь (Маріупольська міська рада), (пункт 1 підпункт 20), де зареєстрований та проживає відповідач ОСОБА_1 , відноситься до населеного пункту, на території якого здійснювалась антитерористична операція. І за період нарахування кредитором спірної суми штрафу місто Маріуполь Донецької області, де зареєстрований позичальник, не вибував зі статусу населеного пункту, що знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, трансформованої згодом в Операцію Об`єднаних Сил. Апеляційний суд не може погодитись із доводами апеляційної скарги позивача, побудованими на ст.ст. 525-527, 611 ЦК України, щодо пріоритету положень договору з узгодженими між сторонами умовами нарахування штрафу. Так, положення ст. 2 Закону N 1669-VII визначили імператив заборони кредитору нараховувати штраф за невиконання зобов`язань за порушення грошового зобов`язання за кредитним договором боржникам, що мешкають в зоні проведення антитерористичної операції, а також визначено обов`язок кредитора ретроспективно скасувати вже нараховані штрафи. Згідно із абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Закон N 1669-VII, що скасовує цивільну відповідальність боржників в частині неустойки і обов`язковість цих положень випливає зі змісту цього Закону та суті зобов`язальних відносин між сторонами, прийняті в часі пізніше тих норм ЦК України, якими вмотивовано доводи апеляційної скарги в даній частині. Тому з урахуванням положень у ст. 5 ЦК України і ч. 3 ст. 6 ЦК України, апеляційний суд застосовує положення ст. 2 названого Закону щодо розв`язання вимог по позиції штрафу та відмовляє в задоволенні вимог банку по цій позиції вимог, викладаючи інші вищеокреслені мотиви відмови, що є відмінними від мотивів відмови суду першої інстанції. Враховуючи ухвалення рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині (відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, штрафів) внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, вимог процесуального закону щодо оцінки доказів в частині розв`язання вказаних вимог, таке рішення у відповідній частині згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню із відмовою в задоволенні цих вимог з інших підстав згідно вищенаведеного мотивування суду апеляційної інстанції. Щодо судових витрат Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на наслідки апеляційного розгляду справи, за якими відмовлено кредитору у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, штрафів в повному обсязі, то сплачені позивачем витрати з оплати судового збору в розмірі 2881,50грн. не підлягають компенсації за рахунок відповідача. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та комісії, штрафам - скасувати і ухвалити у відповідній частині нове рішення. У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та комісії, штрафам - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 13 січня 2020 року. Судді: С.А.Попова Л.М.Кочегарова Т.Б.Ткаченко