Постанова КЦС ВС № 754/12119/15-Ц

Постанова Іменем України 18 грудня 2019 року м. Київ справа № 754/12119/15-ц провадження № 61-21591св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 березня 2017 року у складі судді Панченко О. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф., Лапчевської О. Ф., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, встановлення порядку користування квартирою, зміну та розподіл особового рахунку на два окремі рахунки. Надалі позивач неодноразово уточнював та змінював позовні вимоги. Остаточно пред`явив вимоги до відповідача Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Деснянська РДА) та просив зобов`язати змінити договір найму, укладений з ним на квартиру АДРЕСА_1 та укласти з ним окремий договір найму на ізольовану жилу кімнату літ. 7 площею 14,6 кв. м у зазначеній квартирі. На обґрунтування позову зазначав, що у квартирі крім нього зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_2 , яка вже не є членом його сім`ї, а тому позивач бажає самостійно користуватися окремою кімнатою, сплачувати за неї комунальні послуги. У квітні 2016 року він звернувся до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва») із проханням змінити договір найму та отримав відмову через відсутність згоди усіх зареєстрованих у квартирі осіб. У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що він вселився у зазначену квартиру як член сім`ї наймача разом з матір`ю ОСОБА_2 та був зареєстрований у спірній квартирі. Після смерті батька ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , який був наймачем квартири, позивач звернувся до нього та його матері з вимогою про те, щоб вони знялися з реєстрації у спірній квартирі, мотивуючи це тим, що йому необхідно переоформити на себе договір найму квартири. 10 грудня 2013 року він та матір знялися з реєстрації у спірній квартирі. 25 лютого 2014 року зі згоди позивача матір знову була зареєстрована у квартирі, проте на його реєстрацію у квартирі ОСОБА_1 своєї згоди не дав. Зазначав, що постійно проживає у кімнаті площею 14,3 кв.м, в якій зробив ремонт, облаштував її меблями та сплачує комунальні послуги. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалоюАпеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач Деснянська РДА не є власником спірної квартири, а отже не виступає наймодавцем квартири АДРЕСА_1 , тому немає правових підстав зобов`язувати Деснянську РДА в судовому порядку укласти з позивачем окремий договір найму кімнати в спірній квартирі. Оскільки Деснянська РДА є неналежним відповідачем у справі, тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Суд зауважив, що на укладення окремого договору найму жилого приміщення не надає згоду ОСОБА_2 . Тобто спір виник між наймачем квартири та колишньою його дружиною ОСОБА_2 , яка проживає та зареєстрована у цій квартирі. Проте до неї будь - яких вимог ОСОБА_1 не заявляв. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 було надано право користування квартирою тимчасово, а тому він не набув права постійного користування спірною квартирою, як член сім`ї наймача та добровільно знявся з реєстраційного обліку у спірній квартирі. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У червні 2017 року ОСОБА_8 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення його позову. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення суду є незаконними, необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначав, що вселився у спірну квартиру у 1993 році разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 на правах члена сім`ї наймача. Суди не врахували, що він був зареєстрований у спірній квартирі не тимчасово, а на постійних правах як член сім`ї ОСОБА_2 . Суди не звернули увагу на той факт, що ОСОБА_2 у 2014 році, після розлучення з ОСОБА_2 певний час не проживав у спірній квартирі, на відміну від заявника та його матері, які продовжували проживати у квартирі. У зв`язку з прийняття оскаржуваних рішень заявника позбавлено єдиного його місця проживання, іншого житла він не має. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову. Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано положення статті 63 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). Суди помилково вважали, що квартира складається з двох суміжних кімнат, тоді як спірна квартира складається з двох ізольованих кімнат. Суди не звернули увагу на те, що відповідно до листа Департаменту будівництва та житлового забезпечення Київської міської адміністрації від 09 вересня 2016 року укладання договорів найму житла доручено районним державним адміністраціям, а у цій справі належним відповідачем є саме Деснянська РДА, тому суди безпідставно відмовили в задоволенні його позову. У вересні 2017 року Деснянська РДА надіслала на адресу суду заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких зазначала, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права та ухвалили рішення згідно з наданими доказами, правильно встановили фактичні обставини в справі, які свідчать про звернення з позовом до неналежного відповідача, а саме Деснянської РДА. За результатами розгляду касаційної скарги просив відмовити в задоволенні заявлених вимог, оскаржувані рішення залишити без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в указаній цивільній справі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 . Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного суду від 09 грудня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Судами встановлено, що відповідно до ордеру № Б 63164 на жиле приміщення від 30 січня 1967 року батькові позивача - ОСОБА_5 було надано право заняття двох кімнат в кв. АДРЕСА_2 (а. с. 10). Відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11). Згідно з розпорядженням Деснянської РДА від 05 лютого 2014 року № 26 «Про зміну договорів найму жилих приміщень мешканців Деснянського району м. Києва» було дозволено позивачу ОСОБА_1 змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 в зв`язку із смертю батька, ОСОБА_5 - власника особового рахунку (а. с. 12). Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, шлюб між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою по справі ОСОБА_2 зареєстровано 27 жовтня 1995 року (а. с. 13). Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2014 року шлюб між ними розірвано (а. с. 14). 19 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» укладений договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (а. с. 15). В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідача - Деснянську РДА в особі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» змінити договір найму, укладений з ним на квартиру АДРЕСА_1 та укласти з ним окремий договір найму ізольованої жилої кімнати літ. 7 площею 14,6 кв. м у вказаній квартирі. ОСОБА_3 в свою чергу просив суд визнати за ним права на проживання у спірній квартирі, як члена сім`ї на підставі статті 64 ЖК УРСР У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до статті 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Згідно з частиною першою та другою статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на вказані норми права не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 вселився до спірної квартири тимчасово та не є членом сім`ї квартиронаймача, у зв`язку з чим відмовив йому в позові. Суд першої інстанції безпідставно зазначив, що в обґрунтування свого позову ОСОБА_3 посилався на статтю 64 СК України. Вказане спростовується змістом позовної заяви останнього (а. с. 58-60), з якої вбачається, що в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 посилався на статтю 64 ЖК УРСР. Суди не врахували, що ОСОБА_3 вселився до спірної квартири у 1996 році як член сім`ї наймача жилого приміщення, тривалий час безперервно проживає у вказаному житлі, а тому його вимоги про визнання за ним права користування спірною квартирою є обґрунтованими в силу викладених вище норм права. Зміст довідки КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 10 червня 2015 року про те, що ОСОБА_3 з 04 січня 2000 року був тимчасово зареєстрований до 22 грудня 2004 року в квартирі АДРЕСА_1 , з реєстраційного обліку знявся 10 грудня 2013 року (а. с. 63), не спростовує факту постійного безперервного проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі. Тому його позов підлягає задоволенню. Щодо висновку судів про відмову в позові ОСОБА_1 про зобов`язання укласти з ним окремий договір найму жилого приміщення, то вони є правильним з огляду на таке. Відповідно до вимог частини першої статті 63 ЖК УРСР предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Можливість зміни умов договору найму жилого приміщення передбачена статтею 103 ЖК УРСР, згідно з якою договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім`ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених законом. Стаття 104 ЖК УРСР встановлює порядок зміни договору найму жилого приміщення на вимогу члена сім`ї наймача, відповідно до положень якої член сім`ї наймача вправі вимагати за згодою інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, укладення окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу. У разі відмови членів сім`ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку. Відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суди правильно зазначили, що на укладення окремого договору найму жилого приміщення не надає згоду ОСОБА_2 . Тобто спір виник між наймачем квартири та колишньою його дружиною ОСОБА_2 , яка проживає та зареєстрована у цій квартирі. Проте до неї будь - яких вимог ОСОБА_1 не заявляв, а пред`явив позов лише до Деснянської РДА. Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов`язків, визначених статтями 3, 27 та 31 ЦПК України 2004 року учасниками спірного матеріального правовідношення, є сторони. Статтею 119 ЦПК України 2004 року встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Частиною першою статті 33 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. За змістом статей 33, 119 ЦПК України 2004 року позивач визначає відповідача у справі. Під час розгляду справи суд має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем, а також відповідно до вимог цивільного процесуального закону вирішити питання заміни неналежного відповідача (залучення співвідповідачів). У разі пред`явлення позову, суд не вправі за своєю ініціативою і без згоди позивача замінити неналежного відповідача на належного або залучати до участі у справі як співвідповідачів. Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 -ц). Питання про залучення належного співвідповідача судом не вирішувалось, оскільки таке клопотання позивач не заявляв. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів), суд відмовляє у задоволенні позову. Отже, суди дійшли до законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вказаного позову. Такі висновки судів є правильними з ними погоджується й Верховний Суд. У зв`язку з цим доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування норм матеріального пава та порушення норм процесуального права є необґрунтованими. Крім того, оскільки право на користування спірним житлом має ОСОБА_3 , то вирішення спору про встановлення порядку користування квартирою, зміну та розподіл особового рахунку має відбуватися за його участі у відповідному процесуальному статусі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, з наведених вище підстав рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення позову ОСОБА_3 з ухвалення нового рішення про задоволення його вимог. В частині вирішення позову ОСОБА_1 оскаржувані рішення суду підлягають залишенню без змін з наведених вище підстав. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 та скасування судових рішень першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення його позовних вимог, то зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, у розмірі 2 023,20 грн (551,20+704+768). Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 скасувати, ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання права користування жилим приміщенням задовольнити. Визнати за ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_1 . У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 023,20 грн - витрати зі сплати судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко