Постанова 4808 № 345/2022/15-ц

Справа № 345/2022/15-ц Провадження № 22-ц/4808/26/20 Головуючий у 1 інстанції Бойко М. Я. Суддя-доповідач Ясеновенко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Ясеновенко Л.В., суддів: Пнівчук О.В., Максюти І.О., секретаря Петріва Д.Б., з участю ОСОБА_1 та представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене у складі судді Бойка М.Я. 16 травня 2016 року в м. Калуші, в с т а н о в и в : 28.05.2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В заяві зазначено, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 04-1/078, укладеним 15.04.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 на суму 50 000 дол. США зі сплатою 14% річних та кінцевим терміном повернення 14.04.2018 року, станом на 01.04.2015 року утворилася заборгованість: 23 517,24 дол. США (551 511,80 грн.) заборгованість за кредитом, 1 671,39 дол. США (39 196,41 грн.) заборгованість за відсотками, 34,61 дол. США (811,67 грн.) заборгованість по комісії та 625,91 дол. США (14 678,46 грн.) пеня. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, ТОВ «Кредитні ініціативи», як правонаступник Банку згідно договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року, просило стягнути вищевказану заборгованість та витрати по сплаті судового збору в солідарному порядку з ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Рішенням Калуського міськрайонного суду від 16 травня 2016 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» за Договором про іпотечний кредит № 04 - 1/178 від 15.04.2008 року - 606 198,34 грн. боргу, з них: за кредитом - 551 511,80 грн.; по відсотках - 39 196,41 грн.; по комісії - 811,67 грн.; пеня - 14 678,46 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» по 913,50 грн. судових витрат з кожного. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, суму кредиту та нараховані проценти за користування кредитними коштами не сплатив, тому відповідно до п. 5.3.2. Договору Банк має право вимагати від Позичальника незалежно від настання строку погашення кредиту сплати в повному обсязі заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом, неустойки та збитків, передбачених цим Договором. А враховуючи те, що на забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту між Банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були укладені договори поруки, суд стягнув заборгованість в солідарному порядку з боржника та поручителів. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Так, суд належним чином не повідомивши його про місце і час судового засідання, розглянув справу без його участі, а в порушення положень ч.1 ст. 225 ЦПК України не постановив ухвалу про заочний розгляд справи. Також його клопотання про закриття провадження у справі не було вирішено шляхом постановлення відповідної ухвали, а вирішено у заочному рішенні. Судом не було враховано того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» має статус фінансової установи, однак ліцензії національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг не отримувало. Тому дії позивача щодо стягнення коштів за договором про іпотечний кредит є незаконними, оскільки набуття відступленого права грошової вимоги до фізичних осіб (боржників) за договором, на якому базується таке відступлення, є одним із видів фінансових послуг та підлягає ліцензуванню відповідно до чинного законодавства. ПАТ «АК Промінвестбанк» відступило право вимоги за кредитами фізичних осіб - споживачів до ТОВ «Кредитні ініціативи». Було передано весь кредитний портфель банку та відступлені права вимоги і за кредитами в іноземній валюті. Однак ТОВ «Кредитні ініціативи» не має генеральної ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою. При цьому зазначає, що для здійснення фінансовими установами факторингових операцій, предметом яких є вимоги в іноземній валюті, останні повинні мати відповідний письмовий дозвіл НБУ, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 та яка надається фінансовим установам згідно з Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 09 серпня №297. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що Банк повідомив його про відступлення права вимоги заборгованості за кредитним договором та що таке повідомлення він отримав. А пунктом 5.3.4. договору відступлення передбачено обов`язок банку повідомити позичальника протягом п`яти днів з моменту укладення договору про особу нового кредитора. Також йому не було надано належних доказів переходу права вимоги за договором та такі докази відсутні в матеріалах справи, оскільки подана до суду завірена копія договору відступлення права вимоги не містить інформації щодо суми за яку було відступлено право вимоги і взагалі чи був цей договір об`єктом відступлення за ним прав вимоги іншим особам. Не погоджується апелянт і з розрахунком заборгованості, оскільки в останній колонці таблиці «Заборгованість» зазначена сума 145 806,18 грн. та не зазначений еквівалент суми в іноземній валюті, тому вважає, що саме таку суму заборгованості і було передано новому кредитору. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній. Представник ТОВ «Кредитні ініціативи» апеляційну скаргу не визнав. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Встановлено, що 15.04.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 04-1/078, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит на суму 50 000 дол. США зі сплатою 14% річних та кінцевим терміном повернення 14.04.2018 року. (т.1 а.с. 6-8). 02.06.2008 року сторони уклали договір про внесення змін та доповнень до договору про іпотечний кредит № 04-1/078 від 15.04.2008 року, відповідно до якого пункт 3.3 договору викладено в іншій редакції, а саме щодо порядку нарахування та сплати відсотків за договором кредиту.(т.1 а.с.9) 23.10.2009 року сторони уклали договір про внесення змін та доповнень до договору про іпотечний кредит щодо порядку нарахування та сплати відсотків за користування кредитом в тому числі і за прострочення погашення кредиту. (т.1 а.с.10) Для забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит 15.04.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були укладені окремі договори поруки відповідно № 04-3/099, № 004-3/104 та 04-3/105. (т.1 а.с.16-18) 17.12.2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло усіх прав вимог первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від Позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань, правом на звернення стягнення за зобов`язаннями Позичальників на заставне майно та іншими Правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, тобто придбало права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, перелік яких міститься в Додатку 1 до цього договору (т.1 а.с. 26-36). Згідно витягу з Реєстру позичальників (Додаток №1) до договору про відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи» придбало право вимоги за кредитним договором №04-1/078 від 15.04.2008 року, позичальник ОСОБА_1 основна непогашена сума кредиту у валюті кредиту - 26 202, 73 дол. США та 59,40 дол. США несплачених строкових відсотків. (т.1 а.с. 47). 15.04.2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило ОСОБА_1 та поручителям вимогу про дострокове повернення кредиту.(т.1 а.с.49) Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 01.04.2015 року заборгованість відповідача за кредитним договором становила: 23 517,24 дол. США (551 511,80 грн.) заборгованість за кредитом, 1 671,39 дол. США (39 196,41 грн.) заборгованість за відсотками, 34,61 дол. США (811,67 грн.) заборгованість по комісії та 625,91 дол. США (14 678,46 грн.) пеня. (т.1 а.с. 48) Доказів на спростування наведеного відповідачем не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 2 зазначеної статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконав зобов`язань за кредитним договором, який був укладений між ним та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», внаслідок чого утворилась заборгованість, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позичальника на користь позивача зазначеної заборгованості. Доводи апеляційної скарги про те, що у ТОВ «Кредитні ініціативи» відсутня генеральна ліцензія НБУ на здійснення валютних операцій, не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 «Про систему валютного реагування та валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі - Декрет). Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Відповідно до статті 5 Декрету, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету. З огляду на це, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного Банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями). Водночас, відповідно до пункту 1.3 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 08 лютого 2010 року № 49, використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об`єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права. Тобто, укладення договору відступлення права вимоги не підпадає під ознаки здійснення валютної операції, оскільки за вказаним договором передавалась не заборгованість, предметом якої є валютні цінності, а право вимоги такої заборгованості з третьої особи, тобто, відбулось відступлення права вимоги, а не переведення валютного боргу. Такого ж висновку щодо правової природи такого договору дійшов Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 522/18180/15-ц. Посилання ОСОБА_1 у скарзі на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Банк повідомив його про відступлення права вимоги заборгованості за кредитним договором колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне. Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15. Судом встановлено, що боржник за кредитним договором частково погашав заборгованість за договором кредиту також після відступлення права вимоги та до 01.04.2015 року вносив платежі на погашення кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості. Однак, в результаті неналежного виконання зобов`язань за договором кредиту утворилася заборгованість. Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про відступлення права вимоги, на що посилається відповідач, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора. Доводи скарги про відсутність належних доказів переходу права вимоги за договором з посиланням на подану позивачем лише завірену копію договору відступлення права вимоги, яка не містить інформації щодо суми за яку було відступлено право вимоги, не спростовують висновків суду, оскільки договір відступлення права вимоги є чинним і в установленому порядку не визнаний недійсним. Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо розміру кредитної заборгованості, оскільки на підтвердження її розміру позивач надав розрахунок цієї заборгованості, а позичальник, заперечуючи її розмір, свого розрахунку суду не надав. Разом із тим, перевіряючи розмір кредитної заборгованості, суд дійшов безпідставного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача комісії за обслуговування кредиту. Пунктом 2.7.1. договору про іпотечний кредит передбачені платежі за надані супутні послуги на користь банку: комісійна винагорода за надання кредиту (одноразова) в розмірі 1270 грн.; щомісячна комісійна винагорода в розмірі 100 грн. за обслуговування кредиту.(т.1 а.с.6) Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). При цьому, нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746 цс

16. Отже, рішення суду в частині розміру заборгованості підлягає зміні. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню в солідарному порядку заборгованість за кредитом, відсотками та пеня, що згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем становить 23 517,24 дол. США (551 511,80 грн.) заборгованість за кредитом, 1 671,39 дол. США (39 196,41 грн.) заборгованість за відсотками та 625,91 дол. США (14 678,46 грн.) пеня. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Калуського міськрайонного суду від 16 травня 2016 року змінити в частині розміру заборгованості. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_4 , жительки АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (місцезнаходження якого м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ 35326253) заборгованість за Договором про іпотечний кредит № 04-1/178 від 15.04.2008 року в розмірі 605 386,67 (шістсот п`ять тисяч триста вісімдесят шість грн. 67 коп.) грн., з якої: 551 511,80 грн. заборгованість за кредитом; 39 196,41 грн. заборгованість по відсотках та 14 678,46 грн. пені. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Л.В. Ясеновенко Судді: О.В. Пнівчук І.О. Максюта Повний текст постанови складено 13 січня 2020 року.