Постанова 4807 № 319/1488/18

Дата документу 09.01.2020 Справа № 319/1488/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 319/1488/18 Головуючий у 1-й інстанції: Валігурський Г.Ю. Провадження №22-ц/807/65/20 Суддя-доповідач Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Державний Ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому зазначило, що 16.10.2012 року між ПАТ «Державний Ощадний банк України та ОСОБА_1 укладено договір № М 16-1 про відкриття та обслуговування рахунків та випуск платіжних карток (далі - Договір). За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит в сумі 11400 гривень зі сплатою 24 % річних на строк дії картки. З боку позивача всі зобов`язання за договором були виконані належним чином, відповідачу був наданий кредит у розмірі 11400,00 грн. Проте, в порушення своїх зобов`язань по договору, відповідач умови кредитного договору належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом, яка станом на 25 липня 2018 року з урахуванням внесених коштів на погашення кредиту, становила 16390 грн. 28 коп., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 8811 грн. 64 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 2762 грн. 62 коп., заборгованість за розрахунково - касове обслуговування у розмірі 6 грн. 00 коп., інфляційне збільшення заборгованості у розмірі 3910 грн. 52 коп., 3 % річних від суми заборгованості у розмірі 899 грн. 50 коп. Посилаючись на викладене, ПАТ «Державний Ощадний банк України» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 16390 грн. 28 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. Заочним рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2018 року позов ПАТ «Державний Ощадний банк України» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України" в особі філії - Донецьке обласне управління АТ "Ощадбанк" - 8811 грн 64 коп. боргу з повернення кредиту, 2762 грн 62 коп. заборгованості за нарахованими відсотками, 6 грн заборгованості за розрахунково-касове обслуговування, 3910 грн. 52 коп. інфляційних втрат, 899 грн. 50 коп. три проценти річних, 1762 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього 18152 грн. 28 коп. 24 липня 2019 року ОСОБА_1 подав до Куйбишевського районного суду Запорізької області заяву про перегляд заочного рішення. Ухвалою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 07.08.2019 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Не погоджуючись із заочним рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд за встановленою законом підсудністю. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не застосував Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року. Відповідно до ст. 2 вказаного закону на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Крім того, вважає, що позивач умисно приховав від суду інформацію про дійсне його місце проживання, що призвело до прийняття судового рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки унаслідок збройної агресії з боку Російської Федерації та окупації частини території України, він вимушений змінити постійне місце проживання шляхом переїзду із м. Сніжне Донецької області в с. Самолусківці Тернопільської області де проживає із 15.06.2014 року . ПАТ «Державний Ощадний банк України» у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що доводи відповідача щодо його фактичного місця проживання у с. Самолусковці Тернопільської області, як внутрішньо переміщеної особи, а тому справа повинна розглядатися саме за його місцем проживання є необґрунтованими, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.06.2016 року № 3251004972 підтверджує лише спеціальний статус відповідача, як внутрішньо переміщеної особи. У статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Частиною десятою статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Згідно відомостей адресно- довідкового підрозділу ГУДМС України в Донецькій області відповідач місце реєстрації не змінював з моменту укладення кредитного договору № М 16-1 від 16.10.2012 року, саме, АДРЕСА_1 . Отже, довідка внутрішньо переміщеної особи не є документом, що посвідчує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання або перебування відповідача, а є лише одним із необхідних документів для відповідної реєстрації. Вважають, що справа розглядалася з дотриманням норм процесуального законодавства щодо територіальної підсудності справи, оскільки відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 року № 27/0/38-14 про визначення територіальної підсудності на розгляд до Куйбишевського районного суду Запорізької області передали справи які були підсудні Сніжнянському районному міському суду Донецької області. Крім того, відповідно до п.6.1.11 договору від 16.10.2012 року відповідач зобов`язаний сповіщати Банк у письмовому вигляді про всі зміни реквізитів в 14-денний строк з моменту настання таких змін, проте, відповідач не виконав цей пункт договору, тому його твердження про навмисне приховання позивачем інформації про його дійсне місце проживання є необґрунтованим. Враховуючи зазначене, просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2018 року залишити без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2019 року це 192 100 грн. (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2019 рік" з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 1921 грн. (1921 грн. Х 100 = 192 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, проте ОСОБА_1 , свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, у результаті чого утворилась заборгованість, що підтверджується належними та допустимими доказами, яка станом на 25 липня 2018 року складає 8811 грн. 64 коп. боргу з повернення кредиту, 2762 грн. 62 коп. боргу по сплаті процентів за користування кредитом, 6 грн. за розрахунково-касового обслуговування, та підлягає стягненню на користь Банку. Суд також прийшов до висновку, що на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України Позивач обґрунтовано нарахував Відповідачу до сплати інфляційних втрати у розмірі 3910.52 грн. та три відсотки річних від суми заборгованості в розмірі 899.50 грн. З таким висновком суду можна погодитися з огляду на наступне. Установлено, що 16.10.2012 року між ПАТ «Державний Ощадний банк України та ОСОБА_1 було укладено договір № М 16-1 (а.с. 12-14) про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати та здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки за дебетово-кредитною платіжною схемою, згідно якого Банк відкриває Клієнту рахунок № НОМЕР_1 в гривнях для обліку по ньому грошових коштів до запитання і операцій за платіжною карткою на умовах цього договору відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, правил МПС та Тарифів за послуги банку (пункт 1.1 Договору). У пункті 7.1. Договору, сторони домовились, що банк відкриває Клієнту кредитну лінію за заявою Клієнта з лімітом кредиту 11400,00 грн. Сукупна вартість кредиту, вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування визначені додатках №1,3 до цього договору, що є невід`ємною його частиною. Строк дії кредитної лінії встановлюється на строк дії банківської платіжної картки, в тому числі при випуску банківської платіжної картки на новий строк. Для проведення операцій Банк відкриває Клієнту кредитний рахунок №22 та рахунок для обліку процентів. При випуску банківської платіжної картки на новий строк кредитна лінія відновлюється на строк дії нової банківської платіжної картки. Пунктом 7.2. Договору, встановлено, що за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплачувати банку проценти в порядку та розмірах, визначених в цьому договорі та додатках №1 до нього. Процентна ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі 24,0% річних (пункт 7.2.1. Договору). Проценти за перевищення витратного ліміту (овердрафт) у розмірі 35,0% річних (пункт 7.2.2. Договору). Проценти нараховуються методом факт/360 на фактично отриману Клієнтом суму кредиту та за строк фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі Кредиту включно, та до дня фактичного повернення кредиту (його частини). При нарахуванні процентів день видачі Кредиту приймається до розрахунку як 1 повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається (пункт 7.2.3. Договору). Свої зобов`язання за Кредитним договором позивач виконав в повному обсязі, надав відповідачу в користування кредитну лінію в розмірі 11400,00 грн., а останній користувався кредитними коштами в сумі 11400,00 грн. У пункті 7.3. Договору, cторони визначили, що сплата нарахованих процентів за користування кредитом та процентів за перевищення витратного ліміту (овердрафту) здійснюється щомісячно, 25 числа шляхом договірного списання коштів з Рахунку клієнта в порядку, передбаченому п.2.11. та 6.1.2. цього договору. Пунктом 2.11. Договору, сторони погодили, що клієнт доручає, а Банк без подання Клієнтом окремого розрахункового документу зобов`язується дебетувати Рахунок - в порядку договірного списання списувати з рахунку грошові кошти, що мають бути сплачені Клієнтом відповідно до п.6.1.2. цього Договору. У відповідності до умов п. 6.1.2. Договору, клієнт зобов`язався у разі виникнення заборгованості погасити заборгованості шляхом поповнення рахунку у безготівковому порядку чи шляхом внесення готівки до 25 числа місяця, наступного за звітним. Згідно з п. 11.1 Договору - Договір набуває чинності з дати підписання його Сторонами та діє до дня закриття рахунку і завершення всіх розрахунків по ньому відповідно до п. 11.4 цього Договору. Відповідно до п. 11.4 Договору після закінчення строку дії Картки і не переоформлення її на нову або в разі дострокового розірвання Договору завершення всіх розрахунків по Рахунку проводиться наступним чином. При подачі заяви на закриття Рахунку всі картки заносяться в Стоп-список. Рахунок буде закрито, а залишок коштів виплачується Клієнту: при поверненні картки - після закінчення 30 календарних днів з моменту повернення картки в Банк та за умови врегулювання усіх спорів; в разі неповернення картки в Банк через 30 календарних днів після закінчення строку дії картки та за умови врегулювання усіх спорів залишок коштів виплачується клієнту готівкою або перераховується на банківський рахунок відповідно до заяви клієнта. Якщо клієнт не звернувся до Банку із заявою про поновлення картки або закриття рахунку - Банк приймає рішення про проведення процедури, викладеної в п. 11.3 цього Договору. З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково виконував покладені на нього зобов`язання згідно з Договором. Останній платіж на виконання умов Договору був внесений позичальником 20.11.2014 року у розмірі 2581 грн. 22 коп. (а.с.5). У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконав, у результаті чого станом на 25 липня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 16 390 грн. 28 коп., яка складається з: 8811 грн. 64 коп. основний борг; 2762 грн. 62 коп. заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом; 6 грн. 00 коп. - заборгованість за розрахунково-касове обслуговування; 3910 грн. 52 коп. - інфляційне збільшення заборгованості; 899 грн. 50 коп. - 3 % річних від суми заборгованості. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. На підставі ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Частиною 1 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264 ЦПК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно застосувавши положення статей 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ПАТ "Державний ощадний банк України" в повному обсязі. При цьому, колегія суддів також зазначає, що на виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2019 року Акціонерне товариство « Державний ощадний банк України» надав довідку від 27 грудня 2019 року за № 104.20-12/1 та розрахунок заборгованості за договором № М 16-1 від 06.10.2012 року з яких вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2 та 19.12.2012 року на картковий рахунок було встановлено відновлювану кредитну лінію в розмірі 11400.00 грн. Строк дії банківської платіжної картки № НОМЕР_3 грудень 2015 року. Станом на 02.12.2019 року заборгованість за основним боргом ( кредитом) становить - 2606.61 грн, борг за процентами за користування кредитом становить - 0.00 грн , три проценти річних за несвоєчасне погашення основного боргу ( кредиту) становить - 1009.73 грн, три проценти річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом становить - 327.70 грн, втрати від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу ( кредиту) становить - 3934.39 грн, втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом становить - 1517.46 грн. Однак, колегія суддів не бере зазначений розрахунок заборгованості до уваги з якого вбачається про зменшення заборгованості за основним боргом до 2606.61 грн, процентів за користування кредитом до 0. 00 грн, оскільки погашення відповідачем заборгованості за договором № М 16-1 від 16.10.2012 року відбулося в період з 02.09.2019 року по 02.12.2019 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення, що може бути враховано під час його виконання. Інша заборгованість за кредитним договором від 16.10.2012 року ( три проценти річних за несвоєчасне погашення основного боргу, за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, втрати від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу та процентів за користування кредитом) також були нараховані за період, після ухвалення оскаржуваного судового рішення станом на 02.09.2019 року, тому також не береться до уваги апеляційним судом. Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках. Водночас, з позовної заяви ПАТ « Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецьке обласне управління АТ « Ощадбанк» вбачається, що позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором № М 16-1 від 16.10.2012 року, яка виникла станом на 25.07.2018 року. Одним із доводів апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не застосовано Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року, яким встановлено мораторій на виконання договірних зобов`язань та нарахування пені і штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов`язаннями. Колегія суддів приходить до висновку, що зазначені обставини не заслуговують на увагу та спростовують висновки суду першої інстанції виходячи з наступного. 15.10.2014 року набрав чинності Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", в преамбулі якого зазначено, що цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Відповідно до положень ст. 2 Закону України"Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. На виконання ч. 6ст. 14-1 Закону України"Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" Національний банк України з метою забезпечення реалізації ст. 2 цього Закону листом від 05.11.2014 року № 18-112/64483 "Про скасування пені та штрафів за договором кредиту під час АТО" повідомив всі банки про необхідність неухильно дотримуватися вимог Закону України"Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції"та про відповідальність керівників банків за їх невиконання. Також на виконання ч. 5ст. 14-1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2015 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, де у пп. 24 п. 1 зазначено м. Сніжне Донецької області. Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що боржник у вказаний період не звільняється від повернення тіла кредиту за зобов`язанням та відсотків за користування кредитом, а звільняється лише від пені та/або штрафів на основну суму заборгованості. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3ст.549 ЦК України). Однак, встановлено, що позивач у цій справі за вищевказаним договором не нараховував пеню та штрафи, та не прохав їх стягнути з відповідача, відтак, посилання на ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" є безпідставним і жодним чином не спростовує висновки суду першої інстанції. Що стосується інфляційних нарахування на суму боргу та 3% від простроченої суми, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, то слід зазначити наступне. Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом наведеної норми закону нараховані інфляційні втрати на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові. Тобто, зазначені проценти не є неустойкою, вони не є мірою відповідальності, а платою за користування чужими грошовими коштами, отже, стягуються незалежно від вини боржника. Щодо аргументів апелянта з приводу зміни ним місця проживання та розгляду справи з порушенням правил підсудності колегія суддів виходить з наступного. Згідно з наявною в матеріалах справи копії паспорту позивача, з 22.05.2009 року він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16). Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.10.2014 № 6104000001 (а.с. 56) підтверджує, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 . Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що: місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; Довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи. Документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Відповідно до абз. 10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Отже, виходячи з наведеного слід дійти висновку, що довідка внутрішньо переміщеної особи не є документом, що посвідчує, зареєстроване у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача, а є лише одним із необхідних документів для відповідної реєстрації, а враховуючи, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , справа підсудна Сніжнянському районному міському суду Донецької області. Однак, відповідно до Розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 року № 27/0/38-14 про визначення територіальної підсудності на розгляд до Куйбишевського районного суду Запорізької області передали справи які були підсудні Сніжнянському районному міському суду Донецької області. Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що справа підсудна Куйбишевському районному суду Запорізької області, а тому провадження у справі відкрито з дотримання правил підсудності, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Крім того, відповідно до п.6.1.11 договору № М-16-1 від 16.10.2012 року укладеного між сторонами, ОСОБА_1 зобов`язаний сповіщати Банк у письмовій формі про всі зміни реквізитів заяви-анкети в 14-денний строк з моменту настання таких змін. В свою чергу відповідач не виконав цей пункт договору, тому твердження про навмисне приховання позивачем інформації про дійсне місце проживання є необґрунтованим. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а тому не міг заявити про непідсудність даної справи Куйбишевському районному суду Запорізької області не заслуговують на увагу. Відповідно до ч.1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян на правовий режим на тимчасово окупованій території України», якщо остання відома адреса місця проживання ( перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час та місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. На виконання вимог вищезазначеного закону виклики відповідача здійснювалися через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, які наявні в матеріалах справи, що свідчить про дотримання судом вимог про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судових засідань. З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2018 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 09 січня 2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Кочеткова І.В.