Постанова Чернігівський апеляційний суд № 751/5362/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 08 січня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/5362/19 Головуючий у першій інстанції - Косач І. А. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/41/20 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Бечка Є.М., Іванової Г.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради, Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області, Державна казначейська служба України розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова у складі судді Косач І.А. від 12 вересня 2019 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення 20 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди у розмірі 60 000 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що постановою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 13.06.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2014 року у справі №751/5241/14, було визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради, зобов`язано здійснити позивачу перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік відповідно до статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 3 мінімальних заробітних плат, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік та провести відповідні виплати, з урахуванням виплаченої суми допомоги на оздоровлення за 2014 рік. За вказаним судовим рішенням видано виконавчий лист, який на даний час перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. Позивач зазначає, що станом на 01.08.2019 року постанова Новозаводського районного суду м.Чернігова від 13.06.2014 року не виконана, кошти позивачу не виплачено. ОСОБА_1 у позові вказує, що вона має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи та у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення, яким вона захистила свої законні права та інтереси, їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів, проведенні необхідних витрат у зв`язку з відновленням здоров`я, вона відчуває почуття розпачу у зв`язку із довготривалим виконанням судових рішень, зверненням до суду за захистом порушених прав, мають місце душевні страждання. Позивач зазначає, що своєчасна виплата всіх належних сум дала б можливість повно пролікуватись, отримати санаторно-курортне лікування, належне харчування. У вимогах заявленого позову ОСОБА_1 просила стягнути на її користь на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 60 000 (шістдесят тисяч) грн., шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12.09.2019 року задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 60 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Державної казначейської служби України у дохід держави судовий збір у розмірі 600 грн. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12.09.2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 12.09.2019 року є незаконним, необґрунтованим, ухваленим судом з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. В доводах апеляційної скарги Державна казначейська служба України зазначає про неможливість відшкодування за рахунок держави шкоди, заподіяної органом місцевого самоврядування. З посиланням на положення ч.1 статті 23, статей 176,1173 ЦК України, статей 16,77 Закону України ''Про місцеве самоврядування в Україні'' доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про стягнення з Державного бюджету України шкоди, заподіяної позивачу Управлінням праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради, як органом місцевого самоврядування. Доводи апеляційної скарги з посиланням на статті 1173, 1174 ЦК України, роз`яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року, вказують, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. При цьому доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору по суті не проаналізував, чи дійсно позивачу заподіяні страждання, в чому конкретно вони полягали, також суд не дослідив характер немайнових втрат, у рішенні відсутні посилання на стан здоров`я позивача, на наявність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, чи потрібен час та зусилля позивачу для відновлення попереднього стану. Доводи апеляційної скарги стверджують, що позивач в обґрунтування наявності моральної шкоди посилається на практику Європейського суду з прав людини, проте, не надає доказів на підтвердження факту її душевних страждань. Доводи апеляційної скарги вказують, що розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає завданій позивачу моральній шкоді, при цьому сума моральної шкоди є завищеною і необґрунтованою. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв`язку з її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 12.09.2019 року. У відзиві на апеляційну скаргу Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області просить апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити, при цьому скасувати рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12.09.2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12.09.2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди. Відповідно до приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Як вбачається з повідомлень про вручення поштових відправлень (а.с.199-202), сторони по справі отримали копії ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 є особою, яка евакуйована із зони відчуження у 1986 році (категорія 2) (а.с.9). Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13.06.2014 року (а.с.10), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2014 року (а.с.11-12), задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії. Судом визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради при призначенні ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік в розмірі 75 грн. Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі трьох мінімальних заробітних плат відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік та провести відповідні виплати, з урахуванням виплаченої суми допомоги на оздоровлення за 2014 рік. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 12.03.2015 року (а.с.13,зворот) старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області було відкрито виконавче провадження ВП №46862332 з примусового виконання виконавчого листа №751/5241/14, виданого 02.03.2015 року Новозаводським районним судом м.Чернігова про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік відповідно до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі трьох мінімальних заробітних плат відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік та провести відповідні виплати, з урахуванням виплаченої суми допомоги на оздоровлення за 2014 рік. Згідно перерахунку щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2014 рік (а.с.13), на виконання постанови відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області ВП №46862332 від 12.03.2015 року, ОСОБА_1 , як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи 2-категорії (евакуйована), сума доплати становить 3 579 грн. З листів про надання інформації Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради від 24.04.2015 року №5004/14 та від 07.12.2015 року №16090/14 вбачається, що Управлінням було виконано рішення суду №751/5241/14 в частині зобов`язання здійснити ОСОБА_1 нарахування щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік, про що повідомлялось відділ примусового виконання рішень. Проте, Управління не має можливості виконати рішення суду про зобов`язання здійснити виплату допомоги, оскільки бюджетні призначення на забезпечення виконання таких судових рішень не передбачені, видатки на зазначені цілі не затверджувались у кошторисах розпорядників бюджетних коштів та у відповідних паспортах бюджетних програм (а.с.73-74,83-84). Судом встановлено, що станом на день звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом - 30.07.2019 року (а.с.1-7), а також станом на день розгляду даної цивільної справи судом першої інстанції постанова Новозаводського районного суду м.Чернігова від 13.06.2014 року не виконана, тобто, судове рішення не виконується більше п`яти років. Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12.09.2019 року задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 60 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Державної казначейської служби України у дохід держави судовий збір у розмірі 600 грн. Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.09.2019 року фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 12.09.2019 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. В доводах апеляційної скарги Державна казначейська служба України зазначає про неможливість відшкодування за рахунок держави шкоди, заподіяної органом місцевого самоврядування. З посиланням на положення ч.1 статті 23, статей 176,1173 ЦК України, статей 16,77 Закону України ''Про місцеве самоврядування в Україні'' доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про стягнення з Державного бюджету України шкоди, заподіяної позивачу Управлінням праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради, як органом місцевого самоврядування. Доводи апеляційної скарги з посиланням на статті 1173,1174 ЦК України, роз`яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року, вказують, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. При цьому доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору по суті не проаналізував, чи дійсно позивачу заподіяні страждання, в чому конкретно вони полягали, також суд не дослідив характер немайнових втрат, у рішенні відсутні посилання на стан здоров`я позивача, на наявність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, чи потрібен час та зусилля позивачу для відновлення попереднього стану. Доводи апеляційної скарги стверджують, що позивач в обґрунтування наявності моральної шкоди посилається на практику Європейського суду з прав людини, проте, не надає доказів на підтвердження факту її душевних страждань. Доводи апеляційної скарги вказують, що розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає завданій позивачу моральній шкоді, при цьому сума моральної шкоди є завищеною і необґрунтованою. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.09.2019 року, виходячи із наступного. Відповідно до приписів ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України, однією із основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно ч.1 статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина ''процесу'' в розумінні статті 6 Конвенції (''Іммобільяре Саффі'' проти Італії'', заява 22774/93, 28.07.1999, §63; ''Горнсбі проти Греції'' від 19.03.1997, §40). У пілотному рішенні '' Юрій Миколайович Іванов проти України'' (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: ''...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі ''Метаксас проти Греції'' (Metaxas v.Greece), N8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі ''Лізанець проти України'' (Lizanets v.Ukraine), N6725/03, п.43, від 31 травня 2007 року). У п.54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі ''Сокур проти України'' (Sokur v.Ukraine), N29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі ''Крищук проти України'' (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року). У пунктах 35, 38, 82 справи ''Бурмич та інші проти України'' Європейський суд вказує на справу ''Бурдов проти Росії'' (№2), в якій зокрема вказано: ''У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу''. Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 (''Бурдов проти Росії'', '' Юрій Миколайович Іванов проти України'', ''Агрокомплекс проти України''). У справі KECHKO v.UKRAINE, №63134/00, §26, ЄСПЛ, від 08 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань. Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.09.2019 року, з посиланням на норми матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог заявленого позову. При цьому необхідно зазначити, що гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України ''Про виконавче провадження'' (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлені Законом України ''Про гарантії держави щодо виконання судових рішень''. Частиною 1 статті 2 даного Закону встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган. Відповідно до ч.1, ч.4 статті 3 вказаного Закону визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Згідно з п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення). Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (із наступними змінами). Відповідно до п.2 вказаного Порядку безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів; боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання. Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (п.3 даного Порядку). Приймаючи до уваги вказані приписи чинного законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що на Державну казначейську службу України та її територіальні органи покладено обов`язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджетів шляхом їх безспірного списання, при цьому відсутність коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання органом державної влади своїх зобов`язань. Суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні від 12.09.2019 року, що навіть за відсутності бездіяльності Державної казначейської служби України щодо виконання рішень суду, ухвалених на користь позивачки, наявні підстави для стягнення з держави, як гаранта виконання судових рішень та виконавчих документів, заподіяної позивачці тривалим невиконанням судових рішень моральної шкоди. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази. Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, провадження №12-199гс18. В доводах апеляційної скарги Державна казначейська служба України зазначає про неможливість відшкодування за рахунок держави шкоди, заподіяної органом місцевого самоврядування. З посиланням на положення ч.1 статті 23, статей 176,1173 ЦК України, статей 16,77 Закону України ''Про місцеве самоврядування в Україні'' доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про стягнення з Державного бюджету України шкоди, заподіяної позивачу Управлінням праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради, як органом місцевого самоврядування. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.09.2019 року, оскільки висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 узгоджується із приписами статті 1173 ЦК України та Закону України ''Про гарантії держави щодо виконання судових рішень''. Встановивши, що виконання зазначеного у позові судового рішення було гарантовано державою, проте, протягом більше п`яти років дане судове рішення не виконується, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав та необхідність стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 60 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. При цьому необхідно зазначити, що висновок суду першої інстанції про задоволення вимог заявленого позову ґрунтується на обставинах наявності факту тривалого невиконання судового рішення, і не пов`язаний із неправомірними діями Державної казначейської служби України, як юридичної особи у вказаних правовідносинах. Визначаючи розмір морального відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні, що враховуючи тривале невиконання рішення суду, факт того, що позивач є постраждалою особою внаслідок аварії на ЧАЕС 2 категорії, а тому потребує своєчасного та повного санаторно-курортного лікування, належного харчування, проте, невиконання судового рішення позбавило її такої можливості щодо відновлення здоров`я із незалежних від позивача причин, ОСОБА_1 завдано значних душевних страждань. Виходячи з глибини спричинених позивачу душевних страждань та приймаючи до уваги засади розумності та виваженості, суд першої інстанції дійшов висновку, що достатньою компенсацією відшкодування моральної шкоди буде стягнення на користь позивача 60 000 грн. моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості вказаного висновку суду першої інстанції не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду від 12.09.2019 року, оскільки даний висновок рішення суду першої інстанції узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що враховуючи описані вище характер і спосіб завдання моральної шкоди позивачу, а також приймаючи до уваги тривалість її перетерплювання, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є обгрунтованим. Висновки суду першої інстанції від 12.09.2019 року щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди узгоджуються із приписами статті 23 ЦК України, яка регламентує відшкодування моральної шкоди, а також із роз`ясненнями п.3, п.5, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року ''Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди'' (із наступними змінами). При визначенні розміру відшкодування судом враховано вимоги розумності, виваженості і справедливості. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України стверджують, що в рішенні суду першої інстанції від 12.09.2019 року відсутні посилання на стан здоров`я позивача. Вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду від 12.09.2019 року та відмови у задоволенні вимог заявленого позову, з наступних підстав. В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, а саме, посвідченням серії НОМЕР_1, що ОСОБА_1 є особою, яка евакуйована із зони відчуження у 1986 році (категорія 2) (а.с.9). Матеріали справи також містять в собі копії виписок - епікризів із медичної карти ОСОБА_1 (а.с.18-21). Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.09.2019 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Дата складення повної постанови - 08.01.2020 року. Головуючий: Судді: