Постанова 4805 № 278/765/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/765/18 Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В. Категорія 5 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б. суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М., за участю секретаря Пеклін Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/765/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Білецька Наталія Степанівна, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2019 року, постановлене під головуванням судді Зубчук І.В., ВСТАНОВИВ: У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . Окрім нього, спадкоємцями за законом першої черги були: дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_2 , які проживали разом зі спадкодавцем та прийняли спадщину. Позивач зазначає, що за життя батько передав йому технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 . Окрім того, він проживав разом з батьками за вказаною адресою, відтак своїми діями вступив у фактичне володіння та управління спадковим майном. Також вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_5 . Після її смерті він у встановлений законом строк прийняв спадщину, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву. До складу спадкового майна входить житловий будинок АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок належав батькам на праві спільної сумісної власності. Проте, 28 липня 1997 року виконавчим комітетом Глибочицької сільської ради на ім`я батька було видано свідоцтво про право власності на це житло. Незважаючи на наявність інших спадкоємців, а також на ту обставину, що свідоцтво про право власності на житловий будинок було видане вже після смерті спадкодавця, державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори 22 травня 2007 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на весь житловий будинок на ім`я ОСОБА_2 . 11 січня 2016 року ОСОБА_2 подарував Ѕ частину цього житлового будинку свій дочці ОСОБА_3 . Договір дарування іншої частини даного житлового будинку також був укладений між ними 12 січня 2016 року. Позивач вказує, що оскільки спірний житловий будинок перебував у спільній сумісній власності батьків, то мати мала право на 1/2 його частину як дружина спадкодавця. Інша частина житлового будинку мала бути розподілена між усіма спадкоємцями за законом першої черги, а саме: між дружиною та дітьми. Таким чином, кожен з них мав право на 1/6 частину даного житлового будинку. Отже, за життя мати мала право на 2/3 частини спірного житлового будинку. ОСОБА_1 зазначає, що, будучи єдиним спадкоємцем за законом після смерті матері, який прийняв спадщину, він успадкував 2/3 частини цього нерухомого майна. Окрім того, 1/6 частина спірного житлового будинку належить йому після смерті батька. Таким чином, він має право на 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Отже, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на весь житловий будинок на ім`я брата були порушені його права. Про зазначену обставину йому стало відомо у листопаді 2017 року, коли він звернувся до Третьої житомирської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. В подальшому, з метою отримання більш детальної інформації щодо спірного житлового будинку, він звернувся до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. та отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зміст якої свідчив про реєстрацію права власності на спірне житло на ім`я ОСОБА_3 на підставі договорів дарування, укладених між нею та ОСОБА_2 11 та 12 січня 2016 року. Враховуючи вищезазначене, позивач просив встановити факт прийняття спадщини його матір`ю ОСОБА_5 після смерті батька ОСОБА_4 . Також просив встановити факт прийняття ним спадщини після смерті батька; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 травня 2007 року державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори Білецькою Наталією Степанівною на ім`я ОСОБА_2 ; визнати недійсними договори дарування частини житлового будинку, укладені 11 та 12 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які посвідчені 11 та 12 січня 2016 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком Віктором Ярославовичем. Окрім того, просив визнати за ним право власності на 5/6 частин спірного житлового будинку. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 7 жовтня 2019 року, відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності у задоволенні позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 , визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсними договорів дарування частини житлового будинку, а також визнання за позивачем права власності на 1/4 частину спірного житлового будинку. Відмовлено за безпідставністю у задоволенні позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини позивачем після смерті батька та визнання права власності на 7/12 частин вказаного житлового будинку. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове,- про задоволення позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини після смерті батька, суд не надав належної оцінки тій обставині, що з часу відкриття спадщини оригінал свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок, довідка-характеристика та технічний паспорт на це житло знаходяться у нього. Окрім того, він зберігає оригінали свідоцтв про народження батьків, їх одруження, що свідчить про доведеність факту прийняття ним спадщини після смерті батька. Суд не взяв до уваги ту обставину, що вказаний житловий будинок був спільною сумісною власністю батьків. Також позивач вказує, що тривалий час перебував за межами України та не знав про оформлення права власності на весь житловий будинок на ім`я брата. Прийнявши спадщину після смерті батьків, він був переконаний, що має право у будь-який час оформити свої спадкові права. Лише після видачі приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. 23 лютого 2018 року інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав йому стало відомо про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3 . Вважає, що висновок суду щодо пропуску строку позовної давності є помилковим, оскільки законом не встановлений граничний строк для отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Водночас, захист судом порушених прав спадкоємців можливий лише у тому разі, коли особа позбавлена можливості оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку. Також вказує, що суду не надано доказів, які б свідчили про прийняття позивачем спадщини після смерті свого батька. ОСОБА_1 не проживав разом зі спадкодавцем, не приймав участі у похованні батьків та не претендував на спадщину. Йому була відома та обставина, що брат оформив право власності на це житло й протягом 20 років після смерті батьків він не вчиняв жодних дій, спрямованих на реалізацію його спадкових прав. На даний час спірний житловий будинок перебуває у власності ОСОБА_3 , яка за власні кошти здійснила його капітальний ремонт та облаштувала системою опалення тощо. В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу. На думку представника ОСОБА_2 , апеляційна скарга є безпідставною. ОСОБА_3 в судовому засіданні не визнала доводи, викладені в апеляційній скарзі. Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який проживав та був зареєстрований у АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом після його смерті була дружина ОСОБА_5 , а також діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Долучена до матеріалів справи довідка виконавчого комітету Глибочицької сільської ради свідчить про те, що ОСОБА_5 з 1968 року й до дня смерті чоловіка проживала та була зареєстрована разом ним за вказаною адресою та протягом шести місяців з дня його смерті вступила у фактичне володіння спадковим майном ( а.с.16). Окрім того, наявна в матеріалах справи довідка виконавчого комітету Глибочицької сільської ради містить інформацію про те, що ОСОБА_2 на час смерті свого батька ОСОБА_4 , а також протягом шести місяців після його смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 91, зворот). Відповідно до положень ст. 529 ЦК України в редакції 1963 року, яка була чинною на час відкриття спадщини, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти ( у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. За правилами ст. 548 ЦК України ( в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно зі ст. 549 цього Кодексу визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Враховуючи ту обставину, що після смерті ОСОБА_4 разом з ним проживали та були зареєстровані дружина та син ОСОБА_2 , вони вважаються такими, що прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначив, що фактично вступив в управління та володіння спадковим майном після смерті батька, оскільки проживав разом з ним та зберігав технічний паспорт на це житло. Разом з тим, факт наявності у позивача технічного паспорта на спірний житловий будинок не свідчить про те, що він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Долучена до матеріалів справи довідка, видана Глибочицькою сільською радою 3 травня 2018 року за №313, містить інформацію про те, що згідно із записами погосподарської книги за 1996-2000 роки у будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 зареєстрований не був, відомості про фактичне проживання в сільській раді відсутні ( а.с.46). Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту прийняття позивачем спадщини після смерті свого батька. Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 . Після її смерті позивач прийняв спадщину, подавши у встановлений законом строк відповідну заяву до Третьої житомирської державної нотаріальної контори (а.с.94). Матеріали справи свідчать, що 28 липня 1997 року виконкомом Глибочицької сільської ради на ім`я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Отже, свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок було видане після смерті спадкодавця ОСОБА_4 . Проте, воно на даний час є чинним, ніким не оспорене та не скасоване у встановленому законом порядку. Відтак, відсутні підстави стверджувати про те, що вказаний житловий будинок належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Таким чином, спадщину після смерті ОСОБА_4 в рівних частках прийняли його дружина та син ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 1/2 частину вказаного житлового будинку, яку в рівних частках успадкували її діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Отже, належна позивачеві частка у спірному житловому будинку становить 1/4. Водночас, досліджена судом копія спадкової справи №374 свідчить про те, що 22 травня 2007 року державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька на житловий будинок АДРЕСА_1 . В подальшому, 11 січня 2016 року ОСОБА_2 подарував 1/2 частину вказаного житлового будинку ОСОБА_3 . 12 січня 2016 року між ними також укладений договір дарування 1/2 частини цього нерухомого майна. Вказані договори дарування посвідчені 11 та 12 січня 2016 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком Віктором Ярославовичем та зареєстровані в реєстрі за №147 та №225, відповідно. Частинами 1 та 3 статті 1296 ЦК України ( в редакції 2004 року) передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. У ч.1 ст. 1297 ЦК України закріплено правило про те, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Відповідно до приписів ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, позивач прийняв спадщину після смерті матері, проте не оформив свої спадкові права. Однак зазначена обставина не позбавляє його права на спадщину, оскільки цивільне законодавство не містить норм, які б передбачали наслідки невиконання спадкоємцями обов`язку отримати свідоцтво про право на спадщину. Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину за законом на весь житловий будинок на ім`я ОСОБА_2 свідчить про порушення прав ОСОБА_1 . Прийнявши у встановленому законом порядку спадщину після смерті матері, позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану 1/4 частину вказаного житлового будинку - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження успадкованою частиною житлового будинку виникає у позивача з часу державної реєстрації його права власності на 1/4 частину цього житлового приміщення. Згідно зі ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику у справах про спадкування" підставами для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Враховуючи ту обставину, що позивач прийняв спадщину після смерті матері, ОСОБА_2 не мав права на спадкування всього житлового будинку й видача спірного свідоцтва про право на спадщину за законом не узгоджується з положеннями цивільного законодавства та порушує права ОСОБА_1 . Зазначене свідоцтво було використане ОСОБА_2 при укладенні із ОСОБА_3 вказаних договорів дарування, що, в силу положень ст. 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання недійсним в 1/4 частині договору дарування частини житлового будинку. За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним в 1/4 частині свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним в 1/4 частині договору дарування частини житлового будинку, а також визнання за позивачем права власності на 1/4 частину спірного житлового будинку є обґрунтованими. До таких по суті висновків дійшов й суд першої інстанції при вирішенні даного спору. Разом з тим, суд відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Колегія суддів не погоджується з таким висновком, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ОСОБА_1 зазначив, що лише у листопаді 2017 року, звернувшись до Третьої житомирської державної нотаріальної контори, йому стало відомо про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я брата. Про укладення спірних договорів дарування він дізнався 23 лютого 2018 року зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Доказів іншого початку перебігу строку позовної давності суду не надано. Оскільки цивільне законодавство не встановлює строк, протягом якого спадкоємець зобов`язаний оформити свої спадкові права на нерухоме майно, висновок суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності є помилковим. Судове рішення спрямоване на поновлення порушених прав позивача й вимога про встановлення факту прийняття спадщини його матір`ю після смерті батька в даному випадку не є самостійною вимогою, оскільки входить до предмета доказування при вирішенні спору щодо визнання за позивачем права власності на спадкове майно. Встановлення цього факту охоплюється змістом позовних вимог про визнання права власності на 1/4 частину спадкового майна та не потребує його констатації окремо в резолютивній частині рішення суду. Враховуючи вищезазначене, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення,- про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення,- про часткове задоволення позовних вимог. Визнати недійсним в ј частині свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори Білецькою Наталією Степанівною 22 травня 2007 року на ім`я ОСОБА_2 , та зареєстроване в реєстрі за № 2-1000. Визнати недійсним в ј частині договір дарування частини житлового будинку, укладений 11 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком Віктором Ярославовичем 11 січня 2016 року, та зареєстрований в реєстрі за №147. Визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 . В задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі по 1728 грн. 90 коп. з кожного Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 2 січня 2020 року.