Постанова Харківський апеляційний суд № 638/14490/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2019 року м. Харків Справа №638/14490/18 Провадження № 22-ц/818/3792/19 Категорія: право власності Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Кіся П.В., суддів: - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря - Пузікової Ю.С., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідачі: ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Л.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 травня 2019 року у складі судді Штих Т.В. у цивільній справі № 638/14490/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Л.Є., про встановлення факту відсутності права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності,- встановив: 02.10.2018 року адвокат Бігдан Олексій Антонович, діючи у якості представника громадянина ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: - встановити факт відсутності права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ; - визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.05.2018, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень, прийняте 16.05.2018 державним реєстратором, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Ларисою Євгеніївною. Обґрунтовуючи позов, представник позивача вказував, що ОСОБА_2 , відповідно до оспорюваного ним договору купівлі-продажу від 16.05.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л.Є., передав, а ОСОБА_3 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з п. 2 договору купівлі продажу, право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру належить на підставі свідоцтва про право власності на житлове, видане Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 26.03.1996р., зареєстрованого у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 26.03.1996 р. за № 7-96-57163. Однак це не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 не набував права власності на вказану квартиру, а відтак і не мав повноважень нею розпоряджатися, оскільки зазначена чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної власності, набутої у 2002 році внаслідок приватизації, іншим особам, які 02.03.2007 продали цю квартиру його сину ОСОБА_4 . В свою чергу ОСОБА_4 здійснив самочинну реконструкцію квартири під магазин непродовольчих товарів і офіс, звернувся з позовом до Харківської міської ради і відповідно до рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 20.08.2007 року у цивільній справі №2-6632/07 за ним було визнано право власності на вказані нежитлові приміщення. Після реєстрації права власності на нежитлові приміщення за вказаним адресом в КП «Харківське міське БТІ» його син ОСОБА_4 22.10.2007 року подарував їх йому ці нежитлові приміщення. Договір дарування від 22.10.2007 посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Грузковою Ю.В., право власності на нежитлові приміщення першого поверху будинку АДРЕСА_1 тобто приміщення, на місці яких до 2007 року була квартирі № АДРЕСА_1 ) зареєстровано у передбаченому законом порядку за ним, ОСОБА_1 . Відповідно до листа Управління комунального майна і приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконкому Харківської міської ради від 21.09.2018 року, свідоцтво за № 7-96-57163 від 26.03.1996 року про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 органами приватизації державного житлового фонду не видавалося. Таким чином на момент укладення договору купівлі продажу від 02.03.2007 року ОСОБА_2 не був власником зазначеної в договорі квартири, а з 2007 року квартири АДРЕСА_1 не існує, оскільки вона його сином ОСОБА_4 була реконструйована під нежитлові приміщення, а судом визнано за ним право власності на ці нежитлові приміщення. Посилаючись на викладене та вказуючи, що відповідачами при укладанні 16.05.2018 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 були порушені приписи ст.ст. 316.317.328,658 ЦК України просив задовольнити усі позовні вимоги у повному обсязі. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 травня 2019 року позов задоволено повністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.05.2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити та залишити позовну заяву без розгляду до вирішення питання по кримінальному провадженню. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не забезпечено повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, справу розглянуто за його відсутністю. Зазначає, що підготовче засідання по справі було проведено без його участі, без надання йому копії позовної заяви з додатками оскільки позовна заява не містила відомостей про його місце проживання. Суд розглянув справу у судовому засідання 22 травня 2019 року без його участі, незважаючи на ту обставину, що він 21 травня 2019 року надав до суду заяву про неможливість прибути у судове засідання у зв`язку зі станом здоров`я, а його представник не міг з`явитися до суду, оскільки приймав участь у іншому судовому засіданні про кримінальній справі. Вказує, що суду першої інстанції було відомо про наявність кримінального провадження №42018221080000271 по спірній квартирі, але суд не витребував витягів з ЄРДР та не з`ясував питання встановлення факту шахрайства стосовно спірної квартири, та чи є обвинувальний вирок, який би набрав законної сили. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - ОСОБА_6 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив мотивовано тим, що доводи відповідача про його необізнаність щодо ухвалення судового рішення спростовуються, оскільки скаржнику було відомо про розгляд справи та не існувало перешкод у надані до суду, як відзиву на позов так і інших доказів. Відповідачем не обґрунтовано, які саме норми процесуального права, на його думку, порушено судом, а також яким чином ці порушення призвели до неправильного вирішення справи. Звертає увагу, що скаржником не спростовано доводи позивача, якими обґрунтовано позовні вимоги та не виклав своєї правової позиції по суті цих вимог. Вважає, що відсутні підстави для скасування законного та обґрунтованого рішення, проте з метою повноти і всебічності з`ясування обставин, які піддає сумніву відповідач, звернувся з клопотання про витребування з КП «Харківське міське БТІ» і від приватного нотаріуса ХМНО Васікової Л.Є. копії інвентаризаційної справи на спірні приміщення та надані нотаріусу документи, яке апеляційним судом задоволено. Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали, про своє відношення до нових доказів не повідомили. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , третя особа та їх представники в судове засідання не з`явилися, хоча повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, про поважність причин неявки апеляційному суду не повідомили. Зважуючи на викладене, а також на положення ст. ст. 2, 2, 43, 44, 371, 372 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд розглядає справу за відсутністю вказаних осіб. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 16 травня 2018 року між ОСОБА_2 ( Продавець) та ОСОБА_3 ( Покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений Васіковою Л.Є., приватним нотаріусом ХМНО, предметом продажу якого зазначено квартиру АДРЕСА_1 . ( а.с. 10-11). В пункті 2 зазначеного договору купівлі-продажу визначено, що вказана квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 26.03.1996 за № 7-96-57163, зареєстрованого у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 03.04.1996 за № П-7-7163. Разом з тим, відповідно до листа від 21.09.2018р. Управлінням комунального майна і приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконкому Харківської міської ради свідоцтво за №7-96-57163 від 26.03.1996р. на право власності на квартиру АДРЕСА_1 , органами Управління не видавалося. Натомість, повідомлено про видачу свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 18.01.2002р. на зазначену квартиру на ім`я ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Крім того, повідомлено, що у книгах реєстрації квартир, що належать громадянам на праві приватної власності свідоцтво на право власності на житло с реєстраційним номером №7-96-57163 не існує. ( а.с. 33). Відповідно до листа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 10.09.2018р первинне право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано на ім`я ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 по 1/5 частині за кожним на підставі свідоцтва про право власності, виданого 18.01.2002р. відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації. 11.04.2004р. здійснено реєстрацію права власності на 1/5 частини вказаної квартири на ім`я ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину. 05.03.2007р. підприємством здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.2007р. 21.09.2007р. підприємством здійснено реєстрацію права власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 зі зміною її цільового призначення - на нежитлові приміщення, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_4 , на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.08.2007р. по справі №2-6632/07. 08.11.2007р. підприємством здійснено реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 22.10.2007р. Також підприємством КП «Харківське міське БТІ» повідомлено, що в матеріалах облікової (інвентаризаційної) справи на квартиру АДРЕСА_1 , не міститься відомостей про видачу будь-яких свідоцтв про право власності, окрім свідоцтва про право власності, виданого 18.01.2002р. відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації, виданого на ім`я ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ( а.с. 34-35). Згідно свідоцтва право власності на житло від 18.01.2002р. за реєстраційним номером 1-02-228084, виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради власниками квартири АДРЕСА_1 з розміром частим 1/5 кожному є : ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 .( а.с. 15). Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.08.2004р., виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за зазначеними особами.( а.с. 14). Відповідно до договору купівлі-продажу від 02.03.2007р., укладеному між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ( разом Продавці) та ОСОБА_4 ( Покупець), квартира АДРЕСА_1 , була придбана ОСОБА_4 ( а.с. 16-17). Право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру було зареєстровано 05.03.2007р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».( а.с. 18). Рішенням Дзержинського районного суду від 20.08.2007р. по справі №2-6632/07 визнане право власності ОСОБА_4 на нежитлові приміщення, розташовані по АДРЕСА_1 . Згідно із наведеним рішенням, підставою визнання права власності був встановлений факт проведення позивачем самочинної реконструкції квартири АДРЕСА_1 , внаслідок якої квартиру було перетворено на нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів і офіс, із загальною пложею 68,5 м.кв., з окремим виходом на вулицю Ахсарова.( а.с. 19-20). На підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.08.2007 право власності ОСОБА_4 на нежитлові приміщення 1-го поверху № 111-1:-111-11 в житловому будинку літ. «А-9», за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано 21.09.2007р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».( а.с. 21). 22.10.2007р. між ОСОБА_4 (Дарувальник) та ОСОБА_1 ( Обдарований) , відповідно до якого ОСОБА_1 (Позивач) набув право власності на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1 .( а.с. 22-23). Право власності ОСОБА_1 на зазначені нежитлові приміщення було зареєстровано 08.11.2007р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».( а.с. 24). Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.09.2018р. права приватної власності на об`єкт нерухомого майна нежитлові приміщення 1-го поверху № 111-1:-111-11 в житловому будинку літ. «А-9», за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 22.10.2007 зареєстровано за ОСОБА_1 ( а.с. 25). Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем доведено усі обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, та вважав саме у такий спосіб має бути захищене право власності ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним укладеного відповідачами 16.05.2018 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , тобто за адресом, де фактично і юридично знаходяться належні на прав приватної власності позивача нежитлові приміщення, в які квартира АДРЕСА_1 була перебудована у 2007 році сином позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , який придбав цю квартиру у власність за договором купівлі-продажу від 02.03.2007 року у сім`ї ОСОБА_11 , які набули право власності на квартиру у встановленому законом порядку внаслідок приватизації квартири в державному житловому фонді. В рішенні Дзержинського районного суду м.Харкова від 20.08.2007 року відсутнє обґрунтування позивачем ОСОБА_4 причини звернення до суду з таким позовом усупереч встановленого законом порядку визнання права власності на самочинне будівництво та зміну цільового призначення житлового приміщення на нежитлове. Однак з посвідченої адвокатом ОСОБА_6 ксерокопії рішення суду вбачається, що воно набрало законної сили, а тому має силу обов`язковості, згідно п.9 ст.129 Конституції України. Відповідачами та третьою особою належність, допустимість та достовірність цього доказу також не оспорювалися. Надані на запити суду письмові докази - листи Департаменту економіки та комунального майна, Управління комунального майна та приватизації, КП «Харківське міське БТІ», витяги про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, копії договорів - підтверджують обставини, на які посилається позивач, стверджуючи, що саме він у передбаченому законом порядку набув право власності на нежитлові приміщення першого поверху будинку АДРЕСА_1 , які до 21.09.2007 року були зареєстровані як житлова квартира АДРЕСА_1 . За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до вимог частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є допустимим і усталеним у судовій практиці. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. Статтями 316-319, 328 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Виходячи з принципу диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 16.05.2018 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , є законним і обґрунтованим, оскільки надані позивачем докази, які відповідачами не спростовані, свідчать, що на час укладення договору купівлі-продажу від 16 травня 2018 року відповідач ОСОБА_2 не був власником квартири АДРЕСА_1 , а відтак і не мав права її продавати. За рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.08.2007р. по справі №2-6632/07 було встановлено факт, що спірна квартира була реконструйована та перетворена на нежитлові приміщення магазину непродовольчих товарів, Право власності ОСОБА_4 , а потім і позивача ОСОБА_1 на вказані нежитлові приміщення, що створені внаслідок перебудови житлової квартири АДРЕСА_1 , було зареєстроване у передбаченому законом порядку КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», реєстровий № П-1-40368. Оспорюваним договором купівлі-продажу від 16.05.2018 року порушується право власності позивача ОСОБА_1 на нежитлові приміщення першого поверху будинку АДРЕСА_1 , оскільки створюється підгрунтя невизнання та оспорення цього права іншими особами (відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ). В апеляційній скарзі скаржник не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про помилковість висновку суду першої інстанції з частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту відсутності прав власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки законом не передбачено такого способу захисту. Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 ЦК України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Зі змісту частини другої статті 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес і іншим способом, однак лише таким, який встановлений договором або законом. Отже, власник порушеного права міг скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Разом із тим, такого способу захисту як визнання відсутнім права власності законодавством України не передбачено. Фактично, вказані позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 спрямовані на вирішення в порядку цивільного судочинства тих питань, які є завданням кримінального судочинства у кримінальному провадженні про кримінальні правопорушення, передбачені частиною 4 ст.190 та ст.358 КК України. Однак це не відповідає завданням цивільного судочинства, передбачених статтею 2 ЦПК України. Також відсутні підстави і для задоволення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 41120283, прийняте 16.05.2018р державним реєстратором, приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л.Ю. Правовідносини державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року №553) та Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06 червня 2018 року №484), які встановлюють підстави та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно їх обтяжень, процедури функціонування та ведення державного реєстру. Згідно п.1 ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації. За положеннями ст.10 вказаного Закону державним реєстратором є, зокрема, нотаріус. Частиною 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до п. 40. постанови Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком. Перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав визначено в статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Позивачем та його представником не доведено шляхом подання суду належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили: що ОСОБА_13 на час посвідчення 16.05.2018 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 не мала передбачених законом підстав для здійснення відповідної державної реєстрації права власності на квартиру; що їй було відомо або вона мала можливість і зобов`язана була довідатися про недостовірність наданих їй правовстановлюючих документів та про відсутність права власності у ОСОБА_2 на вказану квартиру. Позивачем та його представником також не надано доказів, які б свідчили, що вони в зверталися до приватного нотаріуса ХМНО Васікової Л.Є. з метою досудового врегулювання спору, але та їм відмовила. Задоволення вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень індексний номер 41120283 відповідно до ст.ст.18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" здійснюється державним реєстратором, повноваженнями якого наділений приватний нотаріус ХМНО Васікова Л.Є., на підставі рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 16.05.2018 року. У позивача відсутні перешкоди для здійснення зазначених дій з метою вчинення відповідних реєстраційних дій. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про перешкоджання судом першої інстанції реалізувати йому право на участь у вирішенні спору, оскільки йому достеменно було відомо про суть спору, про змість заявленого до нього позову, про розгляд вказаної справи, однак він, не маючи непереборних перешкод, не скористався своїми процесуальними правами, письмовий відзив на позов суду не подав, в судові засідання не з`являвся, явку представника не забезпечив. Згідно частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л). Враховуючи, що апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу частково та змінює рішення суду першої інстанції, за правилами ч. 13 ст. 141, п.п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року, судовий збір за подання позову до суду першої інстанції перерозподіляє та стягує його з відповідачів на користь позивача у розмірі по 352,40 грн., з кожного. Крім того, понесені скаржником витрати за подання апеляційної скарги колегія суддів стягує з позивача пропорційно розміру задоволення вимог апеляційної скарги у сумі 1057,20 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, п.п.3,4 ч. 1 ст.376, ст.ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 травня 2019 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту відсутності права власності та скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 № 7 - скасувати і в задоволені цих позовних вимог відмовити. Судові витрати перерозподілити. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір по 352 (триста п`ятдесят дві) грн. 40 коп., з кожного, понесений у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду у розмірі 1057 (одна тисяча п`ятдесят сім) грн. 20 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 грудня 2019 року. Головуючий - П.В. Кісь Судді: О.М. Хорошевський В.Б. Яцина