Ухвала КЦС ВС № 623/3575/19

Ухвала 02 січня 2020 року м. Київ справа № 623/3575/19 провадження № 61-23215 ск19 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року про повернення апеляційної скарги у справі за позовом ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду про визнання незаконним рішення органу державної влади, ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у вказаній вище справі. Касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду, оскільки порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Заявнику необхідно врахувати, щозгідно з підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на ухвалу суду фізичною особою ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 921,00 грн. Враховуючи наведене, судовий збір за подання касаційної скарги становить 384,20 грн. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до УК у Печер. р-ні/Печерс.р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA678999980000031219207026007, код банку отримувача (МФО): 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)», символ звітності банку:

207. На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документи, що підтверджують його сплату. Разом з тим, у касаційній скарзі заявник просить звільнити від сплати судового збору з посиланням на відсутність доходів за минулий рік, що є підставою для звільнення заявника від його сплати. На підтвердження вказаних обставин надав копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів за період з 01 кварталу 2018 року по 04 квартал 2018 року. Дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що відсутні підстави звільняти ОСОБА_1 від сплати судового збору, з огляду на таке. Відповідно до пункту 8 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»). Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК України єдиною підставою для звільнення від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його цивільних прав та обов'язків. Недопустимість обмеження доступу до правосуддя підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що судовий збір має бути таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачено. В свою чергу розмір судового збору, який не враховує фінансове становище сторони розцінюється як такий, що обмежує право на доступ до правосуддя (справа «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії»). У рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини зазначив, щосплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Таким чином, Європейський суд з прав людини виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд бере до уваги, що наведені заявником доводи не підтверджені належними доказами, які б свідчили про неможливість сплати судового збору у розмірі 384,20 грн. Так, надані заявником відомості про відсутність у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків інформації про доходи ОСОБА_1 за 2018 рік свідчать саме про відсутність такої інформації у Державній фіскальній службі України, а не про відсутність доходів у ОСОБА_1 за вказаний період. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять даних про те, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою, має незадовільний стан здоров`я. Оцінюючи ці обставини, суд вважає, що відсутні переконливі докази того, що майновий стан ОСОБА_1 перешкоджає сплатити йому судовий збір у розмірі 384,20 грн. При цьому, ОСОБА_1 не заявляв, що такий розмір судового збору становитиме для нього надмірний фінансовий тягар, та не просив суд зменшити його розмір. Констатація заявником скрутного матеріального становища без надання доказів на підтвердження цих обставин не може вважатися достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору, що узгоджується із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу. За таких обставин, у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору слід відмовити. Крім того, відповідно до частини першої статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Частиною першою статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова. У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України). Відповідно до частини четвертої статті 9 ЦПК України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом. З огляду на зазначене, касаційна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Керуючись статтями 136, 185, 392, 393 ЦПК України, статтею 8 Закону України «Про судовий збір»,

УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Касаційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк до 03 лютого 2020 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Білоконь