Постанова 4857 № 140/2418/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/12163/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М., з участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 140/2418/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії (судове рішення першої інстанції ухвалене суддею Волдінер Ф.А. в м. Луцьк Волинської області 21.10.2019 року в порядку письмового провадження), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (надалі також - УМВС у Волинській області, відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність УМВС у Волинській області щодо невидання наказу про встановлення ОСОБА_1 з 22 лютого 1994 року щомісячної надбавки за службу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% посадового окладу; - зобов`язати УМВС у Волинській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС у Волинській області провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплаченої надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 22 лютого 1994 року по 15 лютого 1995 року в розмірі 15% від посадового окладу з урахуванням індексу інфляції та грошової допомоги при звільнені, з урахуванням відповідної надбавки; - зобов`язати УМВС у Волинській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС у Волинській області внести до грошового атестату позивача щомісячну надбавку за службу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% від посадового окладу. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач звернувся до суду лише в 2019 році, що свідчить про очевидне недотримання ним встановленого законом строку на звернення до суду з позовом. Для визначення моменту виникнення права на звернення до суду важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, є недостатнім. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для нового розгляду, апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального права. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, що відповідно до положень частини 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів. Відповідно до положень статті 55 Конституції України держава кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної власності, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Разом з тим, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Так, відповідно до статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що слово «повинна» необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Колегія суддів також зазначає, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у справах щодо захисту соціальних прав необхідно виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013, № 9-рп/2013, які стосуються офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, зазначено, що під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 806/2109/17. За встановлених обставин справи та за наведеного правового регулювання, суд вважає, що позивач не обмежений будь-яким строком звернення до суду з цим позовом. Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду у спірних правовідносинах з підстав пропуску строків звернення до суду є помилковим. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції, залишивши без розгляду позовну заяву позивача, позбавив його можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані статтею 5 КАС України. Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі просить передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Така вимога не підлягає задоволенню з огляду на норму статті 320 КАС України, що передбачає підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, оскаржувана ухвала, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі скасуванню, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 242, 243, 246, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 140/2418/19 скасувати та направити справу на продовження розгляду в суд першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Повне судове рішення складено 02 січня 2020 року