Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 461/6370/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/13185/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М., з участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2019 року у справі № 461/6370/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про скасування постанови (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Юрків О.Р. в м. Львові Львівської області 18.11.2019 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС (далі - відповідач) про скасування постанови Львівської митниці ДФС від 07.05.2019 року № 0644/20900/19, якою на нього за ст. 485 Митного кодексу України (далі - МК України) накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків не сплаченої суми митних платежів, що становить 272 478, 51 гривень. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на доведеність вини позивача у вчиненні порушення митних правил за ст. 485 Митного кодексу України. Зазначає, що судом першої інстанції не було надано оцінку доводам відповідача щодо документів наданих митними органами країни експортера товарів за митними деклараціями, у яких вказано на порушення повноти декларування позивачем. У судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача, який згідно положень частин 1 та 2 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, що відповідно до частини 3 даної правової норми не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 . надав Стахіву Р.Я. нотаріально посвідчену довіреність № ННІ 096390 для ввезення для нього та розмитнення на митний території України легкового транспортного засобу. Згідно умов даної довіреності Стахів Р.Я. придбав для позивача, ввіз, розмитнив автомобіль «MERCEDES-BENZ», модель «CLASSEV», універсал, категорія М1, що використовувався, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , об`ємом 2143 см. куб, сірого кольору. Даний легковий автомобіль ввозився ОСОБА_3 на митну територію України, декларування проводив митний брокер ФОП ОСОБА_4 . Зазначений транспортний засіб згідно договору купівлі продажу був куплений ОСОБА_3 у німецької компанії «FEMotors» за 16500 Євро. 12.07.2018 року відповідач прийняв подану та оформлену брокером митну декларацію ІМ40ДЕ №UA 209190/2018/20327 до митного оформлення та підтвердив заявлену декларантом митну вартість автомобіля в розмірі 16500 євро, з якої були сплачені податки та збори, автомобіль випущено у вільний обіг. 08.01.2019 року на адресу Львівської митниці ДФС надійшов лист Державної фіскальної служби України № 40659/7/99-99-20-02-01-17 від 28.12.2018 року, в якому зазначено, що компанія «FEMotors» здійснила продаж автомобіля «MERCEDES-BENZ», модель «CLASSEV», універсал, категорія М1, що використовувався, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , об`ємом 2 143 см. куб, сірого кольору позивачу за 26835 Євро. З огляду на різницю вартості транспортного засобу, заявленої і прийнятої під час митного оформлення та зазначеної в інформації отриманої від німецької сторони, різниця розміру митних платежів становить 90826,17 гривень. 07.05.2019 року Львівською митницею ДФС винесено постанову у справі про порушення митних правил № 0644/20900/19, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених ст. 485 МК України та накладено на мене адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 272 478, 51 грн. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що декларування зазначеного транспортного засобу проводив митний брокер ФОП Гладун, а тому позивач не є суб`єктом адміністративного правопорушення. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне. Із змісту ст. 458 Митного кодексу України видно, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Статтею 486 Митного кодексу України визначено, що завданням провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. Згідно із ст. 489 Митного кодексу України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 485 Митного кодексу України передбачена адміністративна відповідальність за дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також інші протиправні дії спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. Аналізуючи зміст наведених вище норм чинного законодавства, необхідно вказати, що склад правопорушення, визначеного ст. 485 Митного кодексу України, передбачає, з-поміж іншого, те що особа, яка його вчинила, діяла умисно, тобто усвідомлено, цілеспрямовано чинила так, щоб уникнути від сплати митних платежів (у тому числі й сплати їх у меншому розмірі). Відповідно до ст. 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Об`єктивна сторона правопорушення, відповідальність за яке встановлено ст. 485 Митного кодексу, полягає у поданні неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості. Отже, зовнішній прояв (винного, протиправного) діяння (передбаченого ст.485 Митного кодексу України) обов`язково повинен поєднуватися з умислом суб`єкта його вчинення на посягання на охоронювані законом суспільні відносин (встановлений законом порядок сплати податків та зборів). Частиною 1 статті 266 Митного кодексу України визначені обов`язки декларанта та уповноваженої ним особи, серед яких, зокрема, здійснення декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом. З матеріалів справи видно, що митна декларація типу ІМ40ДЕ №UA 209190/2018/20327 від 12.07.2018 подавалась до митного органу митним брокером ФОП ОСОБА_4 . Тобто, ФОП ОСОБА_4 уповноважений провести декларування товару від свого імені. Частиною 5 статті 266 Митного кодексу України передбачено, що особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов`язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант. Виходячи з вищезазначеної норми, колегія суддів дійшла висновку, що митний брокер (брокерська компанія), як особа уповноважена на декларування товарів, несе таку саму відповідальність, що й декларант. До такого ж висновку дійшов Верховний Суд, що у постанові від 15.05.2018р. (справа № 607/2400/17). В оскаржуваній постанові відповідач покликається на службову записку, по якій проведено нарахування недоборів митних платежів, але в матеріалах справи вона відсутня. Крім того, службова записка в такій категорії справ не є належним та допустимим доказом у справі згідно позиції Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 331/2608/17 (К/9901/7127/18), від 20 лютого 2018 року у справі № 725/2009/17 (К/9901/3011/17) та суд погоджується з твердженням позивача, що відповідачем не надано жодного доказу, щодо правомірності здійснення нарахування митної вартості транспортного засобу, не надано звіту (акту) про оцінку або висновок експерта про визначення митної вартості транспортного засобу. В той же час, матеріали справи про порушення митних правил не містять доказів умислу позивача на вчинення дій, передбачених диспозицією ст. 485 Митного кодексу України. Щодо встановлення розбіжностей між відправником та одержувачем товарів, розміру митних платежів, неможливо встановити достовірність їх змісту та підтвердження таких обставин, оскільки такі суду не надані, а тому не можуть вважатися допустимими доказами. Відповідачем ні суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження даних розбіжностей надано не було. За таких обставин, колегія приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позову оскільки, митний орган як суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб що визначені Конституцією та законами України. Службова записка фіскального органу не є беззаперечним і визначальним доказом винуватості позивача в порушенні митних правил та не доводять наявності у його діях умислу щодо незаконного звільнення від сплати митних платежів в повному обсязі шляхом надання неправдивих відомостей щодо вартості товару. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що вина позивача у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 485 Митного кодексу України повністю доведена належними та допустимими доказами, які отримані від митних органів Федеративної Республіки Німеччина з наступних підстав. В п. 2 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України передбачено, що надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться - є підставою для проведення документальної невиїзної перевірки. Проте, як видно з матеріалів справи в порушення вимог п. 2 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України митний орган не провів документальну невиїзну перевірку. Крім того, як зазначалося вище, на доведення своєї позиції митний орган суду не надав жодних доказів, у тому числі і інформації від митних органів Федеративної Республіки Німеччина. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки колегії суддів. Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2019 року у справі № 461/6370/19 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Повне судове рішення складено 02 січня 2020 року.