Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № П/857/3/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11215/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М., з участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог у справі № П/857/3/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича Андрія Зіновійовича, судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми Олени Петрівни про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог до судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми Олени Петрівни (ухвала суду першої інстанції прийнята суддею Мандзій О.П. в м. Тернополі Тернопільської області 26.09.2019 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до голови Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича Андрія Зіновійовича, судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми Олени Петрівни, у якому просить: -визнати, що віднесення головою Львівського окружного адміністративного суду Ланкевичем А.З. затребуваних в його запиті на інформацію копій документів (присяга судді, посвідчення судді, витяг з протоколу про призначення голови суду, положення, яке встановлює повноваження та обов`язки голови Львівського окружного адміністративного суду) до службової інформації з обмеженим доступом, є протиправною дією; -визнати, що голова Львівського окружного адміністративного суду Ланкевич А.З., не надавши йому копій документів, які були перераховані в його запиті на інформацію від 11.04.2019 року, порушив вимогу ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», чим здійснив адміністративне правопорушення; -зобов`язати голову Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича А.З. надати йому копії документів у відповідності до його запиту на інформацію від 11.04.2019 року; - визнати, що надання йому головою Львівського окружного адміністративного суду Ланкевичем А.З. неправдивої інформації стосовно посвідчення судді є його протиправною дією; -визнати, що невизнання його членом громади міста Львова, наслідком якого є позбавлення його доступу до правосуддя, є протиправною дією судді Хоми О.П. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог до відповідача Хоми Олени Петрівни про визнання, що невизнання ОСОБА_1 членом громади міста Львова, наслідком якого є позбавлення його доступу до правосуддя, є протиправною дією судді Хоми Олени Петрівни. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача - судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми О.П. відсутні владні управлінські функції, оскільки у даному випадку підставою для звернення до суду із позовною заявою є здійснення відповідачем процесуальних дій в межах розгляду адміністративної справи № 813/1977/18. Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який покликаючись на те, що вказана ухвала є незаконною та прийнятою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог скасувати, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що покликання суду першої інстанції на те, що суддя не може бути відповідачем в суді є помилковим, оскільки в силу статті 28 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка визначає підсудність справи, у якої однією із сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, а тому КАС України передбачає випадки, коли суддя є відповідачем. Від відповідача Ланкевича А.З. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні апеляційної скарги, просив врахувати норми Конституції України, міжнародного законодавства, якими не визначено жодних виключень щодо оскаржень до суду протиправних дій чи бездіяльності будь-яких посадових осіб, які діють від імені держави, зокрема, і суддів. Відповідачі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, у зв`язку з чим відповідно до частини 2 статті 313 КАС України справа розглядалася за їх відсутності. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи встановлено, що в обґрунтування позовних вимог до відповідача Хоми О.П. позивач вказує, що остання не задовольнила заяву ОСОБА_1 про вступ у справу у якості третьої особи та не надала обґрунтування цьому рішенню, що передбачено ч. 3 ст. 242 КАС України. Згідно із ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. У ч. 3 ст. 124 Конституції України проголошено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів. Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються КАС України. Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України). Вжитий у КАС України термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. При цьому, під владними повноваженнями треба розуміти засновані на нормах публічного права можливості суб`єктів публічної влади (суб`єктів владних повноважень) видавати юридичні акти та вчиняти дії, спрямовані на забезпечення реалізації публічного інтересу. Разом з тим, суд та суддя при розгляді справ не виконують владно-управлінських функцій, а здійснюють повноваження відповідно до норм процесуального закону, спрямовані на вирішення спору між сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Статтями 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) КРЄС судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції. Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. Тобто, якщо позивач вважає, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їх справи, він мав можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі. Крім того, КРЄС зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу) (пункт 76 Висновку № 3 (2002) КРЄС). Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. У зв`язку із наведеним, у розумінні положень ч. 1 ст. 2, пунктів 1, 7, 9 ст. 4, ст. 19, ч. 3 ст. 46 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Вказані висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій зокрема у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) та Верховного Суду по справі № 820/1971/17 від 13.06.2018 року. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком першої інстанції про те, що у відповідача - судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми О.П. відсутні владні управлінські функції, оскільки у даному випадку підставою для звернення до суду із позовною заявою є здійснення відповідачем процесуальних дій в межах розгляду адміністративної справи № 813/1977/18, а тому апеляційні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Пунктом 1 частини 3 ст. 2 КАС України визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог у справі № П/857/3/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Повне судове рішення складено 02 січня 2020 року