Постанова Велика Палата ВС № 359/10663/18

Постанова Іменем України 11 грудня 2019 року м. Київ Справа № 359/10663/18 Провадження № 14-537 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та визнання недійсним одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2019 року, постановлену суддею Чирки С. С., і постанову Київського апеляційного суду 15 квітня 2019 року, прийняту в складі колегії суддівЧобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним одностороннє зарахування зустрічних грошових вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за договором позики, укладеного ними, та стягнення заборгованості за цим договором.

2. Позовна заява мотивована тим, що 09 червня 2017 року між ОСОБА_1 та відповідачем укладено договір позики № 3666, відповідно до умов якого він надав відповідачу у борг 3 930 000,00 грн, що еквівалентно 150 000,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення останнього траншу 10 грудня 2021 року (далі - договір позики). У зв`язку із порушенням відповідачем виконання пункту 2.1 договору позики, виникла заборгованість у сумі 706 494,97 грн. 06 грудня 2018 року відповідачзвернувся до ОСОБА_1 із заявою про зарахування зустрічних грошових вимог за договором купівлі-продажу корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Соковий завод Кодимський» (далі - ТОВ «СЗ Кодимський») від 21 травня 2015 року, укладеного між позивачем та відповідачем (далі - договір купівлі-продажу корпоративних прав). На думку позивача, який за договором купівлі-продажу корпоративних прав є покупцем, подібне зарахування є незаконним. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2019 року закрите провадження у справі в частині позовних вимог, які стосуються визнання недійсним відповідного одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог, позивачу роз`яснено, що розгляд справи в цій частині належить до юрисдикції господарського суду.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога виникла із договору купівлі-продажу корпоративних прав, а тому відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

5. Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2019 року залишена без змін.

6. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що, оскільки спірні правовідносини виникли з договору купівлі-продажу корпоративних прав, то розгляд заявленої вимоги про визнання недійсним відповідного одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог підпадає під юрисдикцію господарського суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позовна вимога про визнання недійсним правочину зарахування зустрічних грошових вимог від 06 грудня 2018 року стосується припинення цивільного зобов`язання відповідача перед позивачем щодо повернення частини суми позики за відповідним договором позики, а тому має розглядатися в порядку цивільного судочинства. Рух справи в суді касаційної інстанції

9. Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі. 10. 04 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, передбачених частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Згідно із цією частиною статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 11. 03 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Позиція Великої Палати Верховного Суду

12. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

13. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

14. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

15. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

16. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

17. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

18. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

19. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

20. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

21. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

22. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

23. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

24. Разом з тим згідно із частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

25. Пунктом четвертим частини першої статті 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів.

26. Згідно пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

27. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про закриття провадження у справі в частині вимоги про визнання недійсним одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за договором позики від 09 червня 2017 року та договором купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «СЗ Кодимський» від 21 травня 2015 року, оскільки зазначені вимоги виникають із договору купівлі-продажу корпоративних прав, а тому відповідно пункту четвертого частини першої статті 20 ГПК України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

28. Правовий висновок про господарську юрисдикцію спорів щодо цивільно-правових договорів, які стосуються розпорядження корпоративними правами, Велика Палата Верховного Суду робила, зокрема, у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 756/10182/16-ц (провадження № 14-528цс18), від 18 грудня 2018 року у справі № 911/1437/17 (провадження № 12-226 гс 18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 331/2533/17(провадження № 14-315 цс 18), і підстав для відступу від нього не вбачається.

29. Водночас для чіткого розуміння критерію розмежування належної юрисдикції спорів, що випливають з односторонніх правочинів про зарахування зустрічних однорідних вимог (коли такі вимоги виникають на підставі зобов`язань, спори щодо яких підлягають розгляду за правилами різного виду судочинства), Велика Палата Верховного Суду вважає, що визначення юрисдикції такого спору відбувається відповідно до того виду судочинства, в порядку якого підлягають розгляду спори щодо зобов`язань, на підставі яких виникла вимога у сторони, яка заявила про зарахування зустрічних однорідних вимог.

30. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що позовні вимоги про визнання недійсним одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог з підстав спливу позовної давності та про стягнення заборгованості не є нерозривно пов`язаними. Відповідно до статті 602 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлена недопустимість зарахування зустрічних вимог, зокрема, у разі спливу позовної давності. Таким чином, односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинений після спливу строку позовної давності щодо вимоги сторони, яка заявила про зарахування зустрічних однорідних вимог, є нікчемним і відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України визнання його недійсним не вимагається.

31. Отже, суд під час розгляду справи в частині вимоги про стягнення заборгованості має самостійно дати оцінку дійсності правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог. Якщо суд дійде висновку про нікчемність такого правочину, то суд має зазначити про це в мотивувальній частині судового рішення і відповідно до цього висновку вирішити спір в частині вимоги про стягнення заборгованості.

32. За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами процесуального права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано закрив провадження в цій частині справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції господарського суду.

33. З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права.

34. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

35. З огляду на вказане оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Щодо судових витрат

36. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

37. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив і не ухвалив нового рішення, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають. Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду 15 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська