Постанова Велика Палата ВС № 756/16374/16-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 листопада 2019 року м. Київ Справа № 756/16374/16-ц Провадження № 14-457цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н. П., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2018 року (у складі колегії суддів Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.)у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», треті особи: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві, Київська міська рада, про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів), Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебувають у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 03 жовтня 2015 року між ними та ОСОБА_3 , набули право власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачі вказували, що з часу придбання ними будинку вони користуються земельною ділянкою, на якій цей будинок розташований, площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:78:261:0001, яка сформована 18 лютого 2015 року із внесенням відомостей про неї до Державного земельного кадастру. Маючи намір одержати документ дозвільного характеру для передачі (надання) земельної ділянки у власність, позивачі звернулись до Департаменту земельних ресурсів із заявою про видачу їм висновку щодо можливості надання під забудову та для інших потреб земельної ділянки. Департаментом земельних ресурсів відмовив позивачам у наданні висновку з посиланням на необхідність зміни цільового призначення такої земельної ділянки, оскільки вона розташована в Межигірському лісництві КП «Святошинське лісопаркове господарство» та віднесена до земель лісогосподарського призначення згідно з даними міського земельного кадастру. Разом з тим дані Державного земельного кадастру підтверджують її віднесення до земель сільськогосподарського призначення. Звернувшись до КП «Святошинське лісопаркове господарство» з проханням узгодити облікові дані відповідно до інформації Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки, позивачі отримали відповідь про те, що земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення. Позивачі просили зобов`язати Департамент земельних ресурсів узгодити облікові дані відповідно до інформації Державного земельного кадастру в частині віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, якою володіють та користуються позивачі, визнати дії посадових осіб Департаменту земельних ресурсів щодо відмови в наданні позитивного висновку незаконними та зобов`язати надати такий висновок. Зобов`язати КП «Святошинське лісопаркове господарство» впорядкувати документи відповідно до Державного земельного кадастру в частині віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, якою володіють та користуються позивачі. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 листопада 2017 року позов задоволено частково: зобов`язано Департамент земельних ресурсів привести дані міського земельного кадастру у відповідність до відомостей Державного земельного кадастру в частині віднесення земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:78:261:0001) до земель сільськогосподарського призначення (ведення індивідуального садівництва), якою володіють та користуються ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Визнано дії посадових осіб Департаменту земельних ресурсів щодо відмови в наданні ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:78:261:0001) для індивідуального садівництва незаконними. Зобов`язано КП «Святошинське лісопаркове господарство» привести у відповідність документи КП «Святошинське лісопаркове господарство» до відомостей Державного земельного кадастру в частині віднесення земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:78:261:0001) до земель сільськогосподарського призначення (ведення індивідуального садівництва), якою володіють та користуються ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . У решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дані Державного земельного кадастру підтверджують віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення. Ураховуючи можливість віднесення земельної ділянки лише до одного виду цільового призначення та беручи до уваги висновок КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» від 01 жовтня 2012 року, згідно з яким ґрунтовий покрив такої земельної ділянки потрібно використовувати для сільськогосподарського виробництва, а також з огляду на пріоритет земель сільськогосподарського призначення перед усіма іншими категоріями земель, відомості міського земельного кадастру про спірну земельну ділянку підлягають приведенню у відповідність до відомостей Державного земельного кадастру. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Департаменту земельних ресурсів задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 листопада 2017 року скасовано, провадження у справі закрито. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивачі оскаржують правомірність відмови надати позитивний висновок щодо можливості надання земельної ділянки Департаментом земельних ресурсів як структурним підрозділом органу місцевого самоврядування, на який покладено публічні функції здійснення управління у відповідній сфері, а тому вимоги позивачів підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд також указав, що за відсутності доказів того, що стосовно земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , приймалось рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання її у власність, а також стосовно державної реєстрації цієї земельної ділянки, вона не є об`єктом цивільних прав. У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2018 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб`єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства. Крім цього, заявники вказують на неправильність висновку апеляційного суду про те, що земельна ділянка не є об`єктом цивільних справ, оскільки відповідні відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, їй присвоєно кадастровий номер, а тому вона у розумінні частини дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), вважається сформованою. У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшли пояснення до касаційної скарги від Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, у яких зазначається, що 18 лютого 2015 року державним кадастровим реєстратором Головного управління Держземагентства у м. Києві на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:78:261:001 та площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (с/т « Хутір Редьки »). Цільове призначення - 01.05 для індивідуального садівництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення садівництва. Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу призначено до розгляду. Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 10 липня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Частиною першою статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. У пунктах 1, 2, 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції) наведено такі визначення: адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Статтями 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України в зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Суди встановили, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачі 03 жовтня 2015 року набули право власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу вказаний садовий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, яка сформована 18 лютого 2015 року, має кадастровий номер 8000000000:78:261:0001 з цільовим призначенням - ведення індивідуального садівництва. На замовлення попереднього власника садового будинку ОСОБА_3 у 2013 році була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а у 2014 році - проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва. Вказаний проект отримав позитивний висновок Головного управління Держземагентства у м. Києві та Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації. На замовлення ОСОБА_1 у 2016 році була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 08 листопада 2016 року позивачі звернулися з листом до КП «Святошинське лісопаркове господарство», в якому просили привести у відповідність облікові дані документів до даних Державного земельного кадастру щодо цієї земельної ділянки, у тому числі вказавши її цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення (під індивідуальне садівництво). КП «Святошинське лісопаркове господарство» листом № 064/239-828 від 15 листопада 2016 року повідомило, що вказана земельна ділянка відповідно до наявних матеріалів лісовпорядкування розміщена в межах Межигірського лісництва і відноситься до земель лісового фонду КП «Святошинське лісопаркове господарство». Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. У поданому до суду позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили зобов`язати Департамент земельних ресурсів привести дані міського земельного кадастру у відповідність до відомостей Державного земельного кадастру в частині віднесення земельної ділянки, якою вони користуються, до земель сільськогосподарського призначення, визнати дії посадових осіб Департаменту земельних ресурсів щодо відмови в наданні позитивного висновку незаконними та зобов`язати надати позитивний висновок; зобов`язати КП «Святошинське лісопаркове господарство» привести у відповідність до відомостей Державного земельного кадастру документи в частині віднесення земельної ділянки, якою користуються відповідачі, до земель сільськогосподарського призначення (ведення індивідуального садівництва). Тобто зазначений позов обґрунтовано наявністю існуючого речового права на земельну ділянку, а саме - права користування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно, що належить позивачам на праві власності, та щодо якої існує невизначеність з її цільовим призначенням. Оскільки суб`єкт владних повноважень відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні певних дій щодо земельної ділянки, користувачем якої вважають себе позивачі, та які (дії) пов`язані з набуттям ними права власності на цю земельну ділянку, то у цьому випадку обраний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спосіб захисту приватного права спрямований на захист їх цивільних прав і інтересів в отриманні спірної земельної ділянки. І саме від встановлення обставин, з якими позивачі пов`язують виникнення в них речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору. Крім того, наявність спору про право підтверджується вимогами позивачів до комунального підприємства, яке не є суб'єктом владних повноважень в розумінні КАС України. Таким чином, справи у спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, якщо склад сторін спору відповідає вимогам статті 4 ЦПК України, мають розглядати суди загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства. З огляду на предмет і підстави поданого позову та характер спірних правовідносин, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку справу передано для продовження розгляду, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2018 рокускасувати, справу направити до Київського апеляційного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Г. Яновська