Постанова КГС ВС № 918/194/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2019 року м. Київ Справа № 918/194/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І., та представників: позивача: Бороденко С.В., відповідача: не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 та рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 у справі № 918/194/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція" до Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області про визнання недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29.08.2018 № 449, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29.08.2018 №449. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2019, позов задоволено; визнано недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29.08.2018 № 449 "Про припинення права постійного користування та передачі її до земель запасу". Судами встановлено, що 26.07.2001 відповідно до рішення Дубенської районної ради від 15.06.2001 №180 Дочірньому підприємству "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" видано Державний акт на право постійного користування землею. Згідно з даним актом у постійне користування Дочірньому підприємству "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" надавалась у постійне користування земельна ділянка площею 26,42 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рачинської сільської ради Дубенського району Рівненської області. Згідно з п. 9 рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Дубноцукор", оформленого протоколом від 26.04.2013 вирішено для самостійного господарювання реорганізувати ДП "Селекція" ПАТ "Дубноцукор" шляхом перетворення в ТОВ "Селекція". Позачерговими загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Дубноцукор" прийнято рішення, оформлене протоколом від 18.07.2013, яким затверджено передавальний акт майнових і немайнових прав та обов`язків ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор" до ТОВ "Селекція". Згідно з даним актом всі майнові і немайнові права та обов`язки ДП "Селекція" переходять до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція", зокрема, встановлені Державним актом на право постійного користування землею на території Рачинської сільської ради площею 26,42 га. 07.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" звернулося до Тараканівської (Рачинської) сільської ради із заявою №26 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), як правонаступника Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" Однак Тараканівською сільською радою 29.08.2018 прийнято рішення №449 про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 26,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих за межами с. Рачин, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею на підставі пунктів в) та д) ст. 141 Земельного кодексу України, а саме, у зв`язку з припиненням діяльності Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" та систематичною несплатою земельного податку. Вважаючи вказане рішення незаконним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду з позовом про визнання рішення сільської ради недійсним. Суди обох інстанцій визнали обґрунтованими доводи позивача, та, зазначили, що встановлені обставини справи дають підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного рішення сільської ради "Про припинення права постійного користування та передачі її до земель запасу" положенням ст.ст. 92, 141 Земельного кодексу України, а також про порушення цим рішенням наявного у позивача права постійного користування землею, у зв`язку з чим позов задовольнили. Не погоджуючись з висновками судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також неправильну оцінку встановлених обставин. Вважає, що ТОВ "Селекція" як юридична особа утворилася 02.08.2013 і станом на момент свого утворення не належала до переліку суб`єктів, визначених ст. 92 ЗК України, які могли набувати права постійного користування. Скаржник вважає, що вказана стаття має застосовуватись незалежно від підстав і способів набуття права постійного користування, навіть якщо мова йде про правонаступництво при реорганізації. Скаржник також зазначає, що суди здійснили довільне тлумачення ст. 141 ЗК України і в результаті неправильно застосували цю норму матеріального права, не врахувавши при цьому висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №916/1776/17 у аналогічних правовідносинах, та положень ст. 178 ЦК України, згідно з якою види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. Крім того, скаржник вважає, що судами зроблено безпідставний висновок про наявність у позивача пільги зі сплати земельного податку, що не підтверджено жодним належним документом. Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке. Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Відтак, для правильного вирішення питання про наявність або відсутність підстав для визнання рішення міської ради недійсним, суду необхідно з`ясувати чи відповідає оскаржуване рішення вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції та чи порушуються права позивача у зв`язку з прийняттям такого рішення. Між тим, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами не в повній мірі досліджено і враховано всі обставини, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення порушеного в позові питання. Судами встановлено, що ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор", якому було надано в постійне землекористування спірну земельну ділянку, припинило діяльність у зв`язку з його ліквідацією. Спірна земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні новоствореної юридичної особи - ТОВ "Селекція", яка є правонаступником ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор". Згідно зі ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування". Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені ст. 141 ЗК України, і їх перелік є вичерпним: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати. З наведеного вище вбачається, що порядок набуття, виникнення, а також припинення права постійного користування земельною ділянкою, що, зокрема, перебуває у комунальній власності, врегульований нормами ЗК України. Таким чином суди помилково послалися на ст. 108 ЦК України як підставу переходу права постійного користування земельною ділянкою до новоствореної юридичної особи на підставі передавального акта, в той час, як порядок набуття права постійного користування врегульований нормами ЗК України. Колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лише посвідчує факт надання такого права конкретній юридичній особі, в той час, як порядок отримання, виникнення та оформлення такого права визначений нормами ЗК України, зокрема, в ст. 123 ЗК України. Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності, зокрема, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. Висновок судів про те, що приписи підпункту "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво, є правильним за умови, що правонаступник може набувати відповідне таке право згідно з чинним на час правонаступництва законодавством, тобто у даному випадку, згідно зі ст. 92 ЗК України, яка чітко визначає суб`єктів права постійного користування. У випадку ж, коли внаслідок реорганізації суб`єкт перестає відповідати встановленим ст. 92 ЗК України вимогам, набуття ним права постійного користування земельною ділянкою є неможливим в силу прямої вказівки закону. За таких обставин, не з`ясувавши, чи є ТОВ "Селекція" підприємством державної або комунальної власності, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про можливість набуття ним права постійного користування земельною ділянкою згідно зі ст. 92 ЗК України, а відтак і про порушення спірним рішенням його прав чи інтересів. Посилання апеляційного суду на постанови Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 10.10.2018 у справі №907/916/17, а також від 02.04.2019 у справі №921/710/17-г/6 щодо переходу права постійного користування від ліквідованого землекористувача до його правонаступника у даному випадку також є недоречним, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними. Так, у вказаних справах правонаступництво права постійного користування або відбувалось до набрання чинності ст. 92 ЗК України, або відбувалось між установами державної форми власності, яким вказаною статтею надано право набувати земельні ділянки на титулі права постійного користування. У даній же справі таких обставин судами не встановлено. Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів, що є необхідним для правильного вирішення спору в цій частині. В силу приписів п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Враховуючи наведене вище, доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими, тому з огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення. Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області задовольнити частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 та рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 у справі № 918/194/19 скасувати. Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.