Постанова ККС ВС № 404/5777/18

Постанова іменем України 19 листопада 2019 року м. Київ справа № 404/5777/18 провадження № 51-3800 км 19 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , в режимі відеоконференції засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 квітня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018120020005825, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Новооникієве Маловисківського району Кіровоградської області, зареєстрований на АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 квітня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 9 886 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 250000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів. Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 5 липня 2018 року приблизно о 07:20, керуючи рейсовим автобусом «ПАЗ 32051», державний номерний знак НОМЕР_1 , сполученням «Червоний Яр-Кропивницький», рухаючись по вул. Вокзальній зі сторони пров. Училищного в напрямку просп. Винниченка у м. Кропивницькому, в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 (б, д), 8.7.3 (ґ, е) та 8.10 Правил дорожнього руху, наближаючись до регульованого перехрестя з провулком Леніна, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не переконався, що своїми діями не створить небезпеку чи перешкоду іншим учасникам руху, ігноруючи режим роботи світлофора, продовжив рух прямо на заборонений сигнал світлофора, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який переходив проїзну частину дороги по вулиці Вокзальній з права на ліво відносно руху автобуса. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11 червня 2019 року вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 квітня 2019 року в частині вирішення цивільного позову про стягнення із ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 матеріальної шкоди скасовано та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишено без зміни. Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали Як убачається зі змісту касаційної скарги з доповненнями, засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції змінити, пом`якшивши йому покарання. З урахуванням характеризуючих даних та пом`якшуючих покарання обставин своє виправлення вважає можливим без відбування покарання у виді позбавленням волі із застосуванням положень ст. 75 КК та без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Також, не погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів в частині стягнення з нього на користь потерпілого моральної шкоди в сумі 250000 грн. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання. Вказує, що ОСОБА_6 позитивно характеризується, до кримінальної відповідальності притягується вперше, після скоєння дорожньо-транспортної пригоди залишився на місці події, намагався надати потерпілому невідкладну допомогу, частково відшкодував заподіяну злочином шкоду. З урахуванням даних про особу винного, пом`якшуючих покарання обставин та висновку органу пробації виправлення ОСОБА_6 вважає можливим з призначенням покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки зі звільненням на підставі ст. 75 КК від його відбування з випробуванням. Зазначає, що керування транспортними засобами для ОСОБА_6 є професійною діяльністю та єдиним джерелом доходу, а тому призначення додаткового покарання у виді позбавлення засудженого відповідного права, на думку захисника, є явно несправедливим внаслідок суворості. Також, захисник посилається на необґрунтованість висновків місцевого та апеляційного судів у частині вирішення цивільного позову потерпілого про відшкодування моральної шкоди. Вказує, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 виконував свої трудові обов`язки перед ПП «УРСА-ТРАНС», його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КРАЇНА», а тому суд дійшов необґрунтованого висновку про стягнення всього розміру моральної шкоди саме з ОСОБА_6 , а не зі страховика чи підприємства, з яким він перебував у трудових відносинах. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали свої касаційні скарги. Прокурор ОСОБА_10 заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженого та захисника. Вказав на законність та обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_6 та просив залишити їх без зміни. Мотиви Суду Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються. Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Так, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином. Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. У цьому випадку додаткове покарання є альтернативним, а доцільність його застосування вирішується судом у кожному конкретному випадку. Обираючи ОСОБА_6 міру примусу, суд першої інстанції належним чином врахував, що він, грубо знехтувавши вимогами ПДР України, вчинив необережний тяжкий злочин, наслідками якого стала смерть людини, щиро не розкаявся, перед потерпілим не вибачився, думку потерпілого, який наполягав на призначенні суворого покарання, та правильно призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами. Разом з тим, врахувавши дані про особу винного, котрийраніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, обставини, що пом`якшують покарання часткове добровільне відшкодування шкоди, а також встановивши відсутність обставин, що його обтяжують, суд не обґрунтував підстав, з яких він призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, яке є наближеним до максимального у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, та за своїм розміром, на думку колегії суддів, є явно несправедливим через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Таким чином, з урахуванням характеризуючих даних, пом`якшуючих покарання обставин та відсутності обставин, що його обтяжують, колегія суддів вважає за можливе знизити розмір призначеного ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК до 4 років 6 місяців позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На думку колегії суддів, в даному конкретному випадку таке покарання відповідатиме вимогам ст. 50, ст. 65 КК, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає. Що стосується доводів касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 про неправильне вирішення місцевим та апеляційним судами позовних вимог потерпілого в частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. При вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування. Цих вимог закону при вирішенні цивільного позову потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 місцевим та апеляційним судами не дотримано. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, потерпілому ОСОБА_8 , заподіяно матеріальну та моральну шкоду. З метою відшкодування цієї шкоди потерпілий звернулися до ОСОБА_6 з цивільним позовом в межах кримінального провадження. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на момент вчинення злочину ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах з ПП «УРСА-ТРАНС», де він працював водієм та здійснював перевезення пасажирів. Транспортний засіб автобус «ПАЗ 32051», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 , перебував в оренді у ПП «УРСА-ТРАНС» та використовувався підприємством у господарській діяльності. Відповідальність ОСОБА_6 була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ПП «УРСА-ТРАНС» та ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КРАЇНА». Згідно полісу про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності при настанні страхового випадку страхова компанія зобов`язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю потерпілого та його майну, у сумі нанесених збитків, але не більше встановленого в договорі ліміту страхової суми: 200000 грн за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю; 100000 грн за шкоду, заподіяну майну. Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Тобто, відповідальність юридичної або фізичної особи настає, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків. Згідно зі ст. 22 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відповідно до статті 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Всупереч викладеному, незважаючи на наявність трудових відносин між ОСОБА_6 і ПП «УРСА-ТРАНС» та договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ПП «УРСА-ТРАНС» та ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КРАЇНА», суд дійшов передчасного висновку про стягнення всього розміру заподіяної потерпілому моральної шкоди виключно з ОСОБА_6 . Переглянувши вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК відповідних доводів засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 належим чином не перевірив та без зазначення належних мотивів прийнятого рішення необґрунтовано погодився з призначеним місцевим судом розміром покарання та визначеним порядком відшкодування потерпілому заподіяної злочином моральної шкоди. За таких обставин, касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 у частині призначеного покарання зміні, а у частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_8 скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, суд ухвалив: Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 задовольнити частково. Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 квітня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 червня 2019 року щодо ОСОБА_6 у частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Судові рішення в частині призначеного покарання ОСОБА_6 змінити. Пом`якшити призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК до 4 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3